- UK
Можливо, ми вже справді на тому етапі, коли бо нам бракує своїх зрад і тому вирушаємо хрестовим походом на Ватикан. Ну ходімо тоді разом ;)
Але навіть ті «вчорашні» висловлювання Папи вже не останні. Бо Франциск говорить про Україну щоденно, на всіх публічних виступах, на всіх зверненнях. Але поговоримо і про них.
На відміну від багатьох новітніх аналітиків ватиканської дипломатії та комунікації, я читаю Папу не лише в твітері, і протягом всіх днів війни читала або слухала чи не кожне його звернення/заяву/висловлювання, де він говорить про Україну. А їх десятки! І спостерігаю за зміною цієї риторики, починаючи з 2014 року і донині. Кожен твіт сприймаю не як абстрактний набір незрозумілих слів, випущених в космос, а в контексті того, де, кому і коли це було сказано. Саме тому як вірна католичка реагую значно спокійніше, і стриманно скептично — як комунікаційниця.
Сам Франциск регулярно говорить з нашими єпископами, двічі спілкувався особисто з Володимиром Зеленським протягом цього місяця, з біженцями, українськими дітьми в італійських лікарнях, президентами європейських країн тощо. І скрізь у нього на устах Україна і український народ. Кожного дня, в кожній молитві.
Навіть коли він поїхав цими вихідними до Мальти з пастирським візитом, то і на Мальті, мальтійцям він також говорив про Україну кілька разів (1), (2) протягом двох днів. Також з журналістами в літаку по дорозі туди (звідки відомий вислів про його можливі плани приїхати до Києва), так і під час пресбрифінгу на зворотньому напрямку.
Ці слова були озвучені на літаку з Мальти до Риму 3 квітня, під час традиційного брифінгу журналістам.
Відповідаючи на запитання про те, що Папа сказав би Путіну(!), Святіший Отець наголосив, що його послання до представників влади – це ті, які він робить публічно. і далі почав розлогу думку про несправедливість воєн як таких. Він говорить про політиків, які не вивчили уроки ІІ СВ, про ООН, яка не виправдала своїх сподівань, про людство, яке «виявилося впертим і закохани у війни, в дух Каїна». Про військові цвинтарі на півночі Італії, і американський військовий цвинтар в Анціо, який він відвідував раніше. І кожного разу тут він говорить: «ми винні в цьому». Ось одна цитата:
«Коли відбувалося сгадування висадки в Нормандії, зібралися Глави держав і урядів, щоби вшанувати цю річницю. Але не пригадую, чи хтось говорив про тих 30 тисяч юнаків, які залишилися на пляжах. На молодь не зважають. І це спонукає мене замислитися. Мені гірко. Ми нічого не вчимося. Нехай же Господь змилується над нами, над усіма нами. Всі ми винні!».
Ось звідки ця теза, що пізніше поза контекстом мігрувала в його твіт.
Я її прочитала 3 квітня, а не 5, тому хвилі зради мене трохи здивували. Багато з чим я можу не погоджуватися і сперечатися в комунікації Ватикану і справді вважаю, що його пресслужба припускається помилок. Але не самі ці слова варто піддавати критиці, бо для цього інших підстав вистачає). Те, як вони була передані у твітері, для людей поза контекстом звучить справді дивно. І це помилка редакторів стрічки. Бо сказав Папа інше, іншим людям, відповідаючи на інше запитання.
Щодо самого Папи Франциска і його ставлення до України. Десятки його повідомлень мали би звучати голосніше в нашому інфопросторі. Бо вони звучать в його щоденній комунікації. І це недоопрацювання і наших католицьких пресслужб, і наших журналістів, бо вони цитують зазвичай іноземні видання, які вибирають з повідомлень лише те, що їм пасує згідно їхніх пріоритетів. Тому нашим журналістам і диванним експертам я раджу читати першоджерела або хоча би україномовну сторінку новин з Ватикану, бо інакше ви додаєте ще мінімум два чужих фільтри, які спотворюють реальні слова.
«Ми всі винні». Папа повторює це часто, він молиться молитвами покаяння за цю війну, бо знає, що росія не здатна за неї каятися. І він відчуває своїм обов'язком каятися за ці злочини.
Каятися треба і Італії, і він, і ми це добре розуміємо, якщо знаємо італійський контекст ставлення до нашої війни. І всій Європі, яка, попри окремі виключення, залишається з ампутованою совістю. Як завжди підкреслює моя колега Алла Коваленко, треба завжди враховувати, кому він це каже. Якщо європейським і світовим ЗМІ — таким чином він вкотре підкреслює і їхню відповідальність, їхніх країн та своїх читачів за продовження війни в Україні і недостатні зусилля, щоби її зупинити.
«І в теперішній війні в Україні ми є свідками безсилля ООН» — це Папа вкотре повторив сьогодні, 6 квітня, солідаризуючись з заявами Президента Зеленського на Радбезі ООН.
Ще 16 березня Папа Франциск прочитав молитву, яку теж можна назвати покаянням за війну, укладену Архиєпископом Неаполя Доменіко Батталья:
«Господи Ісусе, що народився під бомбардуваннями Києва, помилуй нас.
Господи Ісусе, що помер в обіймах мами в укритті Харкова, помилуй нас…
Прости нам, Господи, за війну. Прости нам, Господи, за війну.
Господи Ісусе Христе, Сину Божий, благаємо Тебе: зупини руку Каїна!
Просвіти наше сумління,
Нехай не діється наша воля,
Не допусти, щоб ми діяли самі від себе!
Зупини нас, Господи, зупини нас!»
Так, Папа говорить складними образами і довгими реченнями, і щоби їх розуміти, треба читати не вирвані цитати, а його думку в контексті історій, які він розповідає. До нас вони часто доходять у трохи спотворених перекладах.
Так, Папа не називає путіна і росію по імені, але називає їх каїном, агресором, нападником, злочинцями і винуватцями війни. Про російського диктатора він говорить досить зневажливо, як про "якогось там можновладця", замкненого в анахронічних претензіях націоналістичних інтересів, що провокує та розпалює конфлікти. Він говорить про східний вітер війни, що приносить тільки смерть, руйнування та ненависть. Про вторгнення в інші країни, жорстокі вуличні бої та ядерні погрози, називаючи їх темними пережитками минулого.
«Війна завжди є жорстокістю, нелюдяною справою, що суперечить людському духові, вже не кажу християнському, а саме людському. Це дух Каїна», — ось як він говорить про росію і її тирана, не залишаючи сумніву, що він має на увазі.
Україну Папа завжди(!) називає невинною жертвою, багатостраждальним народом, яка знаходиться під бомбардуваннями цієї святотатської війни. Про допомогу Україні він говорить, не приховуючи своєї підтримки.
«Я готовий зробити все те, що потрібно зробити, і Святий Престол, насамперед, дипломатична частина, роблять все, дійсно все можливе. Не можна оприлюднювати все те, що вони роблять, з огляду на розсудливість, на конфіденційність, але ми на межі можливого. Серед можливостей є також подорож, дві можливі подорожі», — ще одна важлива цитата з брифінгу на літаку з Мальти.
Тут Папа, як і Президент України у військовій стратегії, не оголошує всі наміри і не розкриває всі кроки дипломатії. І коли він говорить, що робиться все на межі можливого, ми можемо або довіряти, як довіряємо нашій Армії, або шукати зраду. Мій вибір — перший. Навіть коли я не все знаю і бачу, вибір дуже простий: довіра чи звинувачення. Ніщо із зовнішніх дій і висловлювань Франциска не дозволяє мені сьогодні вірити в зраду. Хоча я розумію, скільки всього було втрачено раніше і який внутрішній опір італійська і ватиканська русолюбія намагається чинити навіть зараз.
Ну і про Бучу. як вже було сказано вище, коли Папа був на Мальті і вертався з неї, він не мав ще новин з Бучі. Але сьогодні він на цілий світ говорить саме про неї. З українським прапором, поряд з українськими дітьми і з новими молитвами і закликами.
Я тут згадала лише кілька обраних уривків і цитат з численних повідомлень цих 40 днів війни, бо фізично неможливо ще раз все перечитувати і писати надто довгий текст. Все це вже давно опубліковано на офіційних ресурсах Святого Пестолу і в численних українських релігійних порталах. Хто має очі, сподіваюсь, зможе побачити. І тоді підстав для зради буде трохи менше, ніж у твітері.
