«Совершенный атеист стоит на предпоследней
верхней ступени до совершеннейшей веры
(там перешагнет ее, нет ли),
а равнодушный никакой веры не имеет,
кроме дурного страха».

Ф. М. Достоевский, «Бесы».

Перше, що спадає на думку при розгляді поняття атеїзму, це протиставлення вірянина і того, хто заперечує існування Бога. Говорячи про атеїзм ми пов’язуємо з ним різні його прояви – це заперечення існування Бога, або відмова від Бога – антитеїзм, науковий атеїзм, або просто постава людини, в житті якої не повстає питання про Бога, тобто практичний атеїзм.

Я хочу абстрагуватися від позиції вірянина і не розглядати поставу невіри як неповноцінну, ущерблену, а як досвід людини на шляху її самостановлення.

Перше, що відкривається при ближчому розгляді акту невіри це – прагнення відстояти цінність. Людський світ – це передусім світ цінностей. Людські дії є виборами, що здійснюються в етичному горизонті. Оскільки цінності мають певну ієрархію – вибір становить одночасно їх конфлікт і визначає бачення особи та її світу. Чи особа є релігійною за своєю природою? Чи сутність є в людині, чи поза нею, а отже веде до трансценденції? А може особа є невпинним буттям у дорозі, й заперечення становить властивість її природи, необхідний етап самостановлення, або збочення зі шляху? В остаточному розрахунку питання про Бога є передусім питанням про людину.

Досвід атеїзму є багатогранним і відкриває наступні моменти.

Усвідомлення, що означає одночасне відкинення ілюзій. Стіни примарного світу рушаться на очах і перед людиною постає істина. Відкриття правди може прибрати форму одкровення, осяяння.

Прагнення повернення людині втраченої вартості, возвеличення з приниженого стану. З цим пов’язується також визволення і можливість вільного самостановлення, що полягає на подоланні відчуження і привернення внутрішньої єдності особи.

Утвердження буття має відбутися через повернення до світу, спалення мосту ілюзії, перекинутого через прірву, що відділяє конкретний світ людського буття від далекого, нереального потойбічного світу. Слід відмітити, що в релігійному баченні людський світ завдячує своє існування саме небесному, котрий має повню буття та є істинно реальним. Отже, на цьому етапі відбувається переоцінка цінностей.

Рух заперечення, котрий, безумовно, є головним у динаміці атеїзму, веде нас до афірмації якоїсь цінності. Утвердження цінності й відкриття істини доконечно відбуваються через заперечення іншої. В цьому моменті слід розрізнити поняття атеїзму та антитеїзму. Останній на відміну від першого зосереджується на самому рухові заперечення – є в сутності своїй бунтом. Я відразу хочу зазначити, що залишаю осторонь постави практичного атеїзму та індиферентизму, тобто відсутності питання про Бога. Такий світогляд є секулярним, у той час як атеїзм і антитеїзм належать до кола релігійного мислення.

Проте чому саме утвердження цінності має відбуватися через заперечення?

Це питання веде до джерел атеїзму. Людина застає ідею Бога й інституцію церкви в суспільстві. Вони здаються їй невідповідними, або несумісними, суперечними з явищами конкретного світу і внутрішнім досвідом. Такі ідеї християнської релігії як первородний гріх і Провидіння можуть бути зародками атеїстичного мислення. Ідея Бога і релігійної інституції сприймаються як суперечні, більше того остання секуляризує ідею трасцендетного божества. Досвід зла і страждання, неможливість поєднати його з всемогутністю і добром Бога, а також протиставлення необхідності і свободи становлять головні джерела атеїстичного мислення.

Що розуміється під поняттям цінності? У даному випадку це – внутрішня єдність, сенс і свобода як головна підстава особового буття. Питання про універсальність або релятивність цінностей на разі не буду розглядати.

Діалектичний рух заперечення веде до афірмації цінності, себто є позитивним. На це ствердження можна зауважити, що сатана – великий діалектик, котрий відважився виступити проти Бога, є носієм деструкції й зла, а не захисником цінностей і добра. М. Бакунін абсолютно не згодиться з таким розумінням. Сатана – перший атеїст вказав шлях звільнення від ілюзій і започаткував дії свободи. Його підтримають такі сучасні мислителі як Р. Довкінс, автор книги «Бог уявний» і К. Хітченс – «Бог не є великим». А Ф. Ніцше пропонує взагалі вийти поза вимір добра і зла.

Чи атеїзм є позитивним досвідом?

Дорога до невіри може вести через досвід так званої «ночі духа» – досвід пустки і самотності. Людина відкриває себе в світі, де Бог помер, а вівтарі в церквах є Його нагробками. Постава атеїсти в цьому випадку є простим прийняттям даності. Акт відмови від віри є метафізичним бунтом проти несправедливості призначення особи в світі. Проте це також «ні», що має на меті «так». Боротьба з Богом є боротьбою за владу. Я згадувала вище наголошування антитези в русі антитеїзму. Динаміка бунту приймається як властива природа людини, як джерело буття. В цьому моменті радість нищення, прагнення небуття явиться як «анти-цінність», або цінність негативна, котра народжує нігілізм – волю до заперечення. Чи можна жити бунтом? – питає Альоша брата в «Братах Карамазових».

Головними ідеями, котрі можна виловити з вищенаведеного, – це усвідомлення себе як того, хто живе і діє в «горизонті цінностей». Свідомість себе як буття сповненого сенсом, але – поза Богом.

Представлені думки є лише нарисом проблематики, кожне питання котрої становить введення до окремого ретельного дослідження. Розглядаючи шлях самостановлення людини, слід присвятити увагу також різним образам Бога, адже вони невід’ємно пов’язані з баченням самої особи. Невіра є передусім актом особи й відкриває на зрозуміння сутності останньої.