Протоієрей Богдан Лисиченко, у минулому клірик "Київського Патріархату": Чи було насправді насильницьке захоплення УПЦ Макарівського Свято-Димитріївського храму?
Олександр АНДРУЩЕНКО
27 жовтня 2010 року громада храму в ім’я святителя Димитрія Ростовського, що у місті Макарові Київської області, разом зі своїм настоятелем протоієреєм Богданом Лисиченком, перейшла до юрисдикції канонічної Української Православної Церкви.
Коментуючи повідомлення, що з’явилися у ЗМІ по даній темі, отець Богдан наголошує, що ніякого таємного та, тим більше, силового захоплення Свято-Димитріївського храму не було. Уся громада, яка з 2001 року опікується церквою, залишилася зі своїм настоятелем.
26 грудня була спроба відібрати храм групою осіб, які називали себе «священиками і віруючими» Київського Патріархату. Але настоятелю разом із віруючими вдалося відстояти церкву, яку вони збудували і в якій моляться з 2007 року.
Про причини виникнення такої ситуації — наша бесіда з протоієреєм Богданом Лисиченком.
— Отче Богдане, як Ви прокоментуєте інформацію про те, нібито «таємно і обманним чином представники Московського Патріархату захопили храм святителя Димитрія Ростовського у м. Макарові», яка масово тиражується в Інтернеті?
— Справа в тому, що ніхто ніяким таємним чином чи обманним шляхом не захоплював храм святителя Димитрія Ростовського у місті Макарові. Я, як настоятель, уже протягом десяти років очолюю громаду і от ми з цими людьми добровільно перейшли до юрисдикції Української Православної Церкви.
Під час зустрічі зі «священиками» УПЦ КП, 26 грудня, коли вони намагалися захопити храм (до речі, в день мого народження, що свідчить про те, що ні вони, ні керівництво не цікавилися моїм особистим життям), вони чомусь говорили оточуючим, що я чужий для міста Макарова та самого храму.
Дивно таке чути, адже факти говорять про інше. Я є настоятелем храмів у селищах Ясногородка (з 1999 року), Маковище (з 2000 року) та у місті Макарові (з 2001 року).
Самостійно займався підготовкою необхідної документації для реєстрації громад, виділення земельних ділянок, розробляв проектну документацію для цих церков.
Таким чином, після багатьох трудів, у 2002 році добудовано та відкрито храм у селі Маковище, у 2007-му — пам’ятник і храм в ім’я святителя Димитрія Ростовського у Макарові, а у 2008 році — новий храм у селищі Ясногородка.
Це дає мені підстави говорити, що я знаю життя і цих населених пунктів, і цих храмів. Тому з відповідальністю хотів би наголосити, що представники Української Православної Церкви не захоплювали ці культові споруди.
Просто на зборах вищеназваних громад віруючі проявили ініціативу, яку я, як настоятель, підтримав, і ми спільно прийняли рішення про перехід під омофор Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.
— Які причини переходу Вашої громади до Української Православної Церкви?
— Я б сказав по-іншому: ми не перейшли, а повернулися до рідної Церкви, а головною причиною цього кроку стала спроба з боку навколоцерковних кіл примусити мене, як настоятеля, взяти участь у незаконній передачі землі у місті Макарові для будівництва бізнесових структур.
На засіданні міської ради я відкрито не погодився, щоб на церковній території будувалися приміщення нерелігійного призначення.
Це сталося у вересні 2010 року. Саме тоді у сесійній залі священики» Михайло Ткач (село Петрівське) і Петро Ладвитович (місто Київ) почали вимагати від депутатів земельну ділянку (що належить громаді) виділити фізичній особі, а саме Михайлу Ткачу, під будівництво духовного центру (це вказано в заяві). Але в кулуарах говорилося про те, що насправді мова йде про будівництво торгівельного центру та маленької каплички.
Усе це вони робили, прикриваючись шанобливим ставленням до мене з боку депутатів, яке, до речі, виникло не зразу, а формувалося роками.
За те, що я відмовився взяти участь у цих справах, вищеназвані «священики», з дозволу вищого керівництва УПЦ КП, змусили депутатів прийняти рішення по цій землі на користь Київської єпархії УПЦ КП.
Цим кричущим фактом були обурені віруючі міста Макарів і, щоб якось захистити церковне майно, скликали збори громади.
— Що Вас особисто спонукало до прийняття такого рішення?
— Мене особисто спонукало до цього щире бажання бути християнином і жити за заповідями Христовими. На жаль,, необхідних для цього умов у "Київському Патріархаті" я більше не бачу.
— Як Ви можете відповісти на заклик УПЦ КП, що «Храм був збудований за кошти Київської Патріархії»?
— Так, у процесі будівництва цього храму я,, особисто й окремі представники громади зверталися до багатьох потенційних меценатів. Крім того, знаючи можливості керманича УПЦ КП, звернення було направлене і на його ім’я. Дійсно, якийсь відсоток коштів для храму надійшов від нього. У цьому випадку він виступив, як звичайний спонсор, а аж не як власних цієї землі та храмової споруди, що стоїть на ній. Тож громада молиться за нього, як за мецената.
Свято-Димитріївський храм будувався чотири роки. Так сталося, що грошей, які нам жертвували, завжди вистачало тільки на матеріали. Бракувало будівничих і, тим більше, підсобників. Тому на будмайданчику працювали й я, і моя матушка, і навіть наші діти. Бувало таке, що ми трудилися до пізньої ночі. У моєму архіві збереглася фотографія, на якій зображено момент, коли ми підводимо на верх купол, а прямо над храмом у темному небі сяє місяць, ніби допомагаючи нам.
Повірте мені: у порівнянні з внесками інших жертводавців і тим, що вклали в будівництво цього храму мої рідні та земляки, відсоток, який надійшов із Патріархії, дуже маленький. Це можуть підтвердити всі причетні до справи зведення цієї церкви.
— Тема прес-конференції, яку УПЦ КП планує провести після Різдва, звучить так: «Як і чому захоплюються парафії Київського Патріархату?». Я сформулюю питання по-іншому: «Чому, на Вашу думку, люди переходять до Української Православної Церкви, залишаючи Київський Патріархат»?
— Дійсно, з часом усе більше предатвників УПЦ КП відбувають внутрішній душевний поклик перейти до канонічної Церкви. Я думаю, що це відбувається після того, як вони впускають у своє серце Господа та чують Його слова: «По ділах узнаєте їх». На жаль, справи представників КП свідчать про те, що вони не ведуть людей до спасіння. Тому душа людини, яка бажає бути справжнім християнином, завжди буде шукати Істину і обов’язково, рано чи пізно, пізнає Її.
Протягом багатьох років мене неодноразово намагалися незаконно «прибрати» з посади настоятеля храму. Неприємні почуття викликала спроба втягнути мене в незаконну економічну діяльність, дискредитувати мою родину в очах віруючих. Усе це спонукало не тільки мене, але й багатьох парафіян перейти в Українську Православну Церкву. Я впевнений, що таких, як ми, сьогодні багато. Люди можуть терпіти щось негативне довго, але не завжди.
— Прокоментуйте, будь ласка, ці слова, подані в одному з повідомлень на офіційному сайті УПЦ КП: «Духовенство і віруючі протестуватимуть проти таємних реєстрацій за фальшивими документами змін до статутів парафій Київського Патріархату в м. Макарові, в селах Ясногородка та Маковище Макарівського району, а також в с. Ріжки Таращанського району Київської області, через які ці парафії, без відома своїх парафіян, опинилися в юрисдикції Московського Патріархату».
— Ніякої таємності в процесі реєстрації не було. У вищеназваних селах були загальні збори, про які людей повідомляли заздалегідь. Я постійно веду діалог із фундаторами храмів і активістами цих населених пунктів. Усі протоколи зборів були підписані не просто добровільно, а навіть з ініціативи людей. Тим більше, не може йти мова про примус. Це може підтвердити кожен, хто брав участь у цьому процесі, тому я не бачу необхідності багато про це говорити на цю тему. Нам немає, в чому виправдовуватися. На жаль, на цей час є інформація, що відбувається залякування членів громади, які підписали протоколи.
— Чи правда, що на сьогодні у КП залишається багато священників, які хотіли б перейти до УПЦ, але не роблять цього: бояться, вагаються?.. Як би Ви правильно сформулювали?
— Після того, як інформація про мій перехід до Української Православної Церкви потрапила в ЗМІ, до мене почали телефонували «священики» "Київського Патріархату". Питання ставлять різні. Як проходить прийняття священиків КП у клір Української Православної Церкви, яке ставлення до тих, хто переходить? Багато хто з них давно в душі розуміє, що, перебуваючи в розколі, вони не йдуть до чогось доброго, але дійсно, частіше всього, бояться про це відкрито заявити, адже у КП є відповідні структури, які займаються залякуваннями. Інколи навіть використовуються насильницькі засоби.
В УПЦ КП, усупереч закону «Про свободу совісті», застосовується пресинг до тих людей, які прийняли рішення змінити конфесію.
— Що б Ви побажали таким «священикам»?
— У першу чергу, я бажаю всім не боятися погроз. У нас нормальне законодавство в релігійній галузі, просто проблема в тому, що більшість людей не вміє застосовувати закон на практиці. Тоді треба радитися з іншими, більш освіченими та мудрими. Але не можна стояти на місці. Кожна хвилина перебування в розколі віддаляє людину від спасіння. Також важливо уважно прислухатися до своєї совісті та свого серця. Я думаю, що багато з тих «священиків», які намагалися захопити храм у Макарові, вже задумалися над тим, що, можливо, і з ними хтось може вчинити так само, як вони повели себе зі мною.
— Чи багато людей не погодилися перейти разом із Вами та вийшли з громади?
— Якщо взяти всіх парафіян храму, а це десь близько ста людей, то лише двоє з них не погодилися з рішенням про перехід. Вони відійшли від нас, але я, як настоятель, думаю, що це не на довго. Зараз вони подивляться на подальші дії Київського патріархату, зроблять правильні висновки (я вірю в це) і повернуться до нас. Ми ж будемо чекати та молитися про те, щоб Господь направив їхні стопи на шлях Істини.
— Як Ви далі плануєте будувати життя своїх парафій?
— Будувати життя цих парафій я почав давно. Завжди ставився до віруючих, керуючись словами, написаними на хресті кожного священика, про те, що він має бути взірцем. Якщо пастир намагатиметься виконувати заповіді та дійсно вестиме християнський спосіб життя, то люди завжди йтимуть за ним і намагатимуться наслідувати цей приклад.
Тому й надалі я будуватиму життя своєї парафії лише за канонами.
— Які Ваші прогнози щодо подальшої долі "Київського Патріархату"?
— Якщо керівники "Київського Патріархату" не змінять свого сприйняття поняття Церква та ставлення до священників і віруючих, їхню долю легко передбачити… Якщо церковна структура намагається жити за законами бізнесу, коли гроші ставляться на перше місце, це не призведе ні до чого конструктивного.
