Релігія і влада: Церква як душпастир суспільства і сусід з владою
Питання взаємодії Церкви і влади сьогодні постають з особливою актуальністю, зважаючи на значні суспільні зміни, що сколихнули Україну. Безперечно, говорити про старі формати співпраці вже недоцільно, однак новий формат ще до кінця не визначено. Розібратись з цим намагались провідні експерти та релігійні лідери вчора, 15 травня, під час традиційного щорічного Круглого столу «Релігія і влада: проблеми взаємовідносин», який відбувся у Києві.
Церква і влада
Визначну роль у стосунках держави та релігійних організацій відігравала Всеукраїнська Рада Церков та релігійних організацій. Вона завжди принципово стояла на засадах підтримання цілісності України та засудження сепаратизму, запевняє представник УПЦ (МП) о. Микола Данилевич. За його словами, провокаторам не вдалось розхитати міжконфесійне середовище, в чому заслуга всіх релігійних діячів, які стримували гарячі голови.
«Цей Круглий стіл є зараз особливо актуальним, тому що має всі процедури, які допоможуть вирішити нагальні проблеми. ВРЦіРО завжди заявляла про принципову позицію підтримки цілісності та незалежності України. Ми спостерігаємо ситуацію міжконфесійного миру та спокою, зараз, слава Богу, не вдалось розхитати ситуацію та додати ще й міжконфесійні конфлікти», — зазначив він.
Єпископ курії Верховного Архиєпископа УГКЦ владика Богдан (Дзюрах) певен, що Церква несе в собі місію нагадування про надприродній вимір. При цьому він зазначає, що держава сама б мала дозволити релігійним організаціям бути самими собою, не намагатись інструменталізувати Церкву, оскільки вона може виконати всі свої завдання лише тоді, коли залишається собою. Але люди як громадяни та елементи держави не мають лишатись осторонь.
«Багато хто звертає свій погляд до Церков як до справді авторитетних структур. Часто, коли ми говоримо про Церкву і державу, то схильні протиставляти цю дійсність. Насправді це неправда, бо Церква складається з віруючих людей, які мають свій голос. Вони несуть відповідальність за те, що робиться в державі так само, як і керівники при владі... Так само і держава має дбати про духовний розвиток громадян, при цьому не втручаюсь у справи Церкви, а Церква не повинна перебирати на себе функції держави», — додав він.
Іноді може здатись, зважаючи на заяви від громадськості, що є запит на теократію, дивується о. Микола Данилевич. Він вважає, що треба загалом по-іншому ставити питання, зокрема, щоб не церква чекала на реакцію, а держава і суспільство слухали духовенство. За його словами, потрібно зберігати баланс між різноманіттям конфесій та подіями, що відбуваються.
«Треба ставити питання не так, що Церкві потрібно зробити для держав, а що держава може зробити для Церкви. Тому що той конфлікт, що ми зараз маємо, він не є міжконфесійним чи міжрелігійним, він є суспільно-політичним. Тому краще б держава і суспільні інститути дослухались що говорить Церква», — закликав владика Богдан.
Громадянське суспільство і Церква зустрічаються в кожному з нас, і ці функції ми самі маємо навчитись розділяти, продовжує речник УПЦ (МП) протоєрей Георгій Коваленко. Разом з тим Церква може долучитись до посередництва між владою та суспільством, однак для цього існують певні умови. «Церква безумовно може бути посередником за умови того, що всі сторони бажають порозуміння. Треба зважати на те, щоб церковні єрархи були готовими поставити суспільні і державні інтереси вище за власні амбіції та інтереси. Для посередництва ще потрібні авторитетні координатори. І, безперечно, як люди віруючі ми розуміємо, що на все потрібна воля Божа», — ділиться о. Коваленко.
Ідею активного посередництва у врегулюванні суспільно-політичного конфлікту підтримує й митрофорний протоєрей УГКЦ о. Олекса Петрів. На його думку, послідовно треба втілювати пункти маніфесту з боку духовенства, про що просить саме суспільство. Аналогічно треба прийняти і концепцію змін до Конституції про державно-конфесійні відносини, що допоможе покращити включеність служителів в соціум.
«Події в Києві показали, що коли є суспільний заклик, то це треба робити. Але найбільше це авторитетний заклик Церков, він щонайменше двічі лунав в офіційних документах ВРЦіРО. На жаль, у суспільстві він не знайшов відповідного сприйняття… Треба чітко сказати, що ім’я нашої держави – Русь-Україна, тоді історії самоідентифікації і самонастроювання людей стануть на своє місце», — пропонує представник УГКЦ.
Однак не всі погоджуються з однозначною роллю Церкви як посередника для врегулювання конфлікту. Зокрема старший пастор Ірпінської Біблійної церкви Микола Романюк заявляє, що громада не здатна почути Церкву, тому про посередництво наразі не може бути й мови.
«Водночас державно-конфесійні стосунки визначаються обломками радянської ідеології, тому що надто багато є її носіїв. Саме вони, раніше комуністичні пенсіонери, впливають на місцеві органи влади, на політичні партії, на громадські організації. Церква не може бути посередником сьогодні, тому що держава відокремила церковно-обрядову діяльність релігійних організацій, через що діяльність визначається культовими спорудами і місцями», — виокремлює він.
Водночас можна дивитись на проблему стосунків релігії і влади дещо ширше, нагадує керівник відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Інституту філософії ім. Григорія Сковороди Людмила Филипович. За її словами, держава самоусунулась від багатьох функцій, які вона має повернути собі, в той час як експерти мають достойно оцінити події.
«Не скільки влада є об’єктом зацікавлення Церков, скільки громадянське суспільство. За останні 4 роки у Церков склались дуже непрості стосунки з владою, тому зараз буде важко повернутись до старого рівня довіри, а також до прийняття концепції про партнерські відносини між релігійними організаціями та державою. І поки влада не визнає Церкви інститутом громадянського суспільства, релігійні діячі, які були на Майдані, вже самоусвідомили себе та самоідентифікували», — додала вона.
Про цілком практичні моменти співпраці держави та Церкви нагадав виконавчий директор Інституту релігійної свободи Максим Васін, зазначивши, що має відбутись спрощення процесів функціонування для Церкви, а також відновлення її компетенції. Це стосується як мінімізації корупції, впливу чиновників, так і проблем завищених бюрократичних вимог.
«Здебільшого протягом багатьох років представники держави діяли так, що приймали певні рішення, а потім за допомогою Церков намагались подолати їхні негативні наслідки. Спочатку вони ускладнюють процедуру реєстрації, а потім думають як це виправити. Так само і з гуманітарною допомогою, замість того щоб спростити цей момент – ми бачимо бюрократичний процес, важливо в цьому контексті відновити комісію з питань гуманітарної допомоги при Кабміні», — нагадав експерт.
З боку політичних діячів лунали різні пропозиції, але акцент було зроблено на тому, що Церква може показати приклад в соціально-політичній ситуації, вказавши, що ми є один народ. Про це говорить народний депутат кількох скликань Володимир Стретович.
«Що можуть зробити Церкви Україні? Показати приклад, що Схід і Захід разом, що ми є один народ, в якого одна історія, одна культура, одна молитва. І якщо низи вже стукають про єдність, то на це треба реагувати», — зазначає політик.
Церква і медіа
Якщо Церква виступатиме активно в медіа-просторі та нестиме своє слово до людей через подібні засоби, тоді її почує кожен. Про гостру необхідність послання миру через телебачення та появу духовних керівників в масовому просторі зазначив заступник Генсекретаря Українського біблійного товариства Анатолій Райчинець.
«В Росії, в Москві щирі люди моляться за Україну, для них немає проблеми. Проблема десь таїться в іншому, тому в мене один простий приклад і прохання: дозвольте єрархам з ВРЦіРО виступити на найбільш престижних каналах та звернутись до громадян. Це дасть неймовірний результат, це має бути присутнім», — підкреслює Райчинець.
Представлення дійсності у ЗМІ є особливо актуальним на Сході, де люди перебувають в абсолютному неправдивому інформаційному просторі, розповідає помічник Старшого єпископа Української Християнської Євангельської Церкви Ігор Лук’янов. Він окремо зупиняється на тому, що Церква на Сході продовжує працювати і молитись, про що має говорити і медіа-простір.
«Церква на Сході молиться. І разом, і окремо, багато молиться. Можливо вони не виходять так, як це робили в Києві на Майдані, але Церква має свій голос і вона проголошувала те, що є в серці. Те, що робиться на Сході – це все подають не засоби масової інформації, а засоби масового знищення, які руйнують погляд людей, знищуючи їх. Церква продовжує говорити і впливати так, як вона має впливати. І якщо є можливість, щоб ЗМІ могли неодноразово говорити – тоді, може, щось буде», — закликає він.
Релігія повернулась в публічну сферу, де нагадує про існування єдиної істини, переконував релігієзнавець Юрій Чорноморець. За його переконаннями, Церква має подобатись, має викликати співчуття, а тому треба викликати у людей бажання йти за лідерами.
«Зараз так часто буває, що якщо тебе немає в телевізорі – тебе не існує взагалі. Можна тисячі разів проклинати цивілізацію постмодерну, можна нагадувати, що в Церкви є вічні цінності, але все це нецікаво суспільству. Соціальний організм вже привчений до іншого способу взаємодії між лідерами думки та соціумом. Чи готові Церкви до життя в часи суспільного ірраціоналізму? Ні. Чи готові Церкви надихати, спасати, виривати з простору вічного свята в телебаченні і спрямовувати до чогось нового, життєво важливого для суспільства? Ні. Церкви самозакохані на власних проблемах і потребах, вони не готові усвідомлювати для суспільства потрібні принципи й ідеї, не готові вести людей шляхом їх реалізації. А тоді, коли б вони могли взяти на себе моральну відповідальність хоча в періоди нестабільності – вони мовчать», — критикує філософ.
Особливою проблемою для Церкви стала відсутність будь-яких її представників у новоствореній Наглядовій раді національного теле- і радіомовлення. Однак представник від релігійних громад, які є визначним інститутом громадянського суспільства, просто необхідний для виконання основної функції, тобто миротворчої в тому числі й у ЗМІ. На цьому акцентує увагу голова Асоціації «Новомедіа» Руслан Кухарчук.
«Під час трагічних подій в Руанді ключову роль зіграли саме засоби масової інформації, коли внаслідок нав’язування неправдивої інформації почався справжній геноцид. Таке ж питання постає і в Україні, коли Церква не виконує свою основну миротворчу функцію. Поза всяким сумнівом ми будемо сприяти тому, щоб ми могли добитись того, щоб релігійні лідери були на головних шоу на телебаченні, тому що їх бачить вся країна», — пропонує журналіст.
Церква і соціум
Церква досі лишається єдиним суспільним інститутом, який не лише беззаперечно має позитивний образ, а ще й викликає найбільшу довіру з боку громадян. Про це розповів директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко, презентувавши результати останнього опитування.
«Подібна ситуація триває протягом багатьох років, якщо не все життя незалежної України взагалі. І, звичайно, в нинішні важкі часи на Церкву покладається велика відповідальність. Приємна новина полягає ще й в тому, що кількість віруючих порівняно з минулим роком помітно зросла (з 67% до 76%). Дозволю собі прокоментувати це тим, що важкі часи примушують людей навертатись до Бога. Коли в країні часи дійсно важкі все більше людей можливо не бачать іншого шляху до себе як звернутись до Бога», — наголосив соціолог.
Перш ніж покладати на Церкву певні зобов’язання, зважаючи на вимоги з боку суспільства, треба спершу визначитись з тим, що вона може зробити – роздумує єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Широкорадюк. Він переконаний, що Церква, перш за все, має нести свою головну функцію – пропагувати мораль та плекати духовність громадян, тобто формувати і виховувати суспільство.
«Головне завдання Церкви – ми мусимо турбуватись про віру та моральність людей і вести їх дорогою спасіння. Якби подібне завдання благословили, то відбулась би формація суспільства – культура, моральність та відповідальність за життя іншої людини. Ми повинні формувати суспільство, виховувати його. Але як це робити? Адже ми фактично втратили одне покоління за 20 років», — нагадав владика.
При цьому владика Євстратій (Зоря) (УПЦ КП) вважає, що завдання Церкви – робити глибинні речі, не давати готові рецепти як саме треба чинити, а формувати людину в її вищому вимірі. Так само Церква не має брати на себе завдання та функції, які належать іншим сферам, вона може тільки надавати духовні поради.
«Ми надто часто чуємо останні десятиліття та століття про права і надто мало про обов’язки, а це дві сторони медалі. Не може бути свободи без відповідальності за свої дії. Тому дуже часто люди звертаються до Церкви тільки коли є потреба, ніж прислухаються до голосу Церкви, коли вона про це просить. Коли б Церкву частіше чули, то можливо б ми не увійшли в таку трагічну полосу випробувань, як це є зараз», — попереджає владика.
Єпископ Богдан (Дзюрах) ще раз нагадав, що роль Церкви особливо актуальна зараз на сході країни. «Церква має доступ до розумів та сердець людей. Треба почути людей, які говорять зі сходу, стати голосом своїх вірних. Церква повинна говорити від тих, хто позбавлений голосу, коли немає можливості сказати про свій біль і потреби. І ми тоді побачимо вплив, коли народ віднаходить в собі ті здорові сили, тут Церква виступає каталізатором діалогу та процесів змін», — заявив він.
Одна з проблем полягає в тому, що Церква сама не завжди усвідомлює себе як інститут громадянського суспільства. Вона несвідомо стала посередником через формування світоглядних установок у дітей та дорослих, тому має і надалі нести свою моральну роль, вважає провідний науковий співробітник ІФ НАНУ д-р Олександр Саган.
«Церква об’єктивно виконує свою місію посередника у формі безпосередніх процесів, а також через формування світоглядних характеристик. Протягом останніх 20 років саме Церква була інститутом з найбільшою довірою, однак чи змогла вона скористатись тим для морального виховання… наразі, хай це і досить вузьке питання, але особливим пунктом є виховання патріотизму в силових структурах, що зараз як ніколи актуально», — пропонує професор.
Окрім того, важливо згадати про роль Церкви як інституту громадянського суспільства, який може постійно діяти, не лише створюючи щось нове чи формуючи думку, а й контролюючи діяльність світських органів, говорить президент Молодіжної асоціації релігієзнавців Олег Кисельов.
«Громадянське суспільство – це процес, в тому числі контролю влади. Церква має потенціал бути активним учасником формування громадянського суспільства, вона може бути арбітром. І критика є виправданою через оце певне побоювання Церков, що «ми не хочемо переймати на себе певні функції». Ніхто не говорить про заміну інституцій, але вона водночас може й контролювати їх. Заяви ВРЦіРО, безперечно, дуже важливі, але діяльність Церкви не має тільки ними вичерпуватись», — проаналізував релігієзнавець.
Церква і Майдан
Без молитви Майдану не було б тієї перемоги, яку зараз ми маємо, певен владика Станіслав Широкорадюк. Тому, на його думку, Церква і сьогодні має єднатись в молитві та продовжувати надавати гуманітарну допомогу.
«Ми всі бачили дуже велику силу молитви. І сьогодні в нас її трохи забракло, її немає зовсім в тих регіонах, де проливається кров – ані в Донецьку, ані в Луганську. Натомість є агресія та певна кількість людей, що завжди збирається під пам’ятником Леніну – це теж знак, вони звідти надихають на зло. Тому Церква обов’язково мусить єднатись у спільній молитві та продовжувати надавати допомогу, в тому числі й гуманітарну», — закликав єпископ РКЦ.
На думку старшого пастора Ірпінської Біблійної церкви Миколи Романюка, Церква лише стає інститутом громадянського суспільства, що сталось завдяки Майдану. Саме він став ривком із замкненого кола, вказав вірний шлях служіння громадянам, згодом це буде пророчий голос, що вказуватиме напрям.
«Майдан став першою подією за часи незалежної України, коли Церква вирвалась зі замкненого кола, і це проблема Церкви, тому що за 1000 років діяльності вона не стала органічною частиною суспільства. Тому українська громада сьогодні не готова і тим більше не здатна почути голос Церкви. Вона, не зважаючи на високий рівень довіри, не володіє достатнім авторитетом», — вважає Микола Романюк.
Побувала і занотувала Тетяна МУХОМОРОВА
