Реєстрація церков по-новому
Пропоную суто юридичні відповіді на найбільш поширені запитання та недостовірні інтерпретації щодо прийнятого Закону та нової процедури реєстрації церков:
1. Прийнятий Закон стосується лише переходів православних громад в іншу конфесію?
Ні. Закон впливає на реєстрацію всіх релігійних організацій, яких в Україні понад 36 тисяч.
Зокрема, тепер Мінкультури та обласні держадміністрації будуть приймати документи за принципом “єдиного вікна”, здійснюючи одночасно і реєстрацію статуту, і державну реєстрацію – внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
2. Православним громадам буде легше перейти до автокефальної Православної Церкви України?
І так, і ні. З одного боку, Закон розблоковує можливість зміни підпорядкування релігійних громад у тих ситуаціях, коли священики-настоятелі парафій чи єпископи проти цього, а відтак гальмують цей процес, відмовляючись підписувати прийнятий загальними зборами чи парафіяльною радою протокол, нову редакцію статуту та заяву на перереєстрацію. В цих випадках певним чином буде корисною норма про прийняття рішення та підпис протоколу учасниками загальних зборів громади.
Однак, з іншого боку, це створює такі додаткові проблеми:
- Згідно Закону про державну реєстрацію юридичних осіб кожен підпис на протоколі загальних зборів релігійної громади має бути підписаний нотаріально.
Як мені повідомили у нотаріальній конторі в Києві: засвідчити підпис голови і секретаря на протоколі загальних зборів коштує 450 грн., а за кожен наступний підпис – ще по 50 грн. Тобто для релігійної громади у 50 осіб ця послуга обійдеться 2850 грн. Водночас на Рівненщині оплата послуг нотаріуса складає 150 грн. за один підпис – тобто 7500 грн. за 50 підписів.
Звісно, ціни можуть відрізнятися у різних нотаріусів і в різних регіонах, але є громади і по 100, і по 300, і по 1000 осіб. Також ще треба посвідчити підпис на новій редакції статуту: це ще 300–450 грн.
І справа не лише у витратах на нотаріальні послуги, а в технічній складності це реалізувати. У нотаріальній конторі мені пояснили, що згідно вимог закону необхідно, щоб підписанти з’явилися в нотаріальну контору одночасно і не залишали її до тих пір, поки не буде засвідчено підпис останнього з них. Адже спочатку робиться підпис і перевіряється особа підписанта, потім вносяться дані в нотаріальний реєстр, а потім підписанти ще розписуються у журналі реєстрації. Тобто у кращому випадку кілька годин усі члени релігійної громади, які брали участь у голосуванні за зміну підпорядкування, мають провести у нотаріальній конторі.
Хоча може знайдеться спосіб спростити цю процедуру чи хоча б викликати нотаріуса на засідання загальних зборів. Варто також зауважити, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії можуть вчиняються уповноваженими на це посадовими особами місцевих рад.
Цю проблему міг би вирішити законопроект № 6642. Однак у вересні 2018 року Верховна Рада відмовилася приймати поправку, яка скасовувала вимогу нотаріального засвідчення підписів на протоколах релігійних організацій. До того ж, скасування цієї вимоги до статутів релігійних організацій теж не відбулося, бо уточнена редакція цього законопроекту досі не проголосована.
- По-друге, згідно прийнятого Закону загальні збори релігійної громади щодо зміни підпорядкування можуть скликатися її членами. Вони ж підписуються на протоколі.
Але як виконати цю вимогу у випадку, коли статут релігійної громади не передбачає фіксованого членства та жодних норм, які б могли визначити, хто є членом громади з правом голосу на загальних зборах?
3. Якщо релігійні громади не перереєструються протягом року, їх буде позбавлено реєстрації?
Зовсім ні. Такої норми немає в прийнятому Законі. Лише вказується, що до моменту перереєстрації у разі суперечностей застосовуються норми Закону про свободу совісті, а не статуту релігійної громади.
4. Чи можна заявляти, що прийнятий законопроект 4128-д несе загрозу для свободи віросповідання?
Так. І не тільки тому, що вимога загальної перереєстрації всіх релігійних організацій за новими критеріями є порушенням міжнародних стандартів у сфері релігійної свободи, адже несе загрозу втрати деякими релігійними громадами статусу юридичної особи (п. 1 розділу ІІ «Д» Рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ).
Однак і тому, що мало хто з релігійних організацій захоче подавати державі список усіх членів громади, як того вимагає прийнятий Закон. Віруючі ще пригадують репресії радянських часів. Також перед очима сучасний приклад репресій окупаційної влади на Луганщині (“ЛНР”), яка спочатку примушувала релігійні громади до перереєстрації, а потім відмовила в реєстрації всім євангельським церквам і почала адресно переслідувати віруючих. Крім цього, чи не вийде так, як з базами даних інших державних структур, що списки віруючих опиняться у продажу десь на ринку чи в Інтернеті?
Вимога подання повних списків членів релігійної громади також є порушенням міжнародних зобов’язань у сфері релігійної свободи (п.25 Рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ). При цьому Спеціальний доповідач ООН у п.44 Доповіді № A/HRC/19/60) наголошує:
Деякі члени громади можуть мати законне бажання зберігати потай свою релігійну приналежність, а особи, які не включені в заяву про реєстрацію, можуть згодом зазнавати труднощів, беручи участь в релігійній діяльності разом з іншими віруючими.
Підсумовуючи, слід сказати, що прийнятий Закон набагато краще, ніж первісна редакція законопроекту № 4128 з ідеєю “самоідентифікації” для визначення членства в релігійних громадах. Однак згадані вище недоліки було б краще усунути під час підготовки Закону до другого читання, як і пропонував Інститут релігійної свободи та деякі конфесії, щоб не довелося згодом витрачати багато зусиль для його редагування через новий законопроект.
