"Ніхто не може стати Президентом Америки без віри в Бога…"

Релігійний чинник на президентських виборах у США

Цього року громадяни Сполучених Штатів Америки обиратимуть Президента. У країні, де понад 90 відсотків населення стабільно декларує віру в Бога, а належність до тієї чи іншої конфесійної спільноти постає невід’ємною складовою американського способу життя, релігійний чинник, поза сумнівом, відіграватиме дуже вагому роль у передвиборних змаганнях. Звичайно, він не є провідним, але демонстрація релігійності — необхідний атрибут поведінки претендентів на посаду Президента: вони неодмінно мусять заявити про свою належність до певного віровизнання. Це данина і політичній традиції, і почуттям виборців, і, зрозуміло, в багатьох випадках — вияв власних переконань.

Минулі президентські вибори не стали в цьому сенсі винятком. Політичний коментатор В. Сефір зазначав, що «ніколи ще ім’я Бога так часто не згадувалося, і ніколи ще американський народ так часто не благословляли, як під час президентської кампанії 1992 року».

Президент Буш розпочав свою кампанію з переобрання в останній тиждень січня 1992 р. Виступаючи перед 1600 делегатами на з’їзді ведучих Національного християнського телебачення і радіо, він підкреслив: «...Ніхто не може стати Президентом Америки без віри в Бога, без віри в силу молитви». В одному з пунктів передвиборної програми Дж. Буша йшлося про підтримку молитви в державних школах. З цього приводу у США давно точиться дискусія. Але попри побоювання втратити голоси лібералів, Буш однозначно сказав «так» шкільним молитвам, відзначивши, що це — одна з головних релігійних цінностей, які підтримують Америку. Буш також не раз говорив, що віра в Бога була тією моральною силою, яка надихала його протягом усього життя.

Більшість консервативно орієнтованих віруючих підтримала Буша не в останню чергу саме за його прихильність до традиційних цінностей, зокрема й шкільних молитов, за засудження абортів. На його бік стали такі впливові євангелісти, як П. Робертсон та Дж. Фолуелл.

Але релігійні символи і «традиційні цінності» використовували в передвиборній боротьбі не тільки республіканці, а й демократи і, зокрема, їхній кандидат Б. Клінтон. Він заявив, що є дуже релігійною людиною, щоденно молиться і щотижня читає Біблію, а також вірить у такі традиційні догмати, як сталість гріха, можливість прощення і реальність спокути.

У жовтні 1991 р., відразу після висунення своєї кандидатури від демократичної партії, Б. Клінтон у промові у Джорджтаунському університеті окреслив національну духовну програму и запропонував «нову угоду» між народом і його урядом, здатну відродити в майбутньому почуття єдності американської нації. У своєму зверненні до Демократичного національного зібрання в липні 1992 р. Клінтон згадував цю «нову угоду» більше десяти разів, а також цитував Біблію й посилався на Всевишнього. Один оглядач президентської передвиборної кампанії зауважив, що Клінтон, очевидно, зможе одержати чимало голосів євангелічних і фундаменталістських протестантів, які давно вже не голосували за демократів.

Дехто з євангелістів, які підтримували президента Буша, зокрема згадані П. Робертсон та Дж. Фолуелл, були просто вражені тим, як часто кандидати від демократичної партії використовували біблійні символи, — адже така риторика зовсім не була характерною для них на попередніх виборах.

Дж. Буш, у свою чергу, заявив у серпні 1992 р.: «Америка залишається найрелігійнішою державою у світі», додавши: «Наші головні моральні цінності були встановлені всемогутнім Богом». У зверненні до Республіканської національної конференції він висловився про взаємини з Богом так: «Я вірю, що Америка завжди буде посідати особливе місце в серці Бога, так само, як Він посідає особливе місце в наших серцях».

Буш намагався поставити питання зв’язку релігії і моралі у центр своєї передвиборної кампанії. Як писала «Нью-Йорк таймс», «Президент Буш зробив питання про релігію і мораль головним у своїх зусиллях підірвати довіру до Білла Клінтона, натякаючи, що кандидатові від демократичної партії бракує моральних якостей, аби стати Президентом». Буш також критикував платформу демократичної партії, яка, на його думку, не враховувала «трьох простих літер: Б.О.Г.» На ці закиди Клінтон відповідав, що спроби Буша показати демократів безбожниками глибоко образливі для нього особисто «і для всіх тих, хто не тільки має власні релігійні переконання, а й поважає американську традицію релігійного плюралізму». Протягом усієї президентської кампанії Клінтон вправно використовував релігійну риторику з метою пропаганди власних політичних поглядів і можливостей. Один політичний коментатор зауважив, що Клінтон працює з публікою як проповідник. Коментуючи президентські дебати в жовтні 1992 р., журналісти писали, що Клінтону властива впевненість і проникливість телеєвангеліста. «Ньюсвік» порівнював манеру виступів Б. Клінтона перед негритянськими виборцями з манерою баптистських проповідників. Виступаючи у протестантських церквах, Клінтон постійно говорив про духовну спокуту і прощення, згадуючи при цьому й свої минулі помилки. З приводу кампанії 1992 р. один з журналістів писав, що Клінтон тішиться підтримкою Церкви так, що здається, ніби він більше цікавиться духовною сферою, ніж політичною. Деякі представники преси почали навіть говорити про «преподобного Білла».

Прагнучи залучити на свій бік негритянських виборців, Клінтон прямо звернувся до них через Церкву. Чорношкірі баптисти вітали ліберальну філософію соціального добробуту Б. Клінтона, поєднану з його відомою релігійною риторикою. Влітку 1992 р., звертаючись до 2500 чорношкірих членів Вест-Енджелеської Церкви Христа, Клінтон сказав: «Справедливість не повинна розрізняти кольори шкіри. Якщо людина порушує закон, вона повинна бути покарана, хоч би ким вона була — чорним американцем, іспанцем, азіатом чи білим». Промова Клінтона справила глибоке враження на чорношкірих виборців і, зокрема, на їхнього лідера — архиєпископа Чарлза Блейка. Клінтон став першим Президентом в американській історії, який обрав для молитви на честь своєї інаугурації церкву з переважно чорними послідовниками — Метропольну африканську методистську єпископальну церкву у Вашингтоні. Там його благословив найвидатніший американський проповідник Біллі Грехем, який протягом тривалого часу мав дружні стосунки з президентами від обох партій. При цьому він неодмінно наголошував, що молиться особисто за Президента США, а не за партію чи платформу.

Після президентських виборів 1992 р. Клінтон знов і знов говорить про новий дух американського суспільства, про те, що американці працюють для справедливої держави, яка обіцяна Господом, про «євангелічну доктрину рівності перед Богом». Сміливо використовуючи риторику своєї Південно-Баптистської церкви, він водночас звертається і до представників інших віровизнань, а також до невіруючих. В інтерв’ю міжконфесійній релігійній мережі Клінтон сказав: «Моя віра говорить мені, що всі ми грішні люди і що кожен з нас, простуючи власним шляхом, помирає у славу Господа. Релігійна віра дозволила мені вірити в мою здатність щоденно ставати кращим. Якби я не вірив у Бога і не був християнином, якби я не вірив у життя після смерті, моя доля була б зовсім іншою». Серйозним суперником Дж. Буша і Б. Клінтона на президентських виборах 1992 р. став незалежний кандидат у президенти Росе Перо, який викликав величезний інтерес виборців. Ним цікавились навіть більше, ніж Джорджем Уеллісом у 1968 р. і Джоном Андерсоном у 1980 р. До кінця травня 1992 р., майже через три місяці після повідомлення компанії СNN про балотування Перо на посаду Президента США, він випереджав за популярністю і Буша, і Клінтона.

Перо називали «глибоко християнською людиною», прихильником «традиційних цінностей». Пресвітеріанин за віровизнанням, він водночас підтримував католицькі школи й симпатизував мормонам. На вихованні Перо позначилася глибока релігійність його матері, яка була методисткою. У своїй передвиборній програмі він робив наголос на посиленні сімейних зв’язків, а Церкву проголошував найважливішим інститутом для підтримання стабільності в родині, а відтак і в усьому суспільстві. Перо також підкреслював неістотність конфесійних відмінностей: адже всі релігії вчать добра. «Нам потрібні зміни в країні. Нам потрібні гідність, пошана, які є основою нації. Ми знаємо, що наша сила походить від Всевишнього. З Його допомогою ми врятуємо нашу країну», — говорив він у своїх публічних виступах.

Виборцями Перо були переважно білі протестанти. Найбільшу популярність він здобув у штатах з невисокою питомою вагою чорних мешканців, одержавши майже 23% голосів. На півдні країни, де переважало негритянське населення, Перо підтримали тільки 13% виборців. У середньому у президентській кампанії він отримав 19% голосів (Б. Клінтону дісталося 43%, а Дж. Бушу — 38%).

Опитування громадської думки засвідчили, що незадовго до виборів 1992 р. для 10% респондентів релігійний чинник був вирішальним при виборі кандидата у Президенти. Водночас для 74% опитаних найважливішою була економічна програма кандидата. Серед американців, які регулярно відвідували церкву, релігія виявилася на першому місці для 26%, а 50% все-таки були схильні зважати передусім на економічну платформу. Отже, саме економіка лишається вирішальним чинником у скеруваннях американських виборців.

Незадовго до виборів 1992 р. Фред Барж, оглядач і коментатор журналу «Нью репаблік», писав: «Релігія — приховане питання президентських виборів. Можливо, вона впливатиме на результати голосування більше, ніж будь-який інший чинник, за винятком економіки».

Людина і світ. — 1996. — № 4. — C. 38-40

Світлана ПИЛИПЕНКО