У Старому Завіті є один фрагмент про молитву за померлих, проте це та книга, яку протестанти не визнають. У Новому Завіті є декілька натяків, і хоч це натяки, вони, проте, істотні. Можна б ще додати декілька «натяків» з Писання, особливо у світлі твердження, що «після смерті людини її доля вже вирішена». Христос воскрешав мертвих, і це не було оте «загальне воскресіння», якого ми всі очікуємо, але повернення до звичайного життя. Якби доля Лазаря, чи доля сина вдови була «остаточно вирішена» з моментом їхньої смерті, як можна було б цю долю змінити після смерті? Якби вони вже були «або в раю, або в пеклі», навіщо (і яким чином?) їх повертати знову до життя на землі?

Якщо йдеться про біблійний контекст, бо саме на нього посилаються деякі християни, говорячи про відсутність у Святому Писанні згадки про молитву за померлих, то спочатку належить подивитися на Старий Заповіт.

У 12-му розділі Другої Книги Макавеїв (щоправда, ця книга Святого Писання визнається канонічною лише у католиків), є історія, коли дехто з воїнів Юди Макавея поліг у бою з ворогом, і виявилося, що це сталося з приводу їх ідолопоклонства. Тоді "всі почали молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм [полеглим] цілковито" (2 Мак 12, 42). Юда Макавей також зібрав з усіх кошти, щоб відправити в Єрусалим на пожертву за гріх цих вбитих. Автор книги далі коментує: "Тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, - бо якби він не надіявся, що полеглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих" (2 Мак 12, 43-44). І врешті, автор якби підсумовує вчинок Юди Макавея: "Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха". (2 Мак 12, 46).

У цьому фрагменті видно і молитву за померлих, і пожертву за померлих, і переконання, що гріхи можуть бути пробачені після смерті, і віру у воскресіння померлих.

У Новому Завіті маємо декілька разів натяк про доцільність молитви за померлих. Натяк, тому що Христос найчастіше говорив притчами що стосувалося Царства Божого чи чогось потойбічного або вічного.

В Нагірній проповіді Христос, між іншим, навчав про примирення з ближніми та ворогами. і при цьому додав: "Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага" (Мт 5, 25-26). Дорога - це земне життя, тут належить примиритися, тут належить віддати всі борги. Інакше настане "ТЕМНИЦЯ" після цієї земної дороги, звідки можна вийти лише віддавши борг (кривда, образа, крадіжка, обман, обмова, наклеп і т. д.). Так як після смерті борг вже віддати особисто тут на землі не має можливості, може це зробити однак хтось, хто ще тут живе. Після "врегулювання" боргу, боржник зможе вийти з темниці. Це перший натяк на молитву за померлих.

Інший фрагмент, який натякає на можливість змінити долю померлого, знаходимо в тому ж Євангелії від Матея, коли Христос говорить про гріх проти Святого Духа. "І коли хтось каже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому" (Мт 12, 32). У часах Христа молитва за померлих вже була розповсюджена серед юдеїв. І тому Христос тут привів слухачам знайому їм конструкцію, яка у рабинів була підставою саме для молитви за померлих. Говорячи, що гріх проти Святого Духа не відпуститься "ні тут, ні там", Христос як би натякає, що є гріхи, які "там" можуть бути відпущені.

Третій натяк, який можемо знайти в Новому Заповіті - це приклад Апостола Павла, який молився після смерті Онисифора, свого приятеля: "Хай Господь дасть йому знайти милосердя в той день" (2 Тим 1, 18).

Дехто подає часом притчу про багатого і Лазаря, як контраргумент про молитву за померлих (Лк 16, 19-31), і що там Ісус Христос каже про "велику прірву", тобто про неможливість перейти від стану "вогню вічного" до "лона Авраамового". Проте, Католицька Церква не вчить про те, що молитва за померлих може допомогти всім без винятку померлим. На жаль, є особисті гріхи які є дійсно "великою прірвою" між людиною і Богом, і цю прірву можна подолати, "поки ми в дорозі". Бог прагне спасіння кожного, проте не кожний вибирає це спасіння - життя на тому світі у віддаленні від Бога (що традиційно називається пеклом) є наслідком життя, абсолютно замкнутого на Бога і Його благодать у цьому світі.

Як бачимо, у Старому Завіті є один фрагмент про молитву за померлих, проте це та книга, яку протестанти не визнають. У Новому Завіті є декілька натяків, і хоч це натяки, вони, проте, істотні. Можна б ще додати декілька «натяків» з Писання, особливо у світлі твердження, що «після смерті людини її доля вже вирішена». Христос воскрешав мертвих, і це не було оте «загальне воскресіння», якого ми всі очікуємо, але повернення до звичайного життя. Якби доля Лазаря, чи доля сина вдови була «остаточно вирішена» з моментом їхньої смерті, як можна було б цю долю змінити після смерті? Якби вони вже були «або в раю, або в пеклі», навіщо (і яким чином?) їх повертати знову до життя на землі?

Ще можна згадати слова Христа про молитву, коли Він дає настанову своїм учням: «Істинно кажу вам: Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі. Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним» (Мт 18, 18-19). Ця настанова була дана в контексті попередніх слів Христа: «Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих» (Мт 18, 14). «Зв’язане на небі» чи «розв’язане на небі», тобто поза земним буттям – це і є натяк, щоб невпинно прохати «на землі» про долю тих, що вже відійшли з цього світу.

Не приводжу тут безліч свідоцтв з Традиції, де була практика молитов за померлих, причому археологи знаходять ці свідоцтва постійно і датують їх починаючи від кінця І-го століття (написи в катакомбах, літургійні тексти, послання перших апологетів і т. д.).

На кінець варто підкреслити одну річ, якщо в когось з'являться сумніви щодо непереконливості "лише натяків" у Новому Завіті про молитву за померлих. Кажуть, сам Христос ніколи ж за померлих не молився! Звичайно, тому що всіх без винятку померлих, яких він зустрів у своєму житті (принаймні тих, які нам відомі з Євангелій), Він воскресив: чи то Лазаря, чи то дочку Яіра, чи то сина бідної вдови. І перед тим молився все-таки до свого Отця.

Крім того, Христос сам не раз аргументував своє вчення, базуючись на "натяках". Наприклад, коли дискутував з садукеями про воскресіння померлих. Вони не вірили у воскресіння померлих, бо про це нічого не сказано у П'ятикнижжі Мойсея (для садукеїв Святе Письмо складалося лише з П'ятикнижжя). І дослівно це правда - ніде там немає мови, прямим тестом, що після смерті "мертві воскреснуть". Про це почнуть говорити пізніше лише пророки. Проте Христос не покликався на пророків, лише далі залишився при П'ятикнижжі. Каже він садукеям: "Не знаєте ані Писання, ані Божої сили" (Мт 22, 29). Це якби докір, що не вміють з "натяків", які дає Слово Боже, зробити відповідні висновки. І додає: "А щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже: Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! Бог – не мертвих, але живих!”" (Мт 22, 31-32). Як видно, ні слова про воскресіння, проте "натяк" до цього веде. Подібно з молитвою за померлих: нема про неї прямої мови в Євангеліях, проте натяки логічно ведуть до такого висновку. І ці євангельські натяки відразу зрозуміла Церква Христова і ввела це у свою літургійну практику: молитися за померлих, про Боже милосердя для них, про відпущення їхніх гріхів і про життя вічне.