Вчора народний депутат України Леся Оробець була у Львові, і я мала нагоду зустрітись з нею і поговорити про кілька актуальних речей. Зокрема, серед іншого, про ратификацію українським парламентом Європейскої конвенції про всиновлення дітей, у якій йдеться про можливість гомосексуальними парами всиновлення українських сиріт. Власне, ми дійшли висновку, що на сьогоднішній день цей крок небезпечний перед усім пропагандою гомосексуальних відносин. Меншою мірою він несе загрозу дітям. Поки що.

Кілька тез із цієї розмови.

По-перше, українське  законодавство визначає шлюб як союз чоловіка і жінки, а отже, не варто чекати вже завтра напливу одностатевих пар, які би хотіли усиновити дітей.

По-друге, вже зараз в Україні є черга на національне усиновлення, особливо це стосується дітей чоловічої статі до року. А якщо держава визначає національне усиновлення як приорітетне, то, відповідно, дітей будуть віддавати в українські сім'ї.

По-третє, усиновити дитину може і людина, яка має фиктивний шлюб, а держава все одно не здатна контролювати, як дитину виховують закордоном і хто це робить. Тож, це нове положення по-суті нічого не змінить у питанні усиновлень.

По-четверте, на іноземне усиновлення в першу чергу потрапляють діти з хворобами, які мають шанс бодай на краще лікування та догляд за кордоном, ніж в українських сиротинцях (бо наші співгромадяни поки не готові ані морально, ані матеріально всиновлювати, скажімо, дітей з ДЦП).

А дитині все одно потрібна мама, бо вона краще за виховательку в інтернаті.

Загальний висновок такий, що на дітей-сиріт і їхні долі цей закон зараз мало вплине. Тому його можна вважати виключно пропагандистським, а не таким, який здатен покращити життя дітей вже сьогодні.

Ну і кілька спостережень щодо теми дітей-сиріт в Україні.

Україна, насправді, дуже мало дбає про сиріт. Те добре, що ще робиться для них державою, робиться за інерцією після президентства Віктора Ющенка і роботи міністра Юрія Павленка та його команди. За той час, завдяки національним програмам, багато дітей знайшли свої українські сім"ї і кількість сиріт в Україні значно зменшилась.

Тому припускати, що ратифікація конвенції спрямована на захист цих дітей, абсурдно. Є багато більш реальних речей і кроків, які могли би зробити наші обранці для них. Але не роблять.

Моя церква на Херсонщині, в якій я виросла, багато років працює в сиротинцях. До переїзду до Львова я теж активно долучалась до цієї роботи. Тому трошки бачила і знаю систему з середини.

І от саме зараз по всій Україні відбуваються численні перевірки прокуратурою християнських закладів для дітей-сиріт, дитячих будинків, притулків. Мета зрозуміла: під будь-яким приводом позбавити християнські церкви впливу на виховання дітей і повернути їх у нищівні системи інтернатів.  Бо державі так вигідно. В тому числі - фінансово вигідно.

Вчора отримали прикру новину про те, що "Світлий Дім" в Одесі втрачає частину своїх приміщень. Простими словами, влада забирає їх у дітей, які там живуть. Тепер їх виселять звідти просто на вулицю.

"Світлий Дім", якщо хтось не знає, це приклад того, як християни різних конфесій та всі люди доброї волі не на словах, а на ділі рятують цих дітей від вулиці, від наркотиків та іншого зла. Та державі до того байдуже, коли доходить до справи.

Тому я з гіркою іронією читаю коментарі тих, хто говорить, що прийнятий тепер закон буде захищати дітей, а ми, його противники, такі сноби і релігійні фанатики, бажаємо дітям нещасної долі в сиротинцях, замість щасливого життя в благополучних гомосексуальних сім'ях на заході.

Не забуваймо, діти-сироти для багатьох людей в Україні - це перед усім дуже вигідний бізнес. Коли хтось (прийомні батьки, Церкви, благодійні організації та просто люди доброї волі) пробує цей бізнес руйнувати - їм будуть ставити палки в колеса. І держава це робить в першу чергу.

Замість висновків

Багатьом дуже хочеться зробити простий і однозначний висновок у цій ситуації. Хтось просто починає кричати: "рятуйте, геї наступають!"

Але тут, на мій погляд, все дещо складніше: бо треба думати комплексно над тим, що ж насправді відбувається, кому це вигідно, а потім щось із тим робити.Те, що гомосексуальне лоббі працює в парламенті - очевидно. А християнське є? в християнському суспільстві, де релігійність населення щороку зростає? Як Церква, яка має своїх представників у Верховній Раді, впливає на її рішення щодо морально-етичних питань, до яких, безумовно, належить і те, про яке йде мова зараз. Це риторичні питання, які потребують осмислення і відповіді по-суті.

Ну а всім, хто найбільше обурюється такими законами, треба переходити від слів до справи і пробувати реально допомогти тим дітям, про яких так дбаємо на словах. Бо інакше християнський популізм буде нічим не кращим за державний.