Репресивна комуністична машина як лабораторія екуменізму: підсумки другого засідання УХАТ

07 жовтня, 15:50
Репортажі
Репресивна комуністична машина як лабораторія екуменізму: підсумки другого засідання УХАТ - фото 1
«Спільне свідчення під час радянського переслідування за віру: досвід православних, католиків та протестантів», — цій темі було присвячене друге засідання Українського християнського академічного товариства, яке відбулося 6 жовтня в рамках 14-го Екуменічного соціального тижня.

Учасники засідання говорили про переслідування представників християнських конфесій у радянські часи, про те, як мученики протиставилися радянській системі, боролись та виживали, свідчили про віру і свої переконання в умовах атеїстичного режиму і як саме долали міжконфесійні кордони.

Модерував платформу д-р Андрій Смирнов, доцент кафедри історії Національного університету «Острозька академія». Спікерами виступили д-р Олег Турій, проректор із зовнішніх зв’язків, директор Інституту історії Церкви, завідувач кафедри церковної історії Українського католицького університету, д-р Костянтин Сігов, директор Центру європейських гуманітарних досліджень Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Науково-видавничого об’єднання «Дух і Літера», д-р Михайло Черенков, проф. УКУ, віцепрезидент з питань стратегії Міжнародної християнської асоціації «Місії Євразія», о. д-р Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій УКУ.

Екуменізм ГУЛАГу

Розпочали платформу з теми про спільне свідчення віри українських християн в умовах радянських переслідувань, які продовжували душпастирську діяльність в підпіллі, попри тиск антихристиянської системи. За словами Олега Турія, радянська влада боролась з релігійними структурами, які відстоювали гуманістичні цінності.

Олег Турій - фото 80212
Олег Турій

 

“Українська Церква плекала національну ідентичність, що не вписувалась у радянські межі. Церква була духовною спільнотою, наповнювала життя сенсом, користувалася довірою, через що і була загрозою для радянської системи. Тому, власне, ця церква була приречена на знищення”,—- говорить спікер.

Унаслідок цього були зруйновані храми, заарештовані й розстріляні священники, вірні, представники різних конфесій, цілі церкви перебували в підпіллі. Упродовж пів століття Церква залишалася найбільшою репресованою християнською спільнотою, яка вистояла за увесь період існування тоталітарної держави. Науковець переконаний, що сьогодні необхідно вивчати та досліджувати історії репресованих мучеників УГКЦ.

Вшанування мучеників у конфесійних рамках є важливим для збереження спільного досвіду і їхнього свідчення. Спікер згадав слова блаженного Леоніда Фьодорова, який писав у листах до Андрея Шептицького, що в стражданнях всієї Російської Церкви вбачав тайну відкуплення та особливий внесок у єдність Церкви. Митрополит Андрей, будучи дитиною, просив у молитвах дарувати Церкві святих мучеників. А згодом просив усіх вірян готуватися до терпінь і страждань за Церкву Христа. На початку Другої світової війни, Андрей Шептицький звернувся до Папи Пія уділити апостольське благословення на смерть за віру і Церкву. Спікер додав, що мученики, які загинули за віру, дотримувалася такого кредо: “Не бійтесь тих, хто вбиває тіло, бо душу вони не можуть вбити. Краще вмерти мучеником за віру, аніж жити в гріху і ганебно згубити свою душу”.

Доцільно згадати Ісуса Христа, якого Господь віддав на смерть через любов до людей. Таким же прикладом Божої любові є священномученик Омелян Ковч, який рятував євреїв від знищення під час війни. У своїх листах він писав, що концтабір є тим місцем, де би священник дійсно хотів перебувати. Адже це те місце, де всі люди були між собою рівні. Так Омелян Ковч писав у своєму листі про перебування у концтаборі:

“Тут бачу Бога, який однаковий для всіх незалежно від релігійних відмінностей. Можливо, наші Церкви є різні, але всюди царює один і той самий Бог. Тут ми молимось усі разом”.

На завершення доповіді, спікер додав, що екуменізм ГУЛАГу мав би стати духовною скарбницею, з якої повинні черпати усі люди, незалежно від приналежності та віри. Якщо розвинути цю ідею та покласти в основу сучасних днів, то Україна стане благословенним краєм, де тісно переплітаються цінності та настане мир і злагода.

Християнство починається знову?

Другу доповідь очолив спікер д-р Костянтин Сігов, який говорив про священників отця Олександр Глаголєва і отця Олександра Мєня. Спікер переконаний, що чимало слів Христа ще не розтлумачені, адже люди досі є неандертальцями духу і моральності. Історія християнства лише починається.

Костянтин Сігов - фото 80213
Костянтин Сігов

 

Обидва біблеїсти працювали над розбудовою вищої освіти у відкритому християнському дусі. Отець Олександр став одним з найвідоміших лідерів розриву з практиками тоталітарної імперії. Коли сталінські чекісти вбили отця Олександра Глаголєва у листопаді 37-го року, тоді отцю Олександру Мєні було лише два роки. Свій ранній досвід у дитинстві він згадує в одному з виступів, який процитував спікер:

“Християнство вбивали багато разів і казали, що це його кінець. Так і переконувала мою маму бабуся, яка вже спостерігала знищення Церкви. Але вона не буде знищена лише тому, що в ній живе Христос”.

Священник брав участь у створенні біблійного товариства разом з католиками, протестантами. Біблійні джерела надихали священника на свідчення пророчого слова. Самі ж пророки виступали проти тиранії та несправедливості. Контрастом до цієї діяльності є різка протидія опонентів, які воліли закрити християнство. Саме родину Глаголєвих сьогодні шанують як праведників. У час трагедії Бабиного Яру вони рятували єврейські сім'ї від смерті.

За словами спікера Костянтина Сігова, Західна Церква приділяла велику увагу становищу Східних Церков. Він вважає, що завдяки пам'яті про новомучеників, які загинули через радянську систему, християнство може відродитися знову.

Досвід спільного свідчення як прецедент християнської єдності

Саме так звучить наступна тема, яку представив д-р Михайло Черенков.

Науковець говорить, що без досвіду спротиву, боротьби за свободу існування Церкви, сьогодні ми би мали іншу релігійну ситуацію в незалежній Україні. Він прогнозує, що християнство було би слабким та розділеним. Тому сьогодні релігійні громади опираються на попередній досвід спротиву, який формував Церкву таким чином, що християнська єдність стала аксіомою. За словами науковця, досвід боротьби за свободу очистив Церкву та приготував її до служіння суспільству в умовах незалежності.

Михайло Черенков - фото 80214
Михайло Черенков

 

Шукаючи рецепти розвитку Церкви, недостатньо абстрактно дивитися у майбутнє, а повертатися до історії. Спікер переконаний, екуменізм страждань є Божим благословенням і тим досвідом, на який потрібно покликатися.

Науковець вважає, що досвіду минулого недостатньо для змін у свідомості церковних громад. Адже вірили, що після діяльності отця Олександра Мєня, виникне рух за оновлення та зміни у Церкві, але цього не трапилось. Сьогодні забувають про досвід минулого та, як говорить спікер, не перекладають на мову поколінь, тобто сучасники не читають свідчення очевидців тих подій. Михайло Черенков заохочує перекладати, читати та аналізувати ці тексти. Це посприяє Церкві позбутися від використання радянських штампів.

За словами Михайла Черенкова, радянський досвід спільних страждань за віру може бути основою не лише для стосунків християн різних традицій, але й для формування особливої богословської традиції. Необхідно пам'ятати про спільне страждання та усвідомлювати цей досвід як необхідність на шляху смирення і покаяння за наші помилки та конфлікти.

На завершення спікер сказав, що потрібно ділитися пам'яттю про минуле з нащадками. Християни мають цінувати правду, зберігати пам'ять, захищати сім’ю як основу церковності в умовах агресивного суспільства, передавати віру наступним поколінням та проявляти солідарність.

Братерство екуменізму в умовах переслідування

Наостанок сесії о. д-р Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій Українського католицького університету, говорив про екуменізм мучеників української Церкви з 1945-го року.

о. Іван Дацько - фото 80211
о. Іван Дацько

 

У квітні 1945-го року ув'язнили блаженнішого Йосифа Сліпого. У своїх споминах він згадує зустрічі з представниками різних конфесій, між якими існувала солідарність. Опісля свого визволення, митрополит Йосиф побачив, що екуменізм став політикою, а не духовною течією. Постала ідея працювати над об'єднанням християн та екуменічним діалогом.

Спікер згадав слова Йосифа Сліпого, який говорив про представників з різних конфесій як одну спільноту, що однаково свідчила Христа в умовах переслідування. Кардинал Йосиф пропонував співпрацювати християнам різних конфесій. І одним з таких проєктів став спільний переклад Біблії греко-католиками і протестантами.

У підсумку, о. д-р Іван Дацько висловив візію Католицької і Православної Церков у важливості мучеництва, яка має велику екуменічну вартість.

Нагадуємо, що 14й Екуменічний соціальний тиждень триває протягом 5-8 жовтня і присвячений темі «Плекаючи спільне благо: разом до сталого розвитку суспільства».