Протестантські пастори у Миколаєві добиваються права на публічну молитву за єдність України

Зволікання виконкомом Миколаївської міськради у видачі дозволу на проведення у місті публічних релігійних зібрань стало приводом для спілкування з пресвітером християнської євангельської церкви «Любов Христова» Едмундом Рудницьким та легендарним пастором Олександром Хомченком, нагородженим орденом «Народний герой України», який також розповів про релігійну ситуацію у Донецьку.

В умовах російської військової агресії на Сході України для багатьох українців, всупереч усталеним стереотипам, стала зримою роль протестантських церков у консолідації та зміцненні суспільства. Створення капеланських організацій і служба військових священиків у «гарячих точках» на передовій, волонтерська допомога армії і мирним жителям у зоні АТО, а також переселенцям, організація реабілітації воїнів після бойових дій – всі ці види діяльності, як правило, вибудовувалися та існують на основі співпраці різних християнських конфесій. У духовному плані доброю традицією у багатьох містах України стали міжконфесійні молитви за мир, ініціаторами яких нерідко виступають протестантські громади. Така традиція склалася і в Миколаєві. Однак сьогодні існують труднощі з узаконенням проведення молитовних зібрань у центрі міста.

Едмунд Рудницький, пресвітер Незалежної помісної церкви євангельських християн «Любов Христова», звернувся до виконавчого комітету Миколаївської міської ради за дозволом проводити за участю інших християнських церков публічні релігійні заходи на площі Соборній – головній площі міста, що межує з будівлею мерії. Релігійні зібрання планують проводити щонеділі, тривалістю одну годину. Виконком цьогоріч, у лютому, своїм рішенням відмовив у проведенні молитовних зібрань на зазначеній площі, посилаючись на власну постанову від 22.06.2007 № 1227, де визначено перелік місць, заборонених для проведення масових релігійних заходів.

Повторне звернення з цього питання виконком розглянув 26 серпня, але винесення остаточного вердикту відклав до наступного засідання, проведення якого заплановано на 9 вересня. У ході обговорення в основному прозвучали старі аргументи і пропозиція – проводити молитовні служіння на визначених владою стадіонах, що є неприйнятним для релігійної організації. Щоб розібратися у ситуації, що склалася, вислухаємо точки зору пресвітера церкви «Любов Христова» Едмунда Рудницького і донецького пастора Олександра Хомченка, який особисто виступив на засіданні виконкому у підтримку колективної молитви на площі Соборній.

Нагадаємо, пресвітер християнської євангельської церкви «Слово життя» Олександр Хомченко у 2014 році, у драматичний період окупації Донецька, протягом 158 днів молився за мир в Україні у центрі міста, на площі Конституції, а також вивозив з міста на підконтрольну Україні територію сім'ї з маленькими дітьми. На початку серпня був заарештований «органами безпеки» так званої «ДНР» і зазнав жорстоких тортур. Тричі пастора виводили на розстріл. Бойовики катуваннями змушували протестантського священика прийняти православ'я. Після звільнення з полону священнослужитель уже третій рік проживає у місті Миколаєві, де продовжує нести пасторське служіння. У квітні 2016 року в Брюсселі на попередніх слуханнях Європарламенту дав свідчення про військові злочини російських бойовиків на території України. Вони увійшли у доповідь, що пізніше була передана на розгляд до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. У червні цього року пастор Олександр Хомченко був нагороджений орденом «Народний герой України».

Перед тим, як обговорити питання про проведення молитовних зібрань у Миколаєві, дізнаємося з перших вуст про релігійну ситуацію в Донецьку в минулому та сьогодні.

Розповідаючи про початок молитовного майдану в Донецьку, пастор Олександр з гіркотою зазначає, що молитися за мир християни почали занадто пізно. Великий бізнес став залишати місто на перших етапах Євромайдану, листопаді-грудні 2013 року. Після втечі В.Януковича 20 лютого 2014 року прийшло розуміння, що скоро почнуться заворушення, бунти, захоплення. Священнослужитель підкреслює, що катастрофа, яка спіткала Донбас і Україну, має духовні витоки, серед яких, у першу чергу, називає відсутність єдності серед християнських церков.

У березні 2014 року понад 60 релігійних організацій різних конфесій заснували Донецьку раду церков, яка ініціювала проведення міжконфесійної молитви за мир у центрі міста. Одним із співорганізаторів виступив пастор Олександр Хомченко. На головній площі Донецька – площі Конституції – встановили молитовний намет і апаратуру. На перші молитовні зібрання приходило близько 300 віруючих і священнослужителів: парафіяни християнської євангельської церкви «Слово життя», православні Київського Патріархату, греко- і римо-католики, протестанти різних деномінацій (баптисти, п'ятидесятники, харизмати). «Усі молили Бога, щоб Він зупинив це лихо», – розповідає священик.

Коли на зміну бандам бойовиків у Донецьк увійшла «Російська православна армія», тиск на церкви і віруючих став зростати, люди почали виїжджати з міста, чисельність молитовного зібрання з кожним днем зменшувалася. Пастор Олександр не засуджує тих, хто залишив міжконфесійну молитву, вважаючи, що «кожен діє відповідно до веління свого серця». Його молитва за мир у серці Донецька тривала 158 днів, до дня арешту «органами безпеки» так званої «ДНР» – 4 серпня 2014 року.

Як відомо, на території України саме у Донецьку була найбільша кількість протестантських громад, вони становили понад 40% загальної чисельності релігійних організацій. Якими були настрої пасторів і прихожан протестантських церков на початку окупації Донбасу? – запитуємо у пастора Олександра.

– В основному всі пастори були за Україну. Тільки кілька представників баптистської церкви, я не буду називати їхніх прізвищ, зі зміною влади відразу ж пішли на поклін до «царя». Їм дозволили служіння, хоча в той період ще навіть не було ніяких «законів», були тільки бандити при владі.

– Як виглядає конфесійна карта окупованого Донецька?

– Згідно з нещодавно прийнятим «законом» «ДНР», дозволена діяльність тільки РПЦ (за фактом діє УПЦ (МП) – Т.Д.), РКЦ, юдейських і мусульманських організацій. Оскільки баптистські церкви пішли на поклін ще до затвердження «закону», вони отримали право на служіння. Всі інші протестантські церкви не реєструють, вони знаходяться поза «законом».

– Віруючі-протестанти інших конфесій позбавлені можливості брати участь у богослужіннях?

– Багато пасторів виїхали на територію підконтрольну Україні та за кордон. Разом з тим, служіння в Донецьку проводяться. Одні – підпільно, інші – за домовленістю з «владою». Такі служіння обов'язково проходять під наглядом «ДНР». До церкви приїжджають спеціальні люди, служіння здійснюється в їх присутності. Особливу увагу вони приділяють проповідям, стежать, щоб у них не закралися політичні питання.

Після звільнення з полону пастор Олександр Хомченко отримав багато привабливих пропозицій щодо продовження священицького служіння, але, відвідавши свого друга, пастора Едмунда Рудницького, залишився у Миколаєві. Сам священик пояснює свій вибір так: «Хочу бути слухняним Духу Святому, не випадково Він привів мене в це місто». У Миколаєві, як і раніше в Донецьку, серед різноманітних духовних обов'язків продовжує нести тюремне служіння, духовно опікуючись про ув'язнених, які вчинили особливо тяжкі злочини, а також проводить місіонерську роботу в громаді ромів.

– Пасторе Олександре, Ви розповідали, що в Донецьку працювали з ув'язненими, на уніформі яких бирка з абревіатурою «ПЛС» (рос. – пожизненно лишен свободы). Як змінює таких людей віра? Що з ними зараз?

– На території Донецької області близько 5 тисяч ув'язнених. Бойовики «ДНР» відмовлялися їх годувати, змушували писати заяви на службу до «штрафбату». Багато хто погоджувався, сподіваючись отримати свободу. Один з моїх підопічних, який відбуває довічне покарання, в минулому військовий, віднайшов віру в Бога. «ДНРівці» запропонували йому командувати батальйоном, але він відмовився вбивати людей. Також відмовився стати інструктором для підготовки бойовиків на території Ростовської області.

Зараз робимо все можливе, щоб сприяти передачі ув'язнених з «ДНР» на територію підконтрольну Україні. Вивезли вже 6 етапів з Донецька. Найголовніше – передати ув'язнених через «кордон ДНР» конвою України. Мені повідомляють, що тих, хто виявив бажання відбувати покарання в Україні, регулярно б'ють в тюрмах «ДНР».

Повертаючись до основного питання зустрічі, просимо пастора Олександра Хомченка поділитися думками щодо необхідності проведення молитовних зібрань у центрі міста Миколаєва.

– Я не розумію, чому виконком не хоче вирішити це питання. Можливо, одна з причин у тому, що ці люди – номінальні християни. Нас у Донецьку просили молитися ... Ми молимося за добробут Миколаєва. Як відомо, молитва праведника відновлює, піднімає місто. На Соборній площі стояв пам'ятник Леніну, тепер його знесли. Але «святе місце пустим не буває», якщо це місце – центр міста – не наповнити Богом, Духом Святим, сюди прийде темрява. В принципі, мер не проти молитви, але рішення приймається колегіально, голосуванням.

Свою точку зору висловлює пастор Едмунд Рудницький, пресвітер християнської євангельської церкви «Любов Христова».

– Я знаю, що у багатьох містах на центральних площах проходять молитви, завдяки яким Україна ще залишається країною. Ми усвідомлюємо таку ж відповідальність церкви за мир в країні, за відсутність тут війни і насильства, молимося проти корупції і всякого беззаконня. Ми підтримуємо прагнення членів виконкому жити і діяти за законом. Але в той же час хочемо отримати своєрідне благословення влади, тоді ця молитва буде мати особливу силу.

Соборна площа – це місце стратегічне і в духовному, і в соціальному, і в географічному планах, це місце зосередження влади. Не випадково там стояв цей ідол – пам'ятник Леніну, що символізує владу. Тому молитва і проголошення влади Божої на цьому місці є надзвичайно важливими.

– Пасторе Едмунде, наскільки я розумію, Ви від самого початку просите дозволу на проведення міжконфесійної молитви?

– Власне весь сенс у цьому. Я переконаний, що проблеми України пов'язані з поділом церкви: і не тільки всередині православ'я, а й між усіма гілками християнства. І вихід України, її існування та процвітання – в єдності християнських церков. Тому ця молитва – це форма практичної єдності гілок християнства. Молитва надзвичайно важлива і як захист і благословення, і як демонстрація єдності християн на практиці, і як можливість для християн, що належать до різних конфесій, разом проводити духовні акції.

– На засіданні виконкому було озвучено нову пропозицію – проводити молитовні зібрання на площі перед ОДА (теж історичний центр міста - Т.Д.), але її не винесли на голосування. Чи погодитеся Ви на такий компромісний варіант?

– Більш того. Ми після засідання виконкому зустрічалися з головою Миколаївської обласної ради Вікторією Москаленко і заручилися її підтримкою. Їй сподобалося наше пропозицію про проведення молитви біля ОДА, обіцяла сприяння і особисто приходити на молитовні зустрічі.

Очікуємо законного рішення нашої проблеми. Підкреслю, що в Миколаєві релігійні організації ніколи не були джерелом конфліктів. Я вірю, що релігійні організації в Україні, у найближчому майбутньому, зможуть працювати з місцевою владою з питань організації і проведення релігійних мирних зібрань за повідомчим, а не за дозвільним, як зараз, принципом.

Підсумовуючи спілкування з протестантськими пасторами, нагадаємо, що Українська Гельсінська спілка з прав людини оприлюднила свою правову позицію щодо конституційності ч.5 ст.21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та подала її на розгляд до Конституційного Суду України.

Розмовляла Тетяна Длінна