Розібратись з питаннями взаємодії Церкви і влади намагались провідні експерти та релігійні лідери 15 травня під час традиційного щорічного Круглого столу «Релігія і влада: проблеми взаємовідносин», який відбувся у Києві.
Питання взаємодії Церкви і влади сьогодні постають з особливою актуальністю, зважаючи на значні суспільні зміни, що сколихнули Україну. Безперечно, говорити про старі формати співпраці вже недоцільно, однак новий формат ще до кінця не визначено. Розібратись з цим намагались провідні експерти та релігійні лідери вчора, 15 травня, під час традиційного щорічного Круглого столу «Релігія і влада: проблеми взаємовідносин», який відбувся у Києві.
«Цей Круглий стіл є зараз особливо актуальним, тому що має всі процедури, які допоможуть вирішити нагальні проблеми. ВРЦіРО завжди заявляла про принципову позицію підтримки цілісності та незалежності України. Ми спостерігаємо ситуацію міжконфесійного миру та спокою, зараз, слава Богу, не вдалось розхитати ситуацію та додати ще й міжконфесійні конфлікти», — зазначив він.
Єпископ курії Верховного Архиєпископа УГКЦ владика Богдан (Дзюрах) певен, що Церква несе в собі місію нагадування про надприродній вимір. При цьому він зазначає, що держава сама б мала дозволити релігійним організаціям бути самими собою, не намагатись інструменталізувати Церкву, оскільки вона може виконати всі свої завдання лише тоді, коли залишається собою. Але люди як громадяни та елементи держави не мають лишатись осторонь.
Іноді може здатись, зважаючи на заяви від громадськості, що є запит на теократію, дивується о. Микола Данилевич. Він вважає, що треба загалом по-іншому ставити питання, зокрема, щоб не церква чекала на реакцію, а держава і суспільство слухали духовенство. За його словами, потрібно зберігати баланс між різноманіттям конфесій та подіями, що відбуваються.
«Треба ставити питання не так, що Церкві потрібно зробити для держав, а що держава може зробити для Церкви. Тому що той конфлікт, що ми зараз маємо, він не є міжконфесійним чи міжрелігійним, він є суспільно-політичним. Тому краще б держава і суспільні інститути дослухались що говорить Церква», — закликав владика Богдан.
Ідею активного посередництва у врегулюванні суспільно-політичного конфлікту підтримує й митрофорний протоєрей УГКЦ о. Олекса Петрів. На його думку, послідовно треба втілювати пункти маніфесту з боку духовенства, про що просить саме суспільство. Аналогічно треба прийняти і концепцію змін до Конституції про державно-конфесійні відносини, що допоможе покращити включеність служителів в соціум.
Однак не всі погоджуються з однозначною роллю Церкви як посередника для врегулювання конфлікту. Зокрема старший пастор Ірпінської Біблійної церкви Микола Романюк заявляє, що громада не здатна почути Церкву, тому про посередництво наразі не може бути й мови.
Водночас можна дивитись на проблему стосунків релігії і влади дещо ширше, нагадує керівник відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Інституту філософії ім. Григорія Сковороди Людмила Филипович. За її словами, держава самоусунулась від багатьох функцій, які вона має повернути собі, в той час як експерти мають достойно оцінити події.
Про цілком практичні моменти співпраці держави та Церкви нагадав виконавчий директор Інституту релігійної свободи Максим Васін, зазначивши, що має відбутись спрощення процесів функціонування для Церкви, а також відновлення її компетенції. Це стосується як мінімізації корупції, впливу чиновників, так і проблем завищених бюрократичних вимог.
З боку політичних діячів лунали різні пропозиції, але акцент було зроблено на тому, що Церква може показати приклад в соціально-політичній ситуації, вказавши, що ми є один народ. Про це говорить народний депутат кількох скликань Володимир Стретович.
«Що можуть зробити Церкви Україні? Показати приклад, що Схід і Захід разом, що ми є один народ, в якого одна історія, одна культура, одна молитва. І якщо низи вже стукають про єдність, то на це треба реагувати», — зазначає політик.
Якщо Церква виступатиме активно в медіа-просторі та нестиме своє слово до людей через подібні засоби, тоді її почує кожен. Про гостру необхідність послання миру через телебачення та появу духовних керівників в масовому просторі зазначив заступник Генсекретаря Українського біблійного товариства Анатолій Райчинець.
«В Росії, в Москві щирі люди моляться за Україну, для них немає проблеми. Проблема десь таїться в іншому, тому в мене один простий приклад і прохання: дозвольте єрархам з ВРЦіРО виступити на найбільш престижних каналах та звернутись до громадян. Це дасть неймовірний результат, це має бути присутнім», — підкреслює Райчинець.
«Церква на Сході молиться. І разом, і окремо, багато молиться. Можливо вони не виходять так, як це робили в Києві на Майдані, але Церква має свій голос і вона проголошувала те, що є в серці. Те, що робиться на Сході – це все подають не засоби масової інформації, а засоби масового знищення, які руйнують погляд людей, знищуючи їх. Церква продовжує говорити і впливати так, як вона має впливати. І якщо є можливість, щоб ЗМІ могли неодноразово говорити – тоді, може, щось буде», — закликає він.
Релігія повернулась в публічну сферу, де нагадує про існування єдиної істини, переконував релігієзнавець Юрій Чорноморець. За його переконаннями, Церква має подобатись, має викликати співчуття, а тому треба викликати у людей бажання йти за лідерами.
«Під час трагічних подій в Руанді ключову роль зіграли саме засоби масової інформації, коли внаслідок нав’язування неправдивої інформації почався справжній геноцид. Таке ж питання постає і в Україні, коли Церква не виконує свою основну миротворчу функцію. Поза всяким сумнівом ми будемо сприяти тому, щоб ми могли добитись того, щоб релігійні лідери були на головних шоу на телебаченні, тому що їх бачить вся країна», — пропонує журналіст.
«Подібна ситуація триває протягом багатьох років, якщо не все життя незалежної України взагалі. І, звичайно, в нинішні важкі часи на Церкву покладається велика відповідальність. Приємна новина полягає ще й в тому, що кількість віруючих порівняно з минулим роком помітно зросла (з 67% до 76%). Дозволю собі прокоментувати це тим, що важкі часи примушують людей навертатись до Бога. Коли в країні часи дійсно важкі все більше людей можливо не бачать іншого шляху до себе як звернутись до Бога», — наголосив соціолог.
Перш ніж покладати на Церкву певні зобов’язання, зважаючи на вимоги з боку суспільства, треба спершу визначитись з тим, що вона може зробити – роздумує єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Широкорадюк. Він переконаний, що Церква, перш за все, має нести свою головну функцію – пропагувати мораль та плекати духовність громадян, тобто формувати і виховувати суспільство.
«Головне завдання Церкви – ми мусимо турбуватись про віру та моральність людей і вести їх дорогою спасіння. Якби подібне завдання благословили, то відбулась би формація суспільства – культура, моральність та відповідальність за життя іншої людини. Ми повинні формувати суспільство, виховувати його. Але як це робити? Адже ми фактично втратили одне покоління за 20 років», — нагадав владика.
При цьому владика Євстратій (Зоря) (УПЦ КП) вважає, що завдання Церкви – робити глибинні речі, не давати готові рецепти як саме треба чинити, а формувати людину в її вищому вимірі. Так само Церква не має брати на себе завдання та функції, які належать іншим сферам, вона може тільки надавати духовні поради.
Єпископ Богдан (Дзюрах) ще раз нагадав, що роль Церкви особливо актуальна зараз на сході країни. «Церква має доступ до розумів та сердець людей. Треба почути людей, які говорять зі сходу, стати голосом своїх вірних. Церква повинна говорити від тих, хто позбавлений голосу, коли немає можливості сказати про свій біль і потреби. І ми тоді побачимо вплив, коли народ віднаходить в собі ті здорові сили, тут Церква виступає каталізатором діалогу та процесів змін», — заявив він.
«Церква об’єктивно виконує свою місію посередника у формі безпосередніх процесів, а також через формування світоглядних характеристик. Протягом останніх 20 років саме Церква була інститутом з найбільшою довірою, однак чи змогла вона скористатись тим для морального виховання… наразі, хай це і досить вузьке питання, але особливим пунктом є виховання патріотизму в силових структурах, що зараз як ніколи актуально», — пропонує професор.
«Громадянське суспільство – це процес, в тому числі контролю влади. Церква має потенціал бути активним учасником формування громадянського суспільства, вона може бути арбітром. І критика є виправданою через оце певне побоювання Церков, що «ми не хочемо переймати на себе певні функції». Ніхто не говорить про заміну інституцій, але вона водночас може й контролювати їх. Заяви ВРЦіРО, безперечно, дуже важливі, але діяльність Церкви не має тільки ними вичерпуватись», — проаналізував релігієзнавець.
«Ми всі бачили дуже велику силу молитви. І сьогодні в нас її трохи забракло, її немає зовсім в тих регіонах, де проливається кров – ані в Донецьку, ані в Луганську. Натомість є агресія та певна кількість людей, що завжди збирається під пам’ятником Леніну – це теж знак, вони звідти надихають на зло. Тому Церква обов’язково мусить єднатись у спільній молитві та продовжувати надавати допомогу, в тому числі й гуманітарну», — закликав єпископ РКЦ.
На думку старшого пастора Ірпінської Біблійної церкви Миколи Романюка, Церква лише стає інститутом громадянського суспільства, що сталось завдяки Майдану. Саме він став ривком із замкненого кола, вказав вірний шлях служіння громадянам, згодом це буде пророчий голос, що вказуватиме напрям.
«Майдан став першою подією за часи незалежної України, коли Церква вирвалась зі замкненого кола, і це проблема Церкви, тому що за 1000 років діяльності вона не стала органічною частиною суспільства. Тому українська громада сьогодні не готова і тим більше не здатна почути голос Церкви. Вона, не зважаючи на високий рівень довіри, не володіє достатнім авторитетом», — вважає Микола Романюк.