Розселення
Українське переселення на південь було наслідком двох чинників. З одного боку, розмноження людності, якій ставало тісно в північних лісах, та стихійний потяг до теплішого й багатшого підсоння гнали північні народи так само в століттях попередніх, як і пізніших. З другого боку, це переселення стояло в зв’язку з рухом на південь німецьких племен, а саме народів східногерманської, готської групи, що мешкала в сусідстві слов’янських народів над Віслою і яка в II в. по Христі в зв’язку з загальним розселенням германських племен почала рухатись на південь, у напрямі Чорного моря.
Українське переселення на південь було наслідком двох чинників. З одного боку, розмноження людності, якій ставало тісно в північних лісах, та стихійний потяг [14] до теплішого й багатшого підсоння гнали північні народи так само в століттях попередніх, як і пізніших. З другого боку, це переселення стояло в зв’язку з рухом на південь німецьких племен, а саме народів східногерманської, готської групи, що мешкала в сусідстві слов’янських народів над Віслою і яка в II в. по Христі в зв’язку з загальним розселенням германських племен почала рухатись на південь, у напрямі Чорного моря.
Деякі східнослов’янські племена, мабуть, були політично залежні від готів, інші ж використовували похід останніх на південь для свого власного поширення [15]. Не може бути сумніву, що й перед тим різні слов’янські ватаги й коліна у зв’язку з колонізаційними заворушеннями в українських степах не раз виривались і заганялись досить далеко в цім напрямі. Готський же похід дав притоку до більшого, масового слов’янського руху. Цьому тісному зв’язку останнього з готським розселенням завдячуємо й найстаршу історичну згадку про появу наших племен у чорноморських сторонах. З готських епічних творів долетіла до нас вістка про боротьбу готських ватажків з антськими під час гунського натиску в останній чверті II в. «Антами» звались якраз наші племена, що тоді займали чорноморське побережжя від Дону до Дністра, а потім, коли наддністрянські слов’яни пішли на Дунай, антське розселення присунулось до самого Дунаю. Так готська традиція дає нам змогу зорієнтуватись у цій дуже важливій події нашої історії.
Це переселення було, дійсно, великою епохою в культурнім розвитку наших племен. Вони присунулись ближче до тієї середземноморської культури, від якої досі до них долітали тільки далекі відгомони. Тут безпосередньо стикнулися з культурою грецькою (краще сказати — еллінізованою) [16] та романізованою людністю чорноморського побережжя і балканських країн. На чорноморськім побережжі вони ще застали грецькі колонії, як Тіра, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Танаїс і інші. Правда, ці міста-городи були дуже потерпіли від різних степових бур, в тім числі і від готських нападів. Вони були переповнені різним варварським народом, і культурне життя в них було невисоке, але тим приступніше воно було слов’янським, антським переселенцям, і все-таки було для них високою школою культури в порівнянні з тим, що вони мали на своїй батьківщині.
За Дунаєм, у балканських сторонах, куди вони доходили як учасники різних походів і не раз лишалися надовго або й назавсігди, — вони там попадали між романізовану людність, яка щойно тільки тоді починала розчинятися слов’янською імміграцією. А треба сказати, що ця грецька й римська стихія в тім часі і в тих сторонах була й сама густо розмішана ще й іншими культурними домішками. Дуже сильні були тут малоазійські впливи: тутешні міста стояли в тісних зв’язках з Малою Азією, і тамошні культи, як релігія Митри та різні варіанти дуалістичної іранської доктрини [17], були тут добре відомі. Чимало було громад жидівських і різних юдаїстичних сект, як «учителі Єдиного Бога», відомих у Боспорі (теперішня Керч). Мали своїх прихильників і культи єгипетські. Саме в той час над тим усім почало брати гору християнство в різних своїх течіях (як відомо, напр., серед готів воно було прийнялося у формі аріанській [18]). Пізніше, з викристалізуванням ісламу, арабський каліфат присунувся під Кавказькі гори і став поширювати свої впливи [19] понад Каспієм та Волгою. Нарешті, різні кочові орди, що мандрували з Центральної Азії, приносили певні елементи культури й релігії також і звідтіль. Таким чином, слов’янські переселенці, які втискалися до міст, шукаючи безпосереднього зв’язку з цим барвистим і привабним для них життям, або пускалися у воєнні чи купецькі мандрівки, знаходили тут для своєї думки й почувань, зокрема для своєї релігійної думки, дуже різноманітний матеріал культурний, літературний (головно, розуміється, в усній формі) та соціально-політичний, і, безсумнівно, вони набирались цієї мішанини цивілізацій з пожадливістю й ненавистю варвара-неофіта.
На жаль, від цих передових стеж українського походу безпосередньо не дійшло до нас нічого: чорноморсько-дунайська «антська» колонізація розвіялась під новим кочовим натиском IX, X і XI вв., а залишки її загинули пізніше до решти. Тому ми не можемо стежити на місці за тими цікавими комбінаціями [20] слов’янської культури й релігії з цим чорноморсько-дунайським матеріалом, комбінаціями, що мусили творитися на тих передових позиціях серед переселенців не тільки найдальше висунених, але й найбільш, без сумніву, рухливих, перейнятливих і піддатних впливам того матеріалу. Ті комбінації можемо лише відгадувати з різних відгомонів, які звідтіль залетіли до українського запілля, між ту північноукраїнську колонізацію, що не зазнала в такій мірі тих степових бур, — у нинішній Чернігівщині, Північній Київщині, Волині й Галичині.
Через південних пересельців VI, VII, VIII вв. туди теж долітали чорноморські впливи, але в формах припізнених і ослаблених. Туди ж потім стала відступати чорноморська й степова українська людність, коли життя в обставинах VIII — X вв. ставало для неї на Півдні цілком нестерпним. Проте дещо з того перенесеного або переданого з Півдня на Північ щасливим припадком для нас збереглося. Стрічаючи в новішім фольклорі або в відгомонах старших пам’яток різні мотиви, образи, вирази і назви чорноморсько-балканського походження, ми здогадуємось, що це залишки того колишнього чорноморсько-дунайського набутку. Мало з нього дійшло до сільської хати Північної, лісової України, яка одна нам переховала остатки того старого українського життя. Ще менше з нього збереглося на протязі цілого тисячоліття. Мусимо міркувати, що життя українських чорноморських й дунайських міст, про які ще пам’ятають наші літописці з кінця XI та поч. XII в., повинно було бути без порівняння яскравіше і дуже зафарблене всілякими екзотичними запозиченнями [21] — витворами елліністичної творчості й орієнтальної фантазії, ніж те північне хліборобське життя, відгомони якого перед собою маємо. Не багато воно навіть могло з нього перейняти й затямити. Тим-то цінніше те дещо, що воно нам з нього таки передало.
Наша, напр., назва «коляди» походить від латинських «календ», новорічних свят, — очевидно, була перейнята в зустрічах з романізованою людністю, і від неї теж прийшли ті уривки римських «сатурналій», новорічних забав, якими значилися ті свята: переходи замаскованих із дому до дому, їх гра, танці й всілякі жарти, які вони при тім витворяли. Вони заховались у нашім колядуванні, в водженні кози, в замаскованих іграх, у танцях, які й досі справляються подекуди колядниками, як-ось на Гуцульщині. Наша назва «береза» для провідника колядницької ватаги відповідає балканському (болгаро-румунському) слову «бреза», «брезая» — замаскований, яскраво прибраний, і, правдоподібно, походить від тих же сатурналій. Подекуди помітні й сліди новорічної свинки, яку римським звичаєм кололи на сатурналії.
Літнє свято «русалій», згадане в наших старих літописах і досі додержане народним календарем та від якого пішли наші русалки, саме походить від балканського свята «розалії», — свята рож, присвяченого душам померлих предків. Це запозичення відбилось і на характері того народного свята, який довго не був зрозумілим, аж доки не викрилось його балканське походження.
Таке саме, очевидно, походження і поетичних мотивів, зв’язаних з Дунаєм як рікою рік, символом рік та води взагалі наших пісень. Роздумуючи над цим, ми розуміємо, чому у величальних піснях молодецька дружина, вибираючись на службу до другого пана, пускається не іншою дорогою, а тільки «долі Дунаєм під Царгород».
Уявляємо собі ту обставину, в якій зродились усі ті без ліку звороти, зв’язані з виноградом, вином, винним цвітом та виноградними кетягами, так мало знаними в Північній Україні, але так популярними в наших старих піснях. Розуміємо, де складались ці улюблені піснями малюнки: широкого поля, вкритого незчисленними стогами й копнами, а з високих верхів — сокола, що споглядає на море, оглядає кораблі та веде розмову з дунайським «низом». Це далекі, припадком заховані, порозрізнювані останки тієї широкої хвилі вражень, образів та поетичних, релігійних і політичних ідей, яка влилася до українського життя з тих передових позицій українського розселення, що доступили «моря й сонця» та повними грудьми набрали тут повітря з широкого культурного світу. Воно запліднило новими мотивами українське духовне життя, світогляд і творчість та охоронило їх від однобічності. Тому й візантійська ортодоксія [22], до якої княжий київський уряд захотів з політичних мотивів загнати слідом український народ, не могла опанувати цього громадянства, перед яким була розгорнулась така широка перспектива різних вір, моральних і догматичних систем, у яких відчувалось йому, хоч і не дуже свідомо, людське — вселюдське.
Українське народне життя не прийняло ортодоксії і залишилось назавжди при певній духовній і релігійній свободі — ширшім погляді на віру й мораль.
14 Стихійний потяг — несвідомий.
15 Деякі слов’янські історики, базуючись на словах тогочасних письменників, домірковувались, що і сама готська мандрівка на південь сталася під натиском слов’янських племен.
16 Еллінізованою, елліністичною зветься культура, що перейнялася грецькими впливами; романізованими або романськими народами звуться ті, що прийняли культуру римську.
17 Іранська дуалістична доктрина — це така наука віри, яка сприймає світове життя як боротьбу двох одвічних і рівних собі сил: доброї і злої, ясної і темної.
18 Аріанство, або унітаризм, — християнська секта, що не вважає Сина Божого і Духа Святого одвічними і рівними Богові-Отцеві.
19 Іслам — магометанська релігія, а каліфат — держава.
20 Комбінації — сполучення.
21 Екзотичні запозичення — чужосторонні запозичення.
22 Візантійська ортодоксія — церковна наука Візантії, ухвалена урядом.
