Редемптористи - Чин Найсвятішого Ізбавителя

Редептористи – чоловіче монаше Згромадження Найсвятішого Відкупителя (назва в Україні: Чин Найсвятішого Ізбавителя», ЧНІ) (Congregatio Sanctissimi Redemptoris, CSSR). Католицьке монаше згромадження Папського права засноване святим Альфонсом Марією де Лігуорі та єпископом Томазо Фалькоей для роботи серед сільського населення та малозабезпечених сімей, які переживали брак духовного виховання. Згромадження діє в Латинській Церкві та Східних Католицьких Церквах.

Святий Альфонс Марія де Лігуорі народився 27 вересня 1696 року в знатній родині поблизу Неаполя. Закінчив Неаполітанський Університет (1713) зі ступенем доктора цивільного і канонічного права та працював адвокатом з 1713 по 1723 рік. Зазнавши провалу в одній судовій справі, через неправдиві свідчення клієнта, вирішив кардинально змінити своє життя. Покинувши зал суду зі словами «Світе, я не знав тебе!» Альфонс пережив глибоке навернення, 29 серпня він склав свою шпагу до стіп Богородиці з Дитятком. Згодом він вступив до семінарїі і у 1726 році рукоположений на священника.

Своє служіння Альфонс вирішив спрямувати на найбільш незахищені верстви населення, головно селян, які жили за межею бідності, а також нужденних жителів бідних районів Неаполя. У 1731 році о. Альфонс заснував жіноче згромадження редемптористок споглядального характеру. А у 1732 році, під керівництвом єпископа  Касталамаре ді Стабіа Томазо Фалькоей,  на основі тих самих  правил створив чоловіче Згромадження Найсвятішого Спасителя, яке була перейменоване на Згромадженн Найсвятішого Ізбавителя, після затвердження уставу Папою Бенедиктом XIV у 1749 році  (Латинське слово Redemptor означає Відкупитель, Ізбавитель).  Перша спільнота постала в місті Скала поблизу Неаполя.

Першочергово спільнота була сформована з єпархіального духовенства, але у 1743 році було створено спільноту, члени якої складали чернечі обітниці. Нею спершу керував єпископ Томаззо, а після його смерті о. Альфонс. Сам Альфонс де Лігуорі став єпископом Сант-Агата-де-Готи у 1962 році. На 1749 рік редемптористи вже мали 4 обителі поблизу Неаполя. Однак їх діяльність зустрічала спротив в італійської знаті. В 1764 році Згромадження взяло своїм девізом цитату з 130 Псалма «Велике у Нього відкуплення». До кінця ХVIII століття обителі редемптористів вже існували в Польщі, Австрії та Німеччині.

У 1775 році здоров‘я о. Альфонса сильно погіршилось, він практично осліп і важко пересувався. Через неможливість добре слідкувати за життям Згромадження о. Альфонс не зміг попередити всі непорозуміння, через що спільнота розділилась на дві частини, воз‘єднання відулось тільки після смерті засновника. Альфонс Марія де Лігуорі помер 1 серпня 1787 року в м. Пагані (Італія). Він був беатифікований Папою Пієм VII у 1816 році, а канонізований у 1839 році Папою Григорієм XVI. Папа Пій ХІ у 1871 році проголосив святого Альфонса Вчителем Церкви.

Святий Альфонс де Лігуорі відомий як автор кількох богословських та пастирських творів: Theologia moralis («Моральне богослов‘я») та Praxis Confessarii («Практика сповідництва»), Riflessioni sulla Passione di Gesù («Раздуми про Страсті Христові») та Le glorie di Maria («Похвали Діві Марії»).

Після смерті засновника Згромадження продовжило свій розвиток. Протягом ХІХ століття редемптористи заснували свої обителі в Англії, Болгарії, Голландії, Бельгії, Португалії та Франції. У 1832 орці прибули до США.  На сьогодні редемптористи працюють на п’яти континентах світу, служать у семи обрядах у 77 країнах світу. 

Першим редемптористом, який розпочав працю в Східній Церкві, став бельгієць Ахіль Деляре. В 1906 році він прибув до Канади, щоб провадити там душпастирство українських емігрантів, оскільки в той час греко-католики Канади гостро відчували брак священиків.

Митрополит Андрей Шептицький під час відвідин Канади у 1910 році, з нагоди участі в Євхаристійному конгресі в Монреалі відвідав парафії, на яких працювали редемптористи. Вражений їхньою працею, він по дорозі з Канади відвідав протоігумена Бельгійської провінції Згромадження редемптористів й запропонував йому послати редемптористів візантійського обряду до Західної України. Пізніше Митрополит обговорив це питання з архимандритом Згромадження о. Патриком Мурреєм. У травні 1913 року в Римі відбулася нарада, де мали прийняти остаточне рішення. 27-го травня Митрополит Шептицький та Генеральний уряд редемптористів підписали угоду про заснування редемптористського монастиря в Галичині. 11-го червня цю угоду затвердила Апостольська Столиця.

21-го серпня 1913 року до Західної України прибули о. Йозеф Схрайверс та ще 5 отців і 1 брат. Вони поселилися в маленькому селі Унів. Митрополит Андрей Шептицький подарував їм у цьому селі свій маєток, який отці перетворили у перший український монастир редемптористів. У 1918 році Митрополит придбав для редемптористів землю й будинок на Збоїськах (нині Львів), а пізніше ще два будинки на Голоску (нині Львів) та у Львові. Редемптористи отримали церкву в Тернополі. У 1920 році вони засунвали монастир в Станіславові (Івано-Франківську).

19 жовтня 1926 року отці заснували обитель в Костополі на Волині. У 1927 році її перенесли до Ковеля, після чого отці розгорнули ще активнішу діяльність на Волині, Холмщині та Поліссі. У Ковелі з 1931 року мав свою резиденцію єпископ Миколай Чарнецький.

У 1922 році в Галичині було відкрито також малу семінарію редемптористів у Збоїськах. Тут також існував новіціат для тих, хто бажав вступити до Згромадження. Отримавши початкову формацію, галицькі юнаки їхали на продовження навчання до Бельгії. Проте вже в 1934 році хлопці могли продовжувати своє навчання і в Галичині, спершу в Збоїськах, а з 1936 року - в Голоску, в монастирі святого Альфонса.

Завдяки зростанню Згромадження на галицьких землях було утворено східну віцепровінцію редемптористів, яка у 1936 році отримала назву «Львівська». У 1938 році Львівська віцепровінція налічувала 6 домів, 51 отця, 20 студентів, 34 братів, 12 новиків, 2 постулянтів та 115 студентів ювенату.

Українські редемптористи зазнавали переслідувань за часів відродженої Польщі, але найбільшого удару по віцепровінції було завдано з початком ІІ Світової війни. Особливо після ліквідації Української Греко-Католицької Церкви у 1946 році. Багато редемптористів було замордовано і вбито, інших було заарештовано і вивезено на Сибір.

Після звільнення з ув'язнення більшості з них дозволили повернутися до Західної України, але заборонили займатися будь-якою апостольською діяльністю. У роки переслідування редемптористи разом з іншим духовенством УГКЦ далі душпастирювали. Діяла підпільна духовна семінарія. Єпископи-редемптористи М. Чарнецький, В. Величковський, Ф. Курчаба, В. Стернюк вділяли підготовленим та рекомендованим семінаристам священичі свячення. З 1947 до 1990 року протоігуменом Львівської провінції Згромадження редемптористів був отець (пізніше єпископ) Филимон Курчаба. У 2001 році Папа Іван Павло ІІ під час візиту в Україну проголосив чотирьох українських редемптористів блаженними: Миколая Чарнецького, Василя Величковського, о. Івана Зятика та о. Зенона Ковалика.

Після виходу УГКЦ з підпілля обителі редемптористів в Україні почали знову відроджуватись. Більшість монастирів, які існували до війни, було відновлено. 1 вересня 1997 року було відкрито Вищий духовний інститут Львівської провінції Згромадження редемптористів. Сьогодні монастирі редемптористів є у Львові, Тернополі, Кам‘янці-Подільському, Ковелі, Гніздичеві, Новояворівську та Ковелі.

Література:

Офіційний сайт Редемптористів, УГКЦ

Католическая Энциклопедия.- Москва: Издательство францисканцев, Т1, Т4, 2011. - 1000 с.

The New Catholic Encyclopedia, 2nd Edition Vol. 11. Thomson/Gale ; Washington, D.C. : Catholic University of America, 2003 937p.