"Консули Господні". Бізнес і політика "Посольства Божого"

Церква в усі епохи «дружила» зі світською владою, намагаючись установити свій вплив у житті громади.

 І якщо за середньовіччя ці процеси відбувалися відверто, то сьогодні амбітній категорії духовенства доводиться вести значно тоншу гру. Не стоять осторонь годівнички й деякі протестантські церкви (хоча доречніше назвати їх харизматичними), серед яких скандально відоме «Посольство Боже», що цьогоріч відзначатиме своє 20-ліття.

«Євангеліє процвітання»

Колишні парафіяни тієї церкви – жертви грошових оборудок створили ініціативну групу, щоб спільними зусиллями домагатися справедливості в судових процесах, які тягнуться роками. Павло Федорів, у минулому помічник єпископа, представник Духовного управління євангельських церков України, свого часу прийшов до «Посольства» шукати підтримки в боротьбі з алкозалежністю. «Нічого не віщувало такого печального розвитку подій, служіння мало відрізнялися від тих, які в інших протестантських церквах, – згадує він. – Хіба що ця була амбіційніша. Слово проповідувалося правильно, що викликало довіру. Та у 2005 році різко змінився курс. Якщо доти в центрі уваги було здебільшого Євангеліє, то від цього моменту – Роберт Кійосакі, Наполеон Гілл та інші проповідники фінансових інструментів, учителі з інвестування. Заговорили про необхідність завойовувати цю сферу. Запрошували вчителів бізнесу з-за кордону. Деякі служіння були платні, вірників змушували туди ходити».

За словами пасторів, людина праведна неодмінно повин­на бути успішною і мати найкраще: найдорожчий костюм, авто, власну справу... Ця філософія називалася «Євангелієм процвітання». «Зі сцени казали: ви лукаві ліниві раби! Ви сидите на багатстві, у вас усіх є квартири! Тому у вас усе так погано! Встаньте, хто киянин! Встаньте, хто досі не заставив помешкання! Дурні! Тупі! Жебраками будете! Сила-силенна людей за вас працює, хоче, щоб ви розбагатіли! Сандей Аделаджа закликав заставляти квартири, аби гроші працювали на нас, це все він подавав як служіння Богові, посилаючись на поважних людей, – згадує Павло. – Всіх, хто казав щось проти, висміювали й показували ідіотами. Запрошували на окремі зібрання, консультації з бізнесу, на книжкових ятках почали з’являтися брошурки з маркетингу. Церква уподібнилася бізнес-ярмаркові».
2008 року Сандей Аделаджа відкрив клуб «Тисяча мільйонерів». За словами пастора, Ісус прийшов до нього вві сні й повідав, що слід заснувати такий осередок, аби вирощувати нове покоління бізнесменів.

За словами постраждалих, людей агітували заставляти квартири, брати в банках кредити і вкладати (фактично передавати на руки у вищі інстанції) їх із тим, щоб вони «крутились» і працювали на них. Видається, що вкладники часом до кінця не розуміли, яким чином гроші мають примножитися й повернутися. «Люди із церкви вручали кошти пасторам під розписку, а ті – Сандею. Останній, своєю чергою, жодних папірців не писав, тож члени громади питають із пасторів. Клуб «Тисяча мільйонерів» мав кілька прошарків: основна маса називалася «платиновою», а ще були нечисленні «посвячені», – розповідає Федорів. За його словами, довести, що гроші стікалися до Аделаджі, неможливо. Люди довіряли йому, наче Богу. За словами колишніх парафіян, їх неабияк переконувало те, що до церкви ходять такі поважні персони, як Леонід Черновецький, Олександр Омельченко та дехто з народних депутатів. Та коли кинуті вірні прийшли до Аделаджі скаржитися, той відповів, що вони горітимуть у пеклі за свою жадібність.

«Коли була зруйнована піраміда Kings Capital (причетність очільника церкви до неї і він сам, і засновник мережі Олександр Бандурченко заперечують. – Авт.), МВС порушило кримінальну справу, – згадує Федорів. – Ярема був начальником міліції, все було готове до арешту, але втрутився Черновецький. Заарештувати Аделаджу не змогли, взяли підписку про невиїзд. Було найнято найкращого адвоката, мобілізовано церкву: ми писали щодня безліч скарг на його захист! Атакували ЗМІ, мовляв, ця справа – замовлення уряду, Ти­мошенко й Луценка, які звинувачують святу й чисту людину. Я очолював комітет із захисту честі й достоїнства Сандея, вдавався до різних ходів, щоб його виправдати і створити відповідну суспільну думку».

Водночас декому участь у клубі таки принесла фінансовий успіх, і насамперед самому пастору та його дружині. «Близько 20 квартир у Києві куплено на Босе Аделаджу, – каже пані Алла, колишня парафіянка. – Ми знімали житло, взяли випадково перше-ліпше, і коли прийшла квитанція на квартплату, то його хазяйкою виявилася Босе. Наші знайомі так само орендували квартиру, записану на неї. А потім так по людях почало виявлятися, що в неї одна квартира, друга, третя...».

«Два ящики документів у них на ту власність, що не під арештом! – продовжує Павло. – Ці коробки кочують із квартири на квартиру в Києві, один адміністратор церкви дременув. Потім ховали в іншого, працівника охоронної фірми. Він із цікавості зазирнув туди, після чого також утік. Це нотаріально завірені папери на нерухомість по Києву, яка належить Сандеєві та його дружині. Аделаджа казав, що нам потрібен бодай мільярд доларів і під нього ми отримаємо $10 млрд – відтак зможемо купувати авіакомпанії, телебачення, виробничі потужності...».

Усі гроші, які варилися, немов у гігантському казані, у клубі «Тисяча мільйонерів», на думку колишніх парафіян, стікалися до Аделаджі, однак довести це неможливо, адже обачний пастор ніде не ставив підписів. «Знаю достовірно, що в Сандея є земля й нерухомість у США, – каже Павло. – Окрім того, кошти можуть бути вже задіяні в бізнесі. Коли враховувати лише тих моїх знайомим, котрим він винен якісь суми, на руках у нього мають бути колосальні багатства – мільйони доларів. Люди несли коштовності в неймовірних кількостях, він просто не знав, що з цим робити. І це достовірна інформація: камінці виколупували, золото розчиняли хімічним способом… Цим є кому займатися. Зробили чотири «дев’ятки» і продавали за курсом лондонської біржі». Як стверджують колишні «посли», свого часу Аделаджа вивозив гроші до Штатів, передаючи їх пасажирами-пара­фія­на­ми, аби не викликати підозр.

Утім, саме собою багатство, як і бідність, не гріх, тоді як простота, кажуть у народі, часом гірша за злодійство. Так, Олександр Шадров, котрий відвідує церкву із 13 років, переконаний, що пастор не причетний до банкрутства людей: «Бажаючи нормального життя для парафіян, він навчав фінансової грамотності, але говорив про це набагато менше, ніж про здоров’я, сімейні стосунки чи взаємини з Богом. І ні за кого не агітував. Якщо ж хтось із пастви постраждав через якусь піраміду, то до чого тут церква? Приміром, пастор навчає здорового способу життя, а хтось не те зрозумів, заліз у холодну ванну, щоб загартуватися, переохолодився й дістав запалення легенів. Якщо людина, яка ходила до православного храму, скоїла злочин, хіба звинувачують у цьому настоятеля? Так само, якщо нашу церкву відвідували недобросовісні люди, чи правильно звинувачувати в їхніх проступках пастора?»

Ісус у політиці

Як створення клубу «Тисяча мільйонерів», так і політичних фаворитів, за словами Сандея, йому підказує Син Божий у сновидіннях. Щоправда, вподобання Христа щодо пасторських снів зазнавали регулярних змін. Так, напередодні президентських виборів у 2004-му велася потужна агітаційна робота з парафіянами «Посольства» у Сумах (стосовно інших міст точних даних немає) на підтримку кандидата Леоніда Черновецького. Коли ж Леонід Михайлович не пройшов, благословення господнє перейшло на Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко. Втім, у наступних снах Спаситель «підтримав» екс-гаранта Віктора Федоровича, а вслід за ним (уже в дійсності) так само зробила паства Аделаджі.

За словами Павла Федоріва, для захисту і зміцнення своєї позиції Сандей мусив шукати підтримки в політиці, маючи два варіанти: створити власну політсилу (тоді вже існувала партія «Праведність» на чолі з Володимиром Єрьоменком) або ж «зводити мости» між собою та наявними. «Божі посли» вже були і в Партії регіонів, і у «Свободі», в міських радах Львова й Тернополя...

«Сандей домовився із Клюєвим про те, що «Посольство Боже» та всі дочірні церкви підтримуватимуть на виборах Януковича, – розповідає Павло. – Він підніс це пастві таким чином, немов Ісус приходив до нього вві сні: спершу один раз, за його словами, потім тричі. Мовляв, сам Господь казав, хто буде президентом, і ми на боці переможців. Від січня 2010-го людей направляли у виборчі комісії та в агітатори за ПР, організовано, під тиском. Коли на духовній нараді віряни почали обурюватись, особливо ті, хто був на боці Ющенка, стояв на Майдані, Аделаджа казав: ви йдете проти Бога! І в цей момент я пішов, бо знав усі таємниці, як вони домовлялися, хто брав участь у переговорах. Сандей цілком поклав церкву під Януковича, як сутенер!»

Частина пасторів пройшла від Партії регіонів у районні ради. Хтось балотувався до ВРУ. «Багато з них стали радниками або членами київської облдержадміністрації, опинилися в підпартійному апараті «Молодих регіонів»: пастор Юлія Кульчицька з Ірпеня була радником Анатолія Присяжнюка, очолювала «Регіони» по області, – коментує Федорів. – Вони розчинились або в партіях, або в громадських організаціях, котрі супроводжували всі проекти. Коли опозиція проводила свої мітинги, «посольські» організовували противагу під гаслами на кшталт «Молодь за Європу». Збирали всі провладні мітинги під соусами «європейського вибору» й «антифашистів». Засвітилися на всіх проблемних виборчих точках у Києві, де були скандали, їх використовували як тітушків. На виборах у Севастополі вони виставили 109 спостерігачів».

У «Посольства» виникли свої громадські організації, об’єднані у структуру з життєствердною назвою «Молодь! Громада! Влада!». Її лідером став урятований церквою від залежності колишній наркоман Олександр Зінченко. Це єдина структура, за словами Федоріва, якій ЦВК дозволила виставляти спостерігачів на виборах. «Парафіянин Антон Яценко організовував «карусель». Люди знали, що їдуть брати участь у фальсифікаціях!» – коментує Павло.

Утім, уже згаданий нами Шад­ров запевняє, що жодного примусу й агітації з боку пасторів не було: «Церква повинна опікуватися всіма сферами суспільства, мати активну громадську позицію і диктувати моду, а не підлаштовуватися під неї. Стосовно ж підтримки Ющенка чи Януковича звернімося до Біблії. Там написано, що ми маємо молитись і сприяти будь-якій земній владі. Пастор робив так, як вимагає Слово Боже, розуміючи що будь-яка влада – установлена Господом».

Посольство «Регіонів»

Якщо стосовно підтримки та смиренного прийняття будь-якої влади згідно зі Святим Письмом усе зрозуміло, то про те, як бути християнам у період зміни уряду, там не йдеться, тож паства діє на свій розсуд. Так, поки Сандей публічно читав молитву за євроінтеграцію і засуджував різку зміну курсу Януковича, пастор Зінченко очолив комітет антимайдану. «Але крім нього були й інші, – зауважує Федорів. – Зі Сміли пастор Євген Корольов, лідер центру в Ірпені Валерій Ганон. Юлія Кульчицька постачала туди активістів, дехто з них працював як вербувальник: людей залучали за гроші. Весь актив структури «Молодь! Громада! Влада!». Усі були до 18 лютого, після цього в бігах. Одного з них помічено із Царьовим, коли затверджували «Новоросію», він був делегатом від Києва, виступав на російських каналах із відвертою брехнею. От, власне, кого виховало «Посольство» – ворогів України. Якщо подивитися сторінки деяких у Facebook, видно, кого вони підтримують. Їх важко назвати сепаратистами – це люди, які ненавидять нашу державу».

«Білий Сандей», один із 12 апостолів «Посольства Божого», за сумісництвом заступник голови міськради міста Вишневого і член ПР Сергій Пишний (до слова: нагороджений грамотою від Миколи Азарова за внесок у розвиток партії), налагодив у містечку свою політику, а приміщення міськради зробилося місцем служінь. Іще на початку березня вдалося познайомитися із двома депутатами Вишневого, що нарікали на засилля там «посольської мафії». Тоді вони давали коментарі й готові були під ними підписатися. Однак певний час протистояння з міською владою скінчився для одного побиттям із переломами, а для другого – втратою депутатського мандата (його, як він стверджує, змушували голосувати разом із Партією регіонів). Під час нової зустрічі один із них узагалі відмовився говорити, а другий попросив не називати свого імені.

«Вишневе – це анклав, – каже колишній депутат, член партійного осередку «Фронту змін», підприємець і громадський діяч. – Це харизмати, вони дуже активні. Всі начальники відділів – їхні люди, майже весь бізнес зав’язаний на них. Щоб узгодити посаду, скажімо, головного лікаря, треба йти в церкву до Пишного й діставати благословення. Просунутися в соціальній сфері, не будучи парафіянином, неможливо». Пасторам підконтрольні дитячі садочки, атракціони, а також усі гуртки Вишневого. Свого часу головою міськради був народний мер Микола Ляшенко. Проте раду взяли приблизно так само тишком-нишком, як росіяни Крим: «...зачинили залу і змусили 25 депутатів проголосувати за зняття міського голови. Потім зробили перевибори, люди у Вишневому не прийшли на них: кажуть, було від сили 10–12%».

Після перемоги Майдану мали відбутися перевибори ради й міського голови. Проте «посли» де-факто зірвали громадські слухання із цього приводу. «Вони чорні технологи, – запевняє громадський активіст. – Прийшли на годину раніше, завели своїх людей, сіли, навіть у проходах стільці поставили. Було багато кримінального елементу, наркоманів із усієї області, зібрали всіх наших комунальників, місцевих парафіян і створили затор. Перекрили дорогу, у натовп тих, хто не потрапив на засідання, засилали провокаторів, тітушків, збурювали громадян. Півгодини тримали їх на морозі, і, коли запустили, люди не вмістилися. Близько 500 осіб, що прийшли на слухання, лишилися в холі й на вулиці. Робилася «шумова завіса», аби нічого не було чутно: виставлявся периметр із осіб, які постійно бубоніли, кричали... Це технологія, яку вони застосовують і на своїх засіданнях. Так звані флангові – люди по краях у яскравому вбранні, що підскакують, галасують... Таке собі шоу влаштували й тут». За словами громадських діячів, коли хтось висловлювався проти міського голови, глушили мікрофон. Вів громадські слухання пастор, що починав принагідно проповідувати. «Трибуну з мікрофоном змістили в край кімнати, й люди обліпили її немов горобці, – згадує екс-депутат. – Коли виходить до мікрофону свій, вони вигукують «алілуя!», «слава Партії регіонів!». А коли хтось, хто проти, то глушать його, кричать, виривають мікрофон. У залі підсилювачі – де хтось репетує «за», там тримають мікрофони».

Коли були Майдан та мобілізація, жителі Вишневого в центрі ставили намети, де збирали речі, медикаменти і продукти для протестувальників у Києві. За словами активіста, ці шатра двічі зносили, різали ножами – спільно з місцевими кримінальними авторитетами. Потім їх було переставлено туди, де є цілодобове спостереження. Провокації відбувалися й далі, але ситуацію контро­лювати було значно легше. «Напади вчиняли парафіяни! – продовжує діяч. – І просто біля адміністрації о шостій ранку пакувались автобуси на антимайдан».

Анексія бізнесу

Участь у фінансових пірамідах не єдиний шлях «божих послів» до успіху. Так, у серпні 2012 року Сергій Пишний без зайвих комплексів розклеїв рекламу Партії регіонів на чужих білбордах, що належали фірмі «Медіа-Крок» Тамари Ященко – поверх комерційної, вже проплаченої. Деякі щити вони демонтовували. «Звісно, мені відразу почали висувати претензії рекламодавці, була складна психологічна ситуація, – згадує підприємниця. – Дехто із клієнтів відмовився від співпраці з моєю фірмою. Пишний запросив мене в мерію Виш­невого й виставив свої умови: за кожен свій борд я маю щомісяця платити по 400 грн. У мене було 15 щитів, тож я мала щоразу заносити 7 тис.».

Проте на цьому він не зупинився: коли закінчилася передвиборна кампанія, Пишний знову запросив Ященко до кабінету й почав вимагати, щоб вона переписала частину бізнесу (а саме шість щитів) на його підставну особу. Це був брат місцевого депутата Олександра Медведя Олег Бойко (обидва – пастори «Посольства»). «Якби їм вдалося реалізувати задумане, з часом вони забрали б усе!» – переконана Тамара.

Проте жінка забила на сполох, почала звертатися до народних депутатів, писати заяви до СБУ. «Медвідь і Бойко – це також його пастори, вони забирали білборди в інших кампаній, переписували їх на себе, – коментує колишній депутат. – На сьогодні проведено вже три засідання. Попереднє відбувалося в СБУ, Пшонка закрив тоді справу. Зараз її поновили. Забравши цей бізнес, Пишний став монополістом реклами в Києво-Святошинському районі. У його розпорядженні близько 300 білбордів. Схема була така: він у когось бізнес «віджимав», а потім у комунальному підприємстві зазначав, що власник не з’ясований, вішав свої таблички і продавав. І при цьому не сплачував податків. Так само, до речі, з дитячими атракціонами: світло, земля – до бюджету ані копійки. У цих підприємствах працюють усі пастори!»

Зараз стосовно білбордів Тамари Ященко триває судовий процес, проте її випадок не єдиний у Вишневому.

Прикметно, що після попередньої розмови з очільником «Посольства» в Інституті релігійної свободи старші служителі євангельських церков України засудили його діяльність, зробивши відповідну заяву: «Ми рішуче відмежовуємося від Сандея Аделаджі. Ми засуджуємо: прагнення до створення культу особистості; методи і діяльність, засновані на саморекламі, перебільшенні своїх здобутків та неправді; псевдовчення про збагачення, гріх сріблолюбства; практику прокльону служителів, не згодних з його думкою».

Звісно, можна сказати, що до церкви приходять різні люди, не завжди чисті на руку. Що кожен має право на свою політичну позицію. Що до громадян, які їхали робити «каруселі» або ж антимайдан, було застосовано технології гіпнозу (останнє, до речі, достеменно встановити в Україні неможливо за відсутністю відповідних фахівців). Що, окрім злочинних діянь, церква робить іще й чимало хорошого: поміж іншої доброчинної діяльності парафіяни допомагають біженцям зі Сходу (тоді як інший відсоток «послів», за неперевіреними даними, вирушив у протилежному напрямку – підтримувати сепаратистів), що силу колективної молитви ніхто не скасовував: випадки зцілення безнадійно хворих мають місце, і доволі часто. Що наклепи, на які нарікає Аделаджа, теж могли бути. Проте «політичний світогляд» деяких провідних «послів» часом надто очевидно «робить погоду» в церкві, а це суперечить християнській настанові: «Віддай Богові Богове, а кесарю кесареве».

Олена МАКСИМЕНКО

"Тиждень", 7 серпня 2014