В умовах війни людина має особливо гостру потребу спілкуватися з Богом, відчувати Його підтримку, розраду, втіху. Найчастіше мова заходить про те, що до Бога закликають, призивають Його для відновлення справедливості ті, хто є жертвою.
Утім, дійсність нашого світу така, що «мобілізувати Бога» намагаються й агресори. При цьому часто не задумуються над тим, чи справді Бог може стояти «за них», чи дійсно Він воює «на їхньому боці», та й чи взагалі можна претендувати на таке. Осмисленню згаданих явищ присвятив передову статтю випуску богослов Михайло Гевко, який пише: «…інколи Бога намагаються “завербувати” із суто ідеологічною метою, вказати, що Господь на нашому боці, що Він воює в наших рядах».
Бібліст Дмитро Цолін публікує в «Патріярхаті» статтю «Віра крізь біль: поезія війни», яка є наслідком тривалих роздумів та аналізу над виразами богошукання у творчості українських авторів (віруючих, невіруючих, агностиків) у роки повномасштабної російсько-української війни. «У трагічному образі “руїн Бога” неважко впізнати не самого Бога, а оголену, зранену й спустошену душу», зазначає цей автор, а також пояснює: «“Боже, скільки…” Про граничні питання людського буття хочеться говорити лише з Ним. Про ті безмежні болісні безодні страждань, як і про неосяжні обрії світла, що їх відкриває війна, можна запитати лише в Нього. Бо ніхто інший не знає відповідей. Навряд чи ми почуємо чіткі пояснення. Але всі знають, у Кого про це питати. Навіть ті, котрі в Бога не вірять».
Третім у новому числі журналу розміщене інтерв’ю з режисером шкільного театру УКУ «На Симонових стовпах» Євгеном Худзиком, в якому обговорено тонку й інтимну тему одкровення через слово і мистецтво. «Мені важливо проживати богослов’я», – ділиться думками співрозмовник. І справді, феномен «проживання» істин є своєрідним хребтом цього тексту. Читаючи інтерв’ю, Ви дізнаєтеся, як зацікавлення культурою й мистецтвом може привести до віри людину, виховану в атеїстичному середовищі? Як прагнення глибше пізнати Бога веде її до католицького університету, а далі – до творення унікального театру при цьому ж навчальному закладі. Яким чином театр дозволяє засвоїти богословські та філософські ідеї навіть ліпше, ніж навчальний курс, а відтак допомагає зрозуміти й практикувати цінності, які в побуті часом неочевидні.
Про медитацію як частину християнської традиції і про медитацію з допомогою сучасних цифрових застосунків на прикладі Hallow розповідає у своїй статті Андрій Сабінич. Поєднані у ній роздуми християнина-практика, особистий досвід використання Hallow та розкладені «по поличках» аргументи за і проти можуть стати корисними і для Вас.
У статті «Новий Служебник УГКЦ: подальші кроки» священник Василь Рудейко, відштовхуючись від пріоритету відновлення автентичних текстів і обрядів, що «безсумнівно є величезним знаком живого передання Церкви», роздумує над тим, яка ще робота стоїть перед УГКЦ у цьому відношенні. Тексти божественної Літургії, питання її скорочень, вірності власній традиції, виявлення й усунення псевдоімперських суперлятивів, відновлення втрачених молитов – ділянки, які розглядає автор.
Дослідник Ігор Скленар у новому числі «Патріярхату» вмістив розвідку «Огляд і характеристика аудіовізуальних медіа УГКЦ» – другу з циклу, присвяченого аналізу медіаполя нашої Церкви.
Є у випуску і традиційні для часопису тексти, присвячені історії й мистецтву. Зокрема, Орест Гладун у статті «Особисте: художник, який розмальовував церкви» пише про свого батька — митця, іконописця Степана Гладуна – віруючу людину, свідомого українця, який, попри війни й репресії тоталітарного режиму, не втратив ідентичності, а працював навіть у надзвичайно складних умовах. Цьогоріч виповнилося 110 років від народження художника.
Своє 100-ліття відзначив 29 червня 2024 року редактор «Патріярхату» 1977–2002 років Микола Галів. Бажаючи ювіляру многих і благих літ та Божих ласк, публікуємо у №3 нашого видання також привітання йому від Роми Гайди (Українське Патріархальне Товариство), Лесі Крип’якевич (Доброчинний фонд святого рівноапостольного великого Київського князя Володимира), Мирослава Мариновича (Український католицький університет).
Продовжуючи рубрику історичних портретів, ми вмістили до нового випуску статтю історика Ігоря Чорновола «Отець Лев Трещаківський (1810–1874 рр.) – ініціатор “Народного дому” у Львові, парламентарій», яка – ми впевнені – відкриє Вам чергові малознані сторінки багатої української історії.
Завершує число яскравий і багато ілюстрований текст мистецтвознавиці Оксани Жеплинської «Портрети єпископів з роду Шептицьких», завдяки якому вкотре пропонуємо поринути у світ нашої церковної і національної ідентичності, мистецької спадщини, яку українцям вдалося зберегти, попри планомірні намагання росіян знищити нас, щоби і сліду не лишилося.
До слова, на обкладинці №3 2024 «Патріярхату» використано роботи митця Данила Мовчана.
Нагадаємо, що греко-католицький аналітичний часопис «Патріярхат» безперервно виходить із 1967 року. Із 501-го числа на початку цього року журнал перейшов в онлайн і доступний на оновленому сайті patriyarkhat.org.ua. Там же розміщений багатий архів видання. Також запрошуємо долучатися до сторінки у Facebook.