"Замаскована" ікона
Справа в тому, що його унікальність виявилася лише під час самого процесу оновлення. Завідуючий реставраційним відділом Чернівецького художнього музею Володимир Краснов, який виконував означені роботи, був вражений, коли під шаром не вельми якісної жовтої фарби в одязі зображених осіб (Богоматері, Марії Магдалини, Іоанна Богослова, давньоримського легіонера) та на німбі довкола голів Ісуса Христа й ангелів, блиснуло… сусальне золото. Як і по периметру самої рамки. Далі - більше: аналогічним чином сяйво за підніжжям розп'яття приховувало… стилізовану панораму Єрусалима, а на передньому плані - череп зі схрещеними кістками. Вже не кажучи про менш вагомі деталі - край поминальної стрічки за тулубом Спасителя, вираз скорботи на "олюднених" ликах Сонця та Місяця, стопи ангелів.
Питається: навіщо комусь із попередніх володарів полотна знадобилося таке, м'яко кажучи, спірне (фактично ж - святенницьке!) його "вдосконалення", точніше - свідома примітивізація й цілком імовірне бажання зменшити матеріальну та духовну цінність? Одне з двох: або той "раціоналізатор" виявився просто байдикуватим невігласом у галузі іконопису, котрому ліньки було розбиратися в тонкощах "другорядних" елементів первозданного зображення (простіше - зафарбувати, особливо ледь не язичницький череп з кістками), або ми зіткнулися з наочним виявом пріснопам'ятної трагедії совкового богоборства. В такому контексті цілком можна припустити, що під загрозою утилізації "цінних металів" (золото ж бо!) чи реквізиції твору в атеїстичні експозиції (наявність рідкісного для цього виду малярства зображення біблійної твердині християнства) мудрий захисник віри взяв на себе гріх "маскування" церковного раритету. А все - задля збереження його в первинному ви-гляді наступним поколінням співгромадян, з очей яких, гейби ерзац-фарбове нашарування з благородного покриття, спаде полуда бездуховності…
Нарешті прийшло довгоочікуване відродження тисячолітніх свідомісних орієнтирів нашого народу. Однак ганебну естафету попереднього цілеспрямованого державного богоборства неспо-дівано прийняла нова перешкода - байдужість співгромадян до істинного, а не ритуального, пошанування своїх святинь. Факт: музеї, приватні збірки, храми і навіть прості селянські хати та старий міський фонд містять безліч не те що не пошанованих - невідомих, кинутих напризволяще шедеврів культового призначення. Якщо так триватиме і надалі, ми кінець-кінцем незворотно втратимо безцінну сторінку свого духовного родоводу-канону. Перерветься й без того страшенно порушена трагічними катаклізмами вітчизняної історії сув'язь поколінь. Не полінуймося ж зазирнути до "бабусиних скринь", перебрати, здавалося б, суцільний непотріб на горищах, у сінницях, уже не кажучи про музейні та церковні запасники. Може, ще комусь благосно усміхнеться такий ось визволений із тліну святий лик…
Юрій СКИБА. — "Чернівці" (газета Чернівецької міськради), № 49 (787), 9 грудня 2005 року
