Роль стійкості спільнот у відновленні країни: тези першої панельної дискусії у рамках XVII Екуменічного соціального тижня
Анастасія Каднікова
Модерував дискусію ректор Українського католицького університету д-р Тарас Добко. Він підкреслив важливість цієї події для університету, міста та країни в цілому; наголосив на важливості теми стійкості.
«Ми поговоримо про стійкість. І ми знаємо, що стійкість як здатність успішно справлятися з труднощами — це комплексний феномен, який залежить від різних факторів та має як духовні, так і дуже відчутні матеріальні джерела. Але що робить нас, українців, стійкими? І як ця сила може бути використана у повоєнній віднові України. Я думаю, що це найважливіші питання…»
За словами Тараса Добка, «цінності і принципи є ключовими джерелами стійкості, які дозволяють вистояти у часи випробувань».
Першим доповідачем був директор Інституту фронтиру, дослідник суспільних трансформацій Євген Глібовицький, який говорив на тему потреби оновленої етики для опору, трансформації та відбудови. Він розмірковував щодо питань функціонування системи інституцій в Україні, їхнього соціального капіталу та сповільненого розвитку.
«Виклики рухаються з такою швидкістю, що краще заздалегідь розуміти, які саме з них нас очікують, аби бути до них готовими. Я почну з важких питань, які стосуються того, як Україна функціонує як система інститутів. Як система правил, процедур та організацій, що контролюють дотримання цих правил і процедур. Це, мабуть, одна з найскладніших тем, яку ми можемо обговорювати щодо наших інституцій, адже саме в цій сфері Україна виразно відстає. Система інститутів зберігає свою колоніальну природу. Це піднімає більш широке питання: яка саме християнська етика практикується в Україні? Мова не про зміст предмету християнської етики, який викладається дітям, що більше нагадує катехизм, ніж обговорення того, як ми взаємодіємо одне з одним у спільноті. Питання в тому, з якими цінностями ми працюємо і які соціальні вчення має сучасне українське православ'я, яке лише вчора вийшло з-під тоталітарного чобота російської держави».
Також Євген Глібовицький заторкнув розвиток громадянського суспільства: «Українське суспільство перетворюється на суспільство, яке дуже швидко вчиться, яке дуже адаптивне, може генерувати цікаві, оригінальні рішення, може захищати себе та, більше того, ставати провайдером безпеки для європейського континенту…»
Наступний спікер — виконавчий співпрезидент Ваад України та виконавчий віцепрезидент Конгресу національних громад України Йосиф Зісельс, темою якого був релігійний аспект цивілізаційної ідентичності.
Він розмірковував про колективну ідентичність та поняття ідентичності як таке, громадянське суспільство як «авангард руху до майбутнього української політичної громадянської нації», а також національний консенсус, релігійну ідентичність та парадигму «закон і віра». «Європа визначилась зі своїми цінностями, на відміну від Євразіїї», — розповідав Йосиф Зісельс також і про цивілізаційну ідентичність та відмінності між системою цінностей Європи та Євразії.
Він зауважив, що немає єдиної ідентичності, яка була б притаманна всьому українському суспільству:
«Чи є у нас одна ідентичність у всього українського суспільства? Звісно, що ні. Деякі політики намагаються створити протилежні ідентичності, але нехай це залишиться на їхній совісті – ми ж говоримо про нас, про наше спілкування. Основний аспект нашої ідентичності полягає в тому, що єдиної ідентичності не існує. Існують ідентичності різних спільнот, різних кластерів. Це важливо розуміти. Не тому, що наше суспільство розколоте. Україна ніколи не мала єдиної ідентичності, ні в Середні віки, ні в сучасні часи. Лише протягом останніх 33 років ми крокуємо до формування спільної ідентичності».
Отець Андрій Зелінський, ТІ, політолог, викладач УКУ, голова наглядової ради Українського ветеранського фонду, автор книг, військовий капелан УГКЦ, розповідав про ЗСУ як школу життя, ціннісні параметри спільнотності, рівень сформованості ідентичності наших збройних сил і в чому вона полягає. Він також окреслив ключові параметри, які формують колективну ідентичність, спільноту.
«Спільнота для мене ґрунтується на чотирьох важливих показниках. Перше – це спільний словник, друге – спільний досвід, і, що найважливіше, це місія та цінності. Отже, спільнота складається з місії, цінностей, досвіду і спільного словника. Ще один важливий компонент, який часто ігнорують у формальних дискусіях про спільноти, – це емпатія. Має бути емоційний зв'язок, який об'єднує все це в єдину соціальну реальність. Коли ми говоримо про місію, то в контексті Збройних сил вона сьогодні дуже чітка і зрозуміла. Усі виклики, з якими українське військо стикається сьогодні, не обмежуються лише боротьбою з противником, але й стосуються інституційних проблем, які вже були згадані. Місія, без сумніву, відома всім – усі знають, навіщо вони тут. Поруч із місією стоять цінності. Цінності важливі, і, звичайно, можна дискутувати про різні їхні визначення. Але коли ми говоримо про різні види військ, різні покоління, які сьогодні зустрічаються в українських окопах, цінності об'єднують їх у спільну боротьбу».
Остання спікерка, професор історії, антропології та релігієзнавства в Університеті штату Пенсильванія Кетрін Воннер, долучилась до дискусії зі США онлайн. Вона говорила про важливість соціальної згуртованості, шляхи побудови стійкого суспільства завдяки інклюзивності та плюралізму. Кетрін Воннер поділилась також думками про переслідування релігійних спільнот на окупованих територіях:
«Репресивні заходи застосовуються проти всіх релігійних організацій, окрім Російської Православної Церкви. Це також було згадано в постанові синоду РПЦ, де вони пропонують заборонити своїм прихожанам брати участь у спільних заходах з представниками інших релігійних організацій. Це також означає, що вони намагаються обмежити будь-які можливості для екуменічного співробітництва і будь-яких проєктів діалогу, які могли б об’єднати православних із представниками інших релігійних традицій».
Як наголосила Кетрін Воннер, це породжує щонайменше дві проблеми: «По-перше, такі репресивні заходи на окупованих територіях та обмеження ініціатив всередині самої Росії є загрозою для демократії та демократичних реформ. По-друге, такі тактики, що обмежують релігійні організації, нагадують будинок, який стоїть на одній колоні. Замість того, щоб враховувати різні погляди, які могли б принести багато користі, у Росії та на окупованих територіях витрачають занадто багато енергії на те, щоб змусити замовкнути всі інші голоси».
«Репресії проти релігійних меншин — це, по суті, рецепт створення нестійкої громади та влади, яка не поважає і тільки вселяє страх. Ми ж повинні прагнути до життя без страху — без страху втратити життя чи інші важливі аспекти, як-от можливість збиратися і сповідувати свою віру», — наголосила доповідачка.
«Ми розуміємо, що стійкість наша залежить від національної єдності», — такою була одна з підсумкових фраз модератора дискусії Тараса Добка перед блоком запитань до спікерів від аудиторії.
Повний запис розмови можна переглянути на YouTube-каналі Інституту екуменічних студій УКУ.
Панельна дискусія стала початком чотириденного Екуменічного соціального тижня, що має на меті створити платформу для діалогу та пошуку спільних рішень для відбудови країни та зцілення суспільства. Учасники обговорять теми реінтеграції громад та ветеранів, переслідування релігійних спільнот на тимчасово окупованих територіях та інші актуальні виклики, з якими стикається українське суспільство у цей непростий час.
Організаторами форуму є Інститут екуменічних студій УКУ, Український католицький університет, Фонд Конрада Аденауера в Україні та Євангелічна церква Німеччини.
