Релігія і релігійність у посткомуністичній Європі

Цифри і факти без інтерпретацій

Албанія

Вже 1988 р. правозахисні організації повідомляли про 5-річиий строк ув’язнення, що його отримав албанець, який носив на шиї хрест. Конституція Албанії 1976 р. забороняла створення будь-яких «фашистських, антидемократичних, релігійних та антисоціалістичних організацій», а також релігійну пропаганду (ст. 55). 1967 р. уряд не лише закрив усі мечеті, церкви та молитовні будинки, але й наказав прибрати релігійну символіку з кладовищ, замінити первоначальні імена, які мали релігійне походження, заборонив усі релігійні свята.

Тільки 9 травня 1990 р. було знято заборону на відкрите проведення богослужінь, Нині у країні з населенням 3,4 млн. 70% мусульман, — це єдина європейська країна, де мусульмани становлять більшість. Близько 20% населення — православні. Оскільки лише 11 православних священиків дожили до падіння комунізму, Вселенський патріарх 1991 р. надіслав до країни делегацію на чолі з архиєпископом Анастасієм (Янолатісом), який і очолив автокефальну Албанську православну церкву. Хоча громадська думка щодо православної церкви великою мірою залежить від стану албано-грецьких відносин і часом її атакують проурядові газети, на початок 1996 р. вдалося звести 47 нових православних храмів, 50 реконструювати, а ще понад 60 знаходяться на різних стадіях відбудови. Близько 10% населення становлять католики (за деякими свідченнями їх більше, хоча під час візиту папи Івана Павла II до Тирани 1994 р. він зібрав лише 1000 осіб). Представники від цих трьох релігій формують Державний секретаріат релігій, підпорядкований прем’єр-міністрові.

Білорусь

На початку минулого року в країні діяло 938 православних громад (в юрисдикції Московського патріархату), 373 — римо-католицьких, 11 — греко-католицьких, 311 — п’ятидесятницьких, 192 — євангельських християн-баптистів, 100 — інших протестантів, 10 — іудаїстських, 20 — мусульманських і 116 — Інших релігій. За останні сім років кількість релігійних громад зросла більше ніж у 2,5 раза, їх стало понад 2 тисячі. Релігійним громадам передано у власність більше 600 церковних будівель, минулого року держава сприяла їм у зведенні понад 150 храмів і молитовних будинків. Переважна більшість релігійних організацій Білорусі (насамперед — історичних церков) знаходиться на заході країни; там їх у 3—5 разів більше, аніж на сході. Приблизно 27% усіх громад знаходиться у Брестській області. 20% — у Гродненській, 18 — у Мінській і 6% — у Могильовській.

Конституція Республіки Білорусь гарантує рівність усіх релігій перед законом і забороняє діяльність конфесійних організацій, їхніх органів і представників, яка спрямована проти суверенітету країни. Згідно із Законом «Про свободу віровизнання і релігійні організації» (17 жовтня 1992 р.) очолювати релігійні організації можуть лише громадяни Білорусі. 1995 р. уряд Білорусі ухвалив спеціальну постанову щодо регламентації перебування на території країни іноземних священиків. Це рішення викликало серйозну стурбованість римо-католицького духовенства, більшість якого має польське громадянство.

Болгарія

У населенні країни 10% складають мусульмани, приблизно 50 тис. — католики (з-поміж них 5—6 тис. — східного обряду), серед протестантських спільнот найбільш впливовою є Союз євангельських п’ятидесятницьких церков. Водночас понад 87% населення вважають себе православними, і Конституція Болгарії містить спеціальну згадку про традиційну релігію — східно-православне віросповідання. Болгарська православна церква має 11 єпархій, 3200 храмів, 500 каплиць, 2000 парафіяльних священиків, 123 монастирі і 200 ченців та черниць. У двох православних семінаріях навчаються понад 500 студентів, богословські факультети мають Софійський і Тирновський університети. 1992 р. православна єпархія розкололася за ознакою ставлення до комуністичного режиму. Незгодні з предстоятелем Церкви патріархом Максимом, обраним 1971 р. за особистою вказівкою Т. Живкова, «бунтівні» єпископи створили паралельну юрисдикцію. Згодом вони обрали і другого патріарха — 91-річного митрополита Неврокопського Пимена, якого, однак, не визнають Помісні православні церкви.

Болгарія не має спеціального закону, який би регулював діяльність релігійних організацій і їхні відносини з державою. 1994 р. було створено Дирекцію з релігійних справ, до якої входять представники Мінюсту, міністерств освіти та оборони, а також Комітету у справах молоді. Того ж року було внесено доповнення до Закону про сім’ю, яке передбачало перереєстрацію всіх юридичних осіб, котрі займаються релігійною діяльністю. Внаслідок впровадження цього доповнення значній кількості релігійних громад не вдалося пройти перереєстрацію.

Естонія

Серед посткомуністичних країн Європи естонське суспільство виглядає найбільш зсекуляризованим. Лише 20% опитаних вважають себе релігійними; дві третини — нерелігійними і 3% — атеїстами; тільки 3% отримали релігійне виховання в своїх родинах. Повністю довіряють Церкві 13%, зовсім не довіряють — 10%. Тільки 14% вказали на свою конфесійну належність. Більшість з них — вірні Лютеранської церкви, тісно пов’язаної з естонською національною ідентичністю. Це яскраво виявилося наприкінці 80-х, під час розквіту національно-культурного руху в країні. Всього лише впродовж одного року, з 1988 по 1989 р., число хрещень в Лютеранській церкві збільшилося з 4535 до 12962, а конфірмацій — з 2711 до 8837. Деякі дослідники, послуговуючись пропонованим П. Тілліхом (і пізніше розвинутим Р. Беллахом та Ф. Хаммондом) розрізненням «маніфестуючої» і «латентної» церкви, вважають Лютеранську церкву Естонії слабкою «маніфестуючою», але сильною «латентною» церквою, її вплив на консолідацію естонського суспільства не є очевидним, підтримка її з боку населення не є демонстративною, але роль церкви у збереженні естонської культури і зміцненні національної солідарності є дуже серйозною.

Православними створено в Естонії понад 80 релігійних громад. Суперечка щодо юрисдикції над Естонською апостольською православною церквою призвела в минулому році до 3-місячного призупинення євхаристійного спілкування між Московським і Константинопольським патріархатами. Внаслідок тривалих переговорів вирішено встановити на території країни юрисдикції обох патріархатів, і кожна православна громада має визначитися щодо власної належності.

Естонський Закон «Про церкви та громади» (20 травня 1993 р.) передбачає, що управління церкви, громади або союзу громад має знаходитися в Естонії попри місцезнаходження його духовного центру; якщо духовний центр знаходиться поза межами країни, то йому не може належати нерухомість, а також рухоме майно, що має історико-культурну й художню цінність.

Латвія

Релігійними вважає себе 38% опитаних, 25% — нерелігійними і 2% — атеїстами. Показово, що на питання про релігійність батьків ствердно відповіли 34% опитаних, тобто менше, ніж декларують власну релігійність. 15% належить до Католицької церкви, 13% — до протестантських спільнот, 12% — до інших (насамперед — до православної церкви) і 61% не належить до жодної конфесії. Тільки 5% відвідує богослужіння щотижня, ще 7% частіше, ніж щомісяця. Водночас рівень довіри Церкві є досить високим: повністю й великою мірою їй довіряє 66%, не довіряє тільки 10%. 13% стверджує, що Бог відіграє велику роль у їхньому житті, для 21% — жодної ролі.

Латвійське законодавство розрізняє традиційні конфесії і нетрадиційні релігійні організації. Останні, вперше розпочинаючи свою діяльність у країні, можуть зареєструвати свої статути в Департаменті у справах релігій не раніше, ніж через три роки після їхнього представлення.

На початок 1996 р. в Латвії було зареєстровано статути 300 лютеранських громад, 111 — православних (Латвійська православна церква в юрисдикції Московського патріархату), 196 — римо-католицьких, 2 — греко-католицьких, 79 — євангельських християн-баптистів, 42 — адвентистських, по 6 — методистських і іудейських, 5 — буддистських, 3 — мусульманських та понад 20 об’єднань інших релігій.

Литва

У 1991 р. 49% населення Литви вважали себе релігійними, 34% — нерелігійними і 3% — атеїстами. Разом з тим про свою належність до Римо-Католицької церкви згідно з тим же дослідженням оголосили 59% опитаних (1% — до протестантів, 5% — до інших конфесій). Щотижня церкву відвідували 16%, раз на місяць — 2%, по святах — 47%, не відвідували — 26%. Повністю довіряють Церкві 17% опитаних, великою мірою — 57%, трохи — 22%, взагалі не довіряють — 3%.

Литовська держава визнає дев’ять традиційно існуючих у країні релігійних громад і спільнот, «які являють собою частину історичної, духовної і суспільної спадщини Литви»: католиків латинського обряду (приблизна кількість 2,4—2,8 млн.), католиків східного обряду (46 тис), євангелістів-лютеран (35 тис), євангелістів-реформатів (10 тис), православних (150—200 тис), іудеїв (10 тис), мусульман і суннітів (4 тис.) та караїмів (350). Інші релігійні громади можуть бути визнані як частина спадщини Литви, якщо вони користуються підтримкою суспільства і їхнє вчення не суперечить закону й моралі. Вони можуть звернутися за державним визнанням через 25 років після своєї попередньої реєстрації.

Македонія

Три чверті населення Македонії належить — принаймні за походженням — до православної культури, чверть (за деякими підрахунками — значно більше) — мусульмани албанського походження. Релігійну атмосферу цієї маленької балканської країни, яка стала незалежною 5 років тому, багато в чому визначає виснажлива боротьба Македонської православної церкви за незалежність. У 50-х рр. стародавня Македонська церква отримала автономію у складі Сербської православної церкви, а 1967 р. проголосила себе автокефальною. Цей статус, однак, не визнається Повнотою Православ’я. Македонська православна церква має 10 єпархій (у т. ч. З — у діаспорі), 200 священиків, 60 монастирів, 7 архиєреїв. Вона спеціально згадується в Конституції країни (ст. 19). Відносини між православною ієрархією та урядом є настільки тісними, що деякі експерти вважають Македонську православну церкву не тільки національною, але й державною (попри конституційне положення про відокремлення церкви від держави).

Молдова

На початку 1997 р. у країні діяло 15 зареєстрованих релігійних інституцій, в яких налічувалось 1668 громад. Серед них: Православна церква Молдови, до складу якої входять 935 парафій, 30 монастирів і скитів, Богословська академія, семінарія та регентська школа; євангельські християни-баптисти — 298 громад і теологічний інститут; 140 громад і дві семінарії п’ятидесятників; 107 громад і семінарія адвентистів сьомого дня; свідки Єгови — 108 громад; Римо-Католицька і Старообрядницька церкви, які мають відповідно 15 та 14 парафій і монастир; 7 громад іудеїв, 5 — адвентистів реформаційного руху й по одній громаді Бахаї, Товариства свідомості Крішни, Новоапостольської церкви та Вірменської апостольської церкви. Послідовники інших релігій нараховують за різними оцінками 1000—1500 осіб.

Відновлення групою молдавських священиків на чолі з єпископом Бельцським Петром (Педурару) Бесарабської митрополії наприкінці 1992 р. і її перехід під юрисдикцію Румунської православної церкви спричинилися до міжправославної напруги як у молдавському православ’ї, так і між Румунською та Російською православними церквами.

Молдавське законодавство про культи забороняє прозелітизм; контроль за додержанням чинного законодавства здійснює Державна служба з проблем культів.

Польща

За соціорелігійною шкалою, складеною на грунті 15 індикаторів, Польща посідає перше місце серед 25 європейських країн, США і Канади. Понад 95% поляків стабільно декларують свою віру в Бога, щотижня церкву відвідує 55% і ще 10—11% — кілька разів на тиждень. 62% отримали релігійне виховання в сім’ї, невіруючими себе вважають лише 3% опитаних, атеїстами — 1%. Католицька церква в Польщі має потужну й розгалужену інфраструктуру, яка висхідно розвивалася і в соціалістичні часи. Кількість священиків (40 тис.) дозволяє костьолові спрямовувати місіонерів у країни Європи, Азії, Африки й Америки. Попри дуже високий рівень довіри Церкві, тільки 18% поляків хотіли б бачити Польщу католицькою державою, натомість 82% воліють нейтральної в питаннях релігії держави, а роль Церкви схильні обмежити духовними й моральними проблемами.

Понад 96% польських громадян вважають себе католиками (тобто навіть більше, ніж декларують свою віру в Бога). До Римо-Католицької церкви належить понад 35 млн., до Греко-католицької — більше 100 тис. (переважно українців), до Вірмено-Католицької — 8 тис, Старо-Католицької — 80 тис. Православних — вірних Польської автокефальної православної церкви — налічується за офіційною статистикою 570 тисяч (за оцінками експертів — 200—300 тисяч); протестантів — понад 200 тисяч, мусульман 5,3 тисячі, іудаїстів —1,3 тисячі, прихильників орієнталістських релігій — близько 2 тисяч (за іншими відомостями тільки практикуючих буддистів є 6 тисяч).

Відразу після падіння комунізму у травні 1989 р. польський Сейм ухвалив три закони у галузі церковно-державних відносин: про свободу совісті і віри, про соціальне страхування духовенства і про відносини між Римо-Католицькою церквою й державою. Польське законодавство про свободу совісті грунтується на відокремленні церкви й держави і рівності релігійних організацій перед законом. Однак експерти вказують на наявність в законодавчій системі країни елементів, які можна витлумачити як надання специфічних привілеїв Римо-Католицькій церкві.

Росія

На початок 1997 р. тут було зареєстровано 7440 громад Російської православної церкви, 309 її монастирів, 136 братств і сестринств, 38 духовних навчальних закладів і 5 місій. 2587 громад і 103 духовні навчальні школи мали російські мусульмани, 638 громад і 45 місій — євангельські християни-баптисти; 379 і 43 відповідно — п’ятидесятники; 296 і 38 — євангельські християни; 254 і 1 — адвентисти сьомого дня; 143 громади — свідки Єгови. Римо-Католицька церква в Росії має дві єпархії, 3 семінарії, 2 монастирі і 192 парафії; лютерани — 150 парафій. Буддисти зареєстрували 135 громад, іудеї — 76, Пресвітеріанська церква — 146 громад, Методистська — 55. З-поміж нетрадиційних конфесій вирізняються громади свідомості Крішни — 111, Всього в Російській Федерації на початку ц. р. офіційно діяла 13461 релігійна громада, 264 релігійні центри й управління, 157 духовних навчальних закладів, 318 монастирів, 341 місія. Згідно з опитуваннями Центру соціологічних досліджень Московського державного університету (червень 1996 р.) 50,6% росіян вважають себе віруючими. Причому 34,7% повідомили, що завжди вірили в Бога, 12% — повірили в останні 5 років, 23% — не вірили ніколи. 43,3% опитаних православні, 7% «просто християни», 3,8% — мусульмани, 0,5% — буддисти, 0,4% — протестанти, 0,3% — католики, 2% — «просто віруючі». Православній церкві довіряють більше, ніж будь-якій іншій інституції за винятком армії, якій теж довіряє половина опитаних (подібна ситуація склалася в багатьох пострадянських країнах, у т. ч. і в Україні).

1990 р. в Росії було ухвалено ліберальне законодавство про свободу совісті та релігійні організації, яке після тривалої боротьби цього року зазнало змін у напрямку ужорсточення щодо «нетрадиційних релігій». На думку багатьох експертів і правозахисних організацій, нова редакція Закону (так само, як і законодавчі акти щодо релігії 28 з 89 суб’єктів Російської Федерації) суперечать російській Конституції 1993 р.

Румунія

У Румунії уряд офіційно визнає 15 деномінацій, які діяли ще до повалення режиму Чаушеску в 1989 р. Це Румунська православна церква, до якої належить 87% населення країни, Римо-Католицька церква (5%), Румунська Католицька церква східного обряду (виникла після підписання унії між Апостольською столицею і Трансильванською митрополією 1700 р., 250 тис. вірних — трохи більше 1% населення). 5% населення належить до протестантських церков — Реформатської, Євангелічної, Лютеранської, Унітаріанської (вони об’єднують частину 1,6-мільйонної угорської та 120-тисячної німецької меншин), а також до Баптистської, Апостольської, Адвентистської церков. Визнані також мусульманська громада і Федерація іудейських конгрегацій. Всі інші релігійні спільноти, а їх після 1989 р. з’явилося у країні понад 400, реєструються як неприбуткові організації.

Румунська православна церква є не тільки найвпливовішою релігійною інституцією країни, але й однією з найбільших православних церков світу. Вона має 6 архиєпископій і 7 єпископій, об’єднаних у 5 митрополій, 10 тисяч храмів, 12 тисяч священиків, 121 монастир, два богословських інститути та 7 духовних семінарій.

Відбувається відновлення структури Греко-Католицької церкви (хоча з 2000 конфіскованих у неї 1948 р. церков повернуто лише 135). Баптисти, п’ятидесятники, євангельські християни побудували впродовж останніх 7 років вчетверо більше молитовних будинків, ніж за попередні 45 років. Уроки релігії з 1995 р. стали обов’язковими у початкових школах, на вибір — у гімназіях і факультативним предметом в університетах. У румунському уряді існує спеціальний Секретаріат зі справ релігії, до компетенції якого належить, між іншим, надання дозволу релігійним організаціям, які реєструються як неприбуткові асоціації.

Словаччина

У 1995 р. у країні налічувалося 3,2 млн. римо-католиків, 280 тис. греко-католиків, 440 тис. прихильників Євангелічної церкви аугсбурзького віросповідання, 95 тис. — Реформатської християнської церкви у Словаччині, 35 тис. — Православної церкви у Словаччині (третина з них — українці), 30 тис. — свідків Єгови, 4 тис. — Братської церкви, 3 тис. — іудаїзму, 3 тис. — Баптистської церкви, 2,5 тис. — адвентистів сьомого дня, 2 тис. — Апостольської церкви, 1,5 тис. — Християнської конгрегації у Словаччині, 1000 — Методистської церкви, 600 — Чехословацької гуситської церкви, 900 — Старо-Католицької церкви. Про свою належність до тієї чи іншої релігійної спільноти повідомила навіть більша кількість словаків, ніж є тих, хто декларує свою релігійність (69%). Рівень довіри Церкві у країні досить високий — повністю довіряють їй 22%, великою мірою — 27% . Третина опитаних відвідує церкву щотижня (вищий показник лише у Польщі), 9% — не рідше, ніж раз на місяць.

У Словаччині зареєстровано 15 церков; умовою реєстрації є кількісний ценз (20 тисяч повнолітніх громадян республіки). Держава фінансує діяльність церков, у т. ч. оплачує працю священиків. При цьому держава виходить з того, що духовні потреби населення забезпечують різні інституції, які повністю або частково повинні фінансуватися з державного бюджету.

Словенія

Римо-католиками вважають себе 69% населення країни, 4% належать до інших конфесій, а 27% не повідомили про свою належність до жодної з релігійних спільнот. Римо-Католицька церква у Словенії на відміну від Польщі пішла шляхом пристосування й навіть колабораціонізму з нацистами під час Другої світової війни. Це істотно позначилось на її повоєнному становищі. Однак з кінця 60-х державно-церковні відносини в цій югославській республіці покращилися, і її населення користувалося відносною релігійною свободою. З 1968 р., коли у країні почали здійснюватися емпіричні дослідження, питома вага декларуючих власну релігійність зменшилась з 67,8% до 60,2%, нерелігійних — з 29,6% до 23,2%; натомість дуже збільшилось число тих, хто не визначився, — з 2,6% до 17,7%. Водночас кількість тих, хто регулярно відвідує церкву, лишилося практично на однаковому рівні — 37,2% і 41% відповідно. Типологічно понад третина опитаних словенців відноситься до нерелігійного типу, 13,4% — до ортодоксально-релігійного, 14,5% — до традиційно-церковного, для 36,8% притаманний невисокий рівень релігійності й менш послідовна релігійна поведінка.

Угорщина

Три чверті угорців, які повідомили про свою належність до тієї чи іншої конфесії, є католиками, 23% — протестанти, головним чином вірні Реформатської та Євангелічно-Лютеранської церков, 0,5% — іудаїсти, приблизно 0,3% — православні (румуни, серби, болгари). 53% опитаних угорців вважають себе релігійними, 39% — нерелігійними і 4% — атеїстами. 14—19% (за різними дослідженнями) відвідують богослужіння щотижня, ще 9% — раз на місяць, 28% — по святах. 60% учнів початкових і середніх навчальних закладів отримують релігійну освіту у школах. 21% повністю довіряє Церкві, 34% — великою мірою, 28% — трохи і 17% не довіряє. Серед опитаних однакова питома вага тих, для кого Бог відіграє важливу роль у житті, і тих, для кого він не відіграє жодної ролі, — по 22%.

Угорський уряд приділяє велику увагу процесові повернення церквам відчуженого в них свого часу майна; у випадках, коли майно з певних причин повернути неможливо, релігійним організаціям надається фінансова компенсація. Згідно з угодою між прем’єр-міністром країни та главами історичних церков, остаточний термін повернення майна — 2001 р.; фінансова компенсація має бути сплачена до 2011 р.

У вересні 1996 р. між Угорщиною й Апостольською столицею було укладено угоду про повернення церковного майна, фінансову підтримку церкви, а також про її освітню та соціально значущу активність. Для оперативного розв’язання проблем, які виникають у державно-церковних відносинах, в Угорщині створено Секретаріат у справах еклезіальних відносин, очолюваний титулярним державним секретарем в адміністрації прем’єр-міністра.

Хорватія

Згідно з переписом населення 1991 р. 76,5% населення країни були римо-католиками, 11,1% православними, 1,2% належали до мусульманської общини, 0,4% — до різних протестантських деномінацій, 6,9% — до інших релігій, а 3,9% назвали себе атеїстами. Наприкінці 1996 р. 61% опитаних хорватів вважали, що Бог і віра є важливими в їхньому житті взагалі. Згідно з дослідженням серед студентів питома вага глибоко віруючих у 1992 р. порівняно з 1988 р. не змінилася — 15,4% та 15,6% відповідно, а кількість невіруючих істотно зменшилась — з 51,1% до 34,7%.

Релігійну ситуацію в Хорватії неможливо зрозуміти без урахування ролі війни, через яку пройшла країна у цьому десятилітті. Під час війни Католицька церква підтримувала правлячу партію, яка, у свою чергу, використовувала позицію, імідж і можливості церкви. Це великою мірою позначилося на хорватській системі державно-церковних відносин, в якій Католицькій церкві належить особливе місце. Наприкінці минулого року держава підписала конкордат з Апостольською столицею, в той час як правові відносини з іншими релігійними організаціями лишаються неврегульованими.

Чехія

Згідно з переписом населення 1991 р. понад 4 млн. осіб повідомили про свою належність до Римо-Католицької церкви, 204 тис. — до Євангелічної Церкви чеських братів, 178 тис. — до Чехословацької гуситської церкви, 33 тис. — до Силезької євангелічної церкви аугсбурзького сповідання, 20 тис. до Православної церкви в чеських землях, яка входить до Православної церкви Чехії та Словаччини, 7 тис. — до Греко-Католицької церкви, 7,6 тис. до Церкви адвентистів сьомого дня, 4 тис. — до Євангелічної церкви аугсбурзького сповідання у Чеській Республіці. Лютерансько-Євангелічна церква аугсбурзького сповідання у 1995 р. об’єднувала 10 тис. віруючих, свідки Єгови — 14 тис, Старо-Католицька церква — 2,7 тис, Союз баптистів — 2,5 тис, Братська церква — 2,8 тис, Методистська — 2,8 тис, Моравська — 2,3 тис, інші протестантські церкви й спільноти — близько 4 тис, іудаїсти — 1,3 тис.

38% опитаних вважають себе релігійними, а 47% — нерелігійними (атеїстами — 5%). Щотижня відвідують церкву тільки 9%, раз на місяць — 4% і зовсім не відвідують 65%. Рівень довіри до Церкви найнижчий серед країн Центральної Європи: повністю довіряють їй 10%, великою мірою — 18%, трохи — 37% і не довіряють 36% опитаних.

Югославія

Нинішня Югославія складається з республік Сербії та Чорногорії, населення яких є переважно православним. Дві найбільші релігійні меншини у країні представлені мусульманською та католицькою громадами. Крім цього, у країні діють релігійні спільноти, які об’єднують представників окремих етнічних груп: Євангелічна церква — словаків, Реформатська — угорців, вікаріат Румунської православної церкви — румунів. Найбільшими протестантськими об’єднаннями є союзи баптистів, п’ятидесятників і адвентистів сьомого дня.

Сербська православна церква посідає особливе місце у країні й має реальні, дуже серйозні привілеї «як національна церква сербського народу». Напередодні війни в колишній Югославії Сербська церква мала 28 єпархій (у тому числі — 7 за кордоном), понад 4200 храмів, 6 духовних шкіл, близько 140 монастирів і 10,5 млн. вірних. До складу СПЦ входить Чорногорська митрополія, серед духовенства та вірних якої немає єдності в питанні, чи повинна митрополія й надалі лишатися частиною Сербської церкви, а чи має отримати автокефальний або, щонайменше, автономний статус. Сербська православна церква була глибоко втягнута в події, пов’язані з війною в колишній Югославії. Водночас вона сильно постраждала від цієї війни, а окремі єпархії у Хорватії та Боснії були зруйновані.

Церкви (і не лише, звичайно, СПЦ) дуже потребують за цих умов дійової допомоги. Хоча церква в Югославії відокремлена від держави, а школа — від церкви, священики отримують державні пенсії, а держава покриває частину витрат церковних громад, чиє майно було свого часу націоналізовано. Левова частка державних субсидій церкві витрачається на захист середньовічних пам’яток сакральної архітектури. Але загалом, за незначними винятками, відчужене в церков 50 років тому майно не повертається. Закони соціалістичних часів, які регулювали сферу державно-церковних відносин, скасовано, а нові ще не ухвалено. Проблеми, які виникають у сфері цих відносин, розв’язує міністерство у справах релігій.

* * *

Використані джерела

Періодичні видання та інформаційні агенції:

Albanian Catholic Bulletin. Brigham Young University Law Review. Catholic News Service. Der Christliche Osten(Wurzburg). Ecumenical News International. Human Rights without Frontiers (European Magazine of Human Rights, Brussels). Journal for the Scientific Study of Religion. Journal of Church and State (Waco, Texas, USA). Journal of Ecumenical Studies. Keston News Service. L’Osservatore Romano (weekly English edition). Nomos (kwartalnik religiozawczy) Krakow, Polska. Orthodox Service Press. 30 Days. In the Church and in the Worlds. Religion in Eastern Europe (Rosemont, PA, USA). Religion State and Society. Keston Institute, Oxford. Агенція релігійних новин, Львів. Метафрази (информационное обозрение), Москва. Церковно-общественный вестник (приложение к газете «Русская мысль»).

Монографії, збірки праць, довідники:

Annuario Pontifici. Per 1’anno. 1997. Citta del Vaticano. 1997. Churches, denominations and Congregations in Hungary. Budapest, 1991. Greeley Andrew. Religion Around the World^ a Preliminary Report. NORC, the University of Chicago, 1993. Kirchen im Ubergang in Freiheitliche Gesellschaften (Zur gesellschaftlichen Herausforderung der christlichen kirchen in Ost (Mittle) Europa)/ Wien, 1994. Religie I Koscioly w Spoleczenstwach postkomunistycznych. Krakow, 1993. Religion and Nationalism (Ed. By J. Coleman and M. Tomka). N.-Y., 1995. Religion in the Slovak Republic. Bratislava, 1996. Religions Liberty in the OSCE^ Present and Future. Briefing for the Commision on Security and Christian Churches. A Brief Survey. Roma, 1990. Беларусы: этнаграфія, дэмаграфія, дыяспора, конфесії. Атлас, Мінськ, 1996. Регигия и Закон. Сборник правовых актов с комментариями (Сост. А.О.Протопопов). М., 1996. К.Е.Скурат. История Поместных Православных Церквей в.

Людина і світ. — 1997. — №11-12. — С. 2—11.