Таємниця Святого Духа є для нас найпотаємнішою у Святій Трійці, незважаючи на те, що ця Особа є нам найближчою, або інакше кажучи, завдяки Ній Пресвята Трійця є нам настільки близька і доступна, наскільки це можливо. Навіть там, де незнаний є Син Божий, там, де нема віри в істинного Бога Творця, там діє Святий Дух і дає своє натхнення, відкриває істину, наповнює любов’ю.

«Незнаний Дух Святий». Таку назву дав один визначний богослов 20-го століття, Рене Лорентен, своїй книзі про Св. Духа[1]. З незбагненої таємниці Пресвятої Трійці Особа Святого Духа залишається найменш відома. І це не лише для нас. Святе Письмо присвячує Святому Духові, в порівнянні з Богом Отцем чи Сином Божим, найменше місця. Отці Церкви, знову таки в порівнянні з Отцем і Сином, про Духа Святого пишуть чи говорять менше. І так до сьогоднішнього дня. Здається, так буде до кінця цього світу, аж поки, надіємося, не побачимо у хвалі неба Пресвяту Трійцю безпосередньо, лицем в лице. Але чи навіть тоді Дух Святий буде пізнаний на рівні, якщо так можна сказати, з Отцем і Сином, якщо часто Третю Божу Особу вважають взаємною Любов’ю між Отцем та Сином? Чи можна побачити або зрозуміти Любов? Чи можна якби ззовні придивитися до Того, хто мене наповняє цілковито, в чому я перебуваю, що мене оживляє, що є моєю любов’ю?

Таємниця Святого Духа є для нас найпотаємнішою у Святій Трійці, незважаючи на те, що ця Особа є нам найближчою, або інакше кажучи, завдяки Ній Пресвята Трійця є нам настільки близька і доступна, наскільки це можливо. Навіть там, де незнаний є Син Божий, там, де нема віри в істинного Бога Творця, там діє Святий Дух і дає своє натхнення, відкриває істину, наповнює любов’ю[2]. Дух Святий, хоч і залишається «незнаним», є водночас «животворним», тобто Тим, що дає життя. Всяке життя. В молитві до Святого Духа Східна Церква молиться «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, Ти, що всюди є і все наповнюєш, скарбе дібр і життя подателю…» Щоб спробувати наблизити нам Особу Святого Духаб незнаного і одночасно найближчого, завершімо цю молитву словами: «… прийди і оселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші».

Іван Павло ІІ в Енцикліці“Dominum et vivificantem” писав: "Дорога Церкви проходить через серце людини, тому що саме тут в глибокій таємниці звершується спасенна зустріч зі Святим Духом, з невидимим Богом, і власне тут Дух Святий стає «джерелом води, що випливає в життя вічне»" [3].  

 

[1] Laurentin René, L’Esprit Saint, cet inconnu, Librairie Arthème Fayard, 1997, польське видання:  Nieznany Duch Święty, Kraków 1998.

[2] Перші апологети Церкви були переконані, що насіння правди (logos spermatikos у Юстина та Климента Олександрійського) є розсіяне по всьому світі, тому правду можна шукати всюди. Щоправда, це не є повна правда, об’явлена у Христі, лише її паростки, тим не менше, це було добрим полем для діалогу з тодішньою філософією та іншими релігіями. Пізніше один з коментаторів Св. Письма, який підписувався під іменем св. Амвросія (сьогодні його називають Амвросіастр) сказав: “Omne verum, a quocumque dicitur, a Spiritu Sancto est”, «Всяка правда, незалежно від того, хто її висловив, походить від Св. Духа». Сьогодні власне екуменічний рух та міжрелігійний діалог виходять з подібного переконання, що у нас, християн та визнавців інших релігій, більше спільного, ніж відмінного, саме завдяки Св. Духові, який діє не лише у Церкві, до якої належать у тій чи іншій мірі всі християни, але і поза нею.

[3] Іван Павло ІІ, Енцикліка “Dominum et vivificantem”, 18.05.1986, п. 67. Пор. також: Йн 4, 14; LG, 4.