Мартирія має надихати сучасних християн, — підсумки першого засідання УХАТу у межах Екуменічного соціального тижня
«З грецької мартирія означає свідчення та мучеництво. Цього року ми споминаємо 75 років від Львівського псевдособору, який зробив Українську Греко-Католицьку Церкву нелегальною. Але одночасно не тільки українські греко-католики стала мучениками й свідками своєї віри, але й православним, протестантам довелось свідчити про свої цінності. Мартирія як свідчення може бути цікавою й для ширшого світу: для його розвитку, для людських прав та екології. Тому ми хочемо подивитись на святість крізь призму соціального служіння», — зазначив у вступній частині Павло Смицнюк, директор Інституту Екуменічних Студій.
Про дві основи екуменізму мучеників розповів Дідьє Ранс, диякон Української Греко-Католицької Церкви, історик, автор понад 30 книг на християнську тематику. З 2008 року він проводить онлайн-курс для Інституту екуменічних студій на тему "Екуменічна агіологія", що розглядає як шлях до єдності між християнськими мучениками та всіма сповідниками християнської віри, так і нинішню дорогу до єдності між представниками різних християнських конфесій.
«Слово мученик саме по собі має дуже цікаве значення. Донедавна це слово стосувалось виключно Католицької Церкви і йшлось про тих, хто офіційно був визнаний в тракті канонічного процесу. Лише Папа Іван Павло ІІ, а згодом і Папа Франциск почали говорити про мучеників як про тих, кого ми зазвичай називаємо сповідниками віри, які були переслідувані, але необов’язково загинули за Католицьку Церкву. Варто врахувати, що були й ті мученики, які через різні обставини не були беатифіковані, але їхня роль є значною. Сьогодні ми потребуємо хорошого компаса, щоб рухатись далі до єдності з урахуванням пам’яті та настанов мучеників», — зазначив дияк. Дідьє Ранс.
Першою основою історик називає енцикліку Ut Unum Sint (1995). Єдність тут розглядається як «найвищий спільний знаменник», що дається самим Богом через тих, хто виборював віру, втративши життя за неї. Другою основою є Апостольський лист Tertio Millennio adveniente (1994) св. Івана Павла II.
«Я переконаний, що найбільшим скарбом, яким ми зобов'язані мученикам у сфері християнської єдності, може бути узагальнена простим висловлюванням, натхненним реченням святого Папи Івана Павла II: "Той факт, що можна померти за віру, показує, що інші вимоги віри також можуть бути задоволені". Ці християнські мученики різних християнських конфесій показали, що вони змогли разом померти за одного Христа. Вони задають нам це просте питання: «А ти, чи вмієш ти жити разом для нього?», — резюмував дияк. Дідьє Ранс.
Як йшлось у доповіді професора Папського Східного Інституту в Римі, доктора о.-єзуїта Джермано Марані, важливо повернути мучеництву більш центральне місце в християнському житті, в дусі наших мучеників, які звичайно прожили все своє людське життя, яке було вповні християнським.
«Ми мусимо наново переглянути мучеництво, щоб усунути з цього явища як "елемент фрік-шоу", так і "героїчну винятковість", пов'язану з мучеництвом, перш за все, у модерній та сучасній культурі. Важливо надати нове місце мучеництву в повсякденному житті церкви», — пояснив о. Джермано Марані.
Мучеництво — це майбутнє Церкви, у цій видимості мучеників, свідків заради світу. Така вірність Христу не повинна обмежуватися особливим покликанням кількох, а розглядатися як зобов’язання всіх християн. У цьому сенсі християнські мученики утримують Церкву від засинання, втілюючи в повсякденному житті практику миролюбства.
«Це важливо для співпраці заради миру, досягнення взаєморозуміння між людьми, справедливості сьогодні, між різними християнами та різними церквами, пам’ятаючи та прославляючи мучеництво в традиційному розумінні — прийняти смерть заради своєї віри – в той же час наслідуючи сьогодні життя та дії сучасних мучеників/свідків», — наголосив професор.
На постаті черниці Західноєвропейського екзархату Константинопольського Патріархату Марії Скобцовій детальніше зупинився доктор Антуан Аржаковський.
«Я щасливий, що організатори змотивували нас замислитися над значенням мучеництва, щоб спробувати краще зрозуміти 17 цілей сталого розвитку, визначених Організацією Об’єднаних Націй у 2015 році. Як вам відомо, усі країни планети погодилися, що до 2030 року будуть вжиті глобальні зусилля для зменшення бідності, боротьби з голодом, боротьби з уникненням глобального потепління тощо. Досить згадати другий пункт десятої мети, щоб виміряти важливість, яку можуть відігравати різні релігійні традиції для досягнення цих цілей: "До 2030 року розширити можливості всіх людей та сприяти їх соціальній, політичній, економічній та соціальній інтеграції, незалежно від віку, статі, інвалідності, раси, етнічної приналежності, походження, релігії чи економічного чи іншого статусу"», — зауважив Антуан Аржаковський.
За словами архиєпископа Тельмісського Вселенського Патріархату Йова (Ґечі), грецький термін мартирія можна порівняти з терміном свідок. У Новому Завіті ці терміни стосуються насамперед апостолів Христа.
«Можна було б вважати, що свідчення апостолів виключно було обмежене до дванадцятьох учнів Христа, оскільки вони були очевидцями та свідками Його земного життя, смерті та Воскресіння. Звичайно, Його дванадцять учнів займають особливе місце в Церкві. Вони назавжди залишаться основою Церкви. Але обов’язок свідчити не обмежується до дій дванадцятьох учнів Христа. Інші також покликані свідчити про Христа. Це підтверджується в книзі Діянь апостолів обранням Матвія на зміну Юди. Обрання Матвія показує нам, що інші ніж дванадцятьох учнів Христа мають здатність бути свідками Його смерті та воскресіння», — наголосив владика.
Як зауважив архиєпископ Йов, двадцять перше століття постає перед нами з новими викликами, але також пропонує нам нові умови та можливості для передачі Євангелія Христа по всій землі, зокрема, завдяки технічному прогресу. З проникливістю, натхненною Святим Духом, і з сміливістю християни покликані старанно працювати, свідчити про Христа. Ця мартирія завжди передбачає самозречення, завжди повинна бути в образі Христа.
Любов Христа повинна не лише бути основою християнської мартирії для того, щоб повірив світ, але й ключем до примирення розділених християн. Тільки любов Христа і практика Його основної заповіді любити один одного, як Він полюбив нас, зможуть примирити розділених християн і привести їх до єдності. Таким чином, завдяки цьому свідченню справжніх учнів Христових, любов може навернути світ до віри в Ісуса Христа. На тлі нинішніх умов глобальної пандемії Христова любов є дуже доречною та актуальною темою для світу, що переживає не лише надзвичайну ситуацію в питанні клімату, економіки, людської несправедливості, але й страждає від різких наслідків пандемії COVID-19. Любов Христа має надихати мартирію сучасних християн, які живуть у світі, що прагне про здоров’я, про солідарність, про мир, про справедливості та про єдність, — підсумував архиєпископ Тельмісський Йов (Ґеча).
6 жовтня відбулося також друге засідання УХАТ, а 7 жовтня триває третє. Детальніше про них читайте на РІСУ, який генеральним інформаційним партнером Екуменічного соціального тижня.
