Москва через вітчизняних правоохоронців шантажує митрополита Володимира, вимагаючи піти на спокій. Заручник - особистий секретар. Нині напередодні можливого підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, або входження у Митний союз, розігрується одна з найпринциповіших геополітичних карт Кремля – Москві конче хочеться перетворити неювілейну дату 1025-річчя Хрещення Русі на торжество «Русскаго міра», продемонструвати всьому світові, хто в Україні господар.

Церква та кримінал – здавалося б, речі протилежні... Та це лише на перший погляд. Бо ж і сам Спаситель Ісус Христос був розіп’ятий і висів на хресті в компанії, висловлюючись сучасною мовою, двох кримінальних бандитів. У Києві, у самому його духовному центрі – Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі, нещодавно трапилася подія, яка ще раз засвідчила: грішне з праведним ходить поруч. А часом їх шляхи навіть перетинаються.

«Шукає міліція, шукають пожежні», - такий трилер розігрався після зникнення двох черниць зі столичного Свято-Покровського жіночого монастиря УПЦ Московського патріархату.

Цілий день по святій Лаврі гасали рятувальні машини, заклопотано бігали серед монахів міліціонери з собаками-шукалками, до смерті лякаючи богомольців і простих відвідувачів. Навіть святі печери не обминула генеральна ревізія з боку СБУ. Про все це цілий день детально і сенсаційно розповідали медіа. Багато хто з колег по перу не приховував захвату. «Так близько до високих церковних служителів правоохоронці підійшли вперше», -  в екстазі билася журналістка з телеекрану. Звісно, це вже крутіший серіал, ніж якась «хатинка» владики Павла. Тут і до Пулітцера рукою можна дотягнутися. Я ж, хоч і є номінантом на анафему від радикального крила МП за свої публікації, не вельми радів від цієї спецоперації, покликаної дискредитувати не так УПЦ МП та її єпископат, як усю Україну.   

Шукали монахинь, та марно. Тим часом ігуменя Калісфенія (у миру Тетяна Шамайло) з келійницею з’явилися під вечір третього дня самі. Так само несподівано, як і зникли. Прийшли, як стверджують очевидці, побиті і перелякані... Деякі усезнайки розповідають, що монахинь викрали і тримали в якомусь льоху через махінації однієї аферистки - послушниці монастиря, яка видурювала у впливових людей чималі суми. Припускають, що ця монахоподібна пані «мутила» кошти на потреби обителі. Ще більш обізнані додають: мала справу з елітними «Лексусами»! Який же новий українець не любить швидкої їзди на такій автівці?

Візит Кирила: зачистка території.

Зникли дві людини... З місця, де часто бувають і президент, і прем’єр країни. Три дні переполох у монастирі. Факт не з приємних. Лавра ж не Бермудський трикутник?

Це звісно трагедія. Це справді біда.

Якийсь просто булгаківський осад таємничості супроводжував усі повідомлення засобів масової інформації.

Подивіться самі. Монахині за нез’ясованих до кінця обставин, їдучи до Лаври майже опівночі та ще й не на власній машині, раптово мов розчиняються. Всі знають, що вони не Маргарита (з відомої книги талановитого киянина Михайла Булгакова), яка спокійно могла літати над Москвою, а отже, превелебні матінки навряд чи в стані серед ночі кружляти навколо великої Лаврської дзвіниці. Забороняють канони.

Що це за черниці, через яких зчинився такий переполох? Ось лише кілька штрихів до портрету ігумені, фактично головної дійової особи, жертви та й не лише. Цікаво, що її ім’я з грецької перекладається як «та, що з добрими силами». Та чи завжди була такою Калісфенія? Дехто з оглядачів намагається зобразити її великомученицею та страдницею за канонічне, зрозуміло, російського пошиву православ’я, яку мучив підлий автокефаліст Олександр Драбинко. У цих новітніх «Четьях мінеях» від ФСБ матушка має говорити  словами Тьоті Моті з Курська: «Краще бути зґвалтованою, ніж українізованою».

Скидається на те, що настоятелька Покровського монастиря має відверто авантюрний характер. Адже не кожен зможе розвести колишнього мера Києва Леоніда Черновецького (відомого, як «Льоня Космос») на обіцянку подарувати монастирю аж 7 кілограмів чистого золота (http://gazeta.ua/articles/business/_chernoveckij-podarue-7-kilogramiv-zolota-najvischomu-soboru-kieva/152169)! Калісфенії це вдалося. Ще вона прославилася, як велика угодниця патріарху Кирилу Гундяєву. Коли той приїхав минулого року до її обителі, то перед святою брамою (цікавим архітектурним творінням кінця ХІХ сторіччя у стилі модерн) сестри виклали килим із живих квітів, якими мала б пройти московська благодать в особі агента Михайлова. Яким же було здивування насельниць обителі, коли престижне патріарше авто проїхалося по квітам, впритул до брами, а потім челядь святійшого дала на горіхи настоятельці за те, чого така вузька брама, що не можна було заїхати аж до храму. Ігуменя, певно, взяла під козирок цю вказівку та не довго думаючи, написала листа на Київську міську адміністрацію, аби та дозволила знести пам’ятку історії та архітектури! (http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/inheritance/47079/). А й справді, для чого замалі брами, вигадані спеціально, щоб кожна людина, проходячи, мимоволі вклонялася?

Для Москви автокефалія – кримінал.

 Що в цій історії  насторожує ще?

Аби не розкривати таємницю слідства, залишимо міліціянтам, - прагматичним до глибини кишень своїх службових мундирів, - з’ясовувати кримінальні подробиці, а самі поглянемо на інформаційну складову резонансної події. Це дозволено законом і може бути ключем до розгадки того, що відбулося. 

 Тут починається найцікавіше. Майже синхронно зі зникненням нещасних черниць деякі залежні від Москви медійні трубадури розгорнули справжню інформаційну атаку за всіма заповідями Гебельса та канонами пріснопам’ятного «ТАСС».

Голос Затуліна (директора Інституту країн СНД) - Кирил Фролов, на всю путінську гукнув: у Києво-Печерській лаврі кримінал, бо весь проект автокефалії Української православної церкви – кримінал! І цим викрив замовників, своїх же покровителів. Як мовиться, накажи дурневі Богові молитися…

Далі хор шовіністичних борзописців миттєво призначив злим генієм і покровителем зникнення чорниць, «лексусових» афер та «проекту автокефалії УПЦ» архієпископа Олександра (Драбинко). Кого ж ще?

Саме його на новітнього Воланда посилено, як водиться в Московській патріархії, з шаманським завзяттям, коронують уже не один рік у Білокам’яній. Висувають на роль головної загрози для «Русскага міра» в середовищі УПЦ МП. Потужні чорносотенні фонди (координовані в серці теперішньої РФ – Лубянці) щедро фінансують цілі програми з дискредитації незмінного особистого секретаря предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира Сабодана.

Дивовижно, як цілий день канал «1+1» та інші телетранслятори крутили сюжети про викрадення паніматок, при цьому акцентуючи особливу увагу на особі владики Олександра. Мовляв, це він заманив двох черниць у Лавру. Хоча про те, наскільки  достовірною є ця інформація та звідки її витягнуто на світ Божий, уперто не говорилося.

Виглядає так, що інформаційне забезпечення організовувалося на найвищому рівні. Хтось дбайливо маніпулював акцентами, без суду та фактично без слідства призначивши одних винними, а інших жертвами.  

Залишимо за рамками лапотний шурхіт із телеекранів і інтернетний рейвах, запитавши серйозно та навпростець: чому у Москві більше п’яти років так ненавидять митрополита Володимира і його секретаря архієпископа Олександра?

Відповідь є надзвичайно цинічною і жорстокою: одного за те, що не вмер минулого року, коли цього хотів Кремль, а іншого – за те, що майже єдиний зберіг вірність своєму предстоятелю. Розповідають, що команду приструнити «зарвавшегося хохльонка» Кирил давав ще тоді. Але не вдалося – забракло часу, та й українська влада виступила проти такого безпардонного втручання в життя УПЦ МП.

Загалом, утаємничені в церковні справи люди радять шукати у цій історії того, кому це вигідно. Матушки зникають, потім з’являються, натомість пропадає аферистка, яка виступала в ролі послушниці цього монастиря та вже була на підписці про невиїзд (головної дійової особи, якщо йти за Кримінальним кодексом) і на сцену виходять натовпи одурених шанувальників люксових авто марки «Лексус». Вони трохи не штурмом беруть митрополію. Хочеться спитати, а де ж вони були раніше? Чому черниці зникають, і одразу ж в інформаційному просторі, мов за помахом палички якогось усесильного чарівника, виринають раптом жертви навколоцерковних оборудок? А потім, мов горбатого до плоту, припасовують до темної історії архієпископа Олександра, а відповідно, за всіма правилами чорного піару – і його духовного батька митрополита Володимира.  

1025-річчя Хрещення Руси, як торжество «Русскаго міра».

Зауважимо, що це брудне, як з точки зору моралі, так і закону, дійство розгортається напередодні відзначення 1025-річчя Хрещення Руси, а ще конкретніше – чергового приїзду до Києва Московського патріарха Кирила Гундяєва. Він палко полюбив ці вояжі. Події відбуваються майже впритул до виходу на сцену «спасителя та ревнителя православ’я в Малій Русі» Гундяєва-Михайлова. Відчувається рука досвідченого сценариста  ідеологічних війн.

Терпець імперіалістів із Московського патріархату урвався, коли місяць тому архієпископ Олександр, під час перебування у Стамбулі-Константинополі, запросив на святкування 1025-річчя Хрещення Руси-України Вселенського патріарха Варфоломея. Без санкції Москви. Від цієї звістки у Відділі зовнішньоцерковних відносин МП (такий собі аналог МЗС та СБУ у Російській православній церкві) запанувала панічна тиша, а потім здійнялося велике збурення. Як по секрету розповідають тамтешні працівники-земляки,  лунала навіть не зовсім церковнослов’янська лексика…    

Багато хто із любителів дивовижних історичних збігів пригадує, як 2009 року, напередодні приїзду в Україну глави РПЦ, за нез’ясованих обставин, ніби-то від удару блискавки загинув активний борець проти російського церковного шовінізму Василь Червоній (мало хто й по сьогодні вірить, що блискавка може мати такий політичний нюх та ще й здатна підкинути людину на кілька метрів угору). Тоді ж голову Православного братства Андрія Первозванного Олександра Гудиму міліція тримала в Печерському райвідділі столиці впродовж усього візиту незваного московського гостя . Почерк тут один: дискредитувати, зачищати та ізолювати все, що не впало ниць перед кремлівською релігійною поп-зіркою.

У Москві вже давно б’ють із надщербленої «царь-пушкі» по молодому архієпископу, цілячись, звісно, в кволого митрополита. Патріарх Кирил затято намагається  змінити його на більш активного будівничого «Русскаго міра». Як відомо, серед найбільш засвічених претендентів – митрополити Одеський Агафангел (Савін) і Донецький Іларіон (Шукало). Хоча, як і заведено, цими двома претендентами на київський митрополичий престол «лава запасних» не вичерпується. Багато хто тишком-нишком приміряє посаду духовного «смотрящего» за українською паствою на себе.

Маємо ще один дивовижний збіг. Якраз за кілька днів перед зникненням черниць в Одеській єпархії УПЦ МП розгорівся скандал (http://www.pomisna.in.ua/2013/06/agafangel.html) - священики та віруючі почали вимагати відправити на спокій далеко не святого головного церковного русофіла України, правлячого архієрея – митрополита Агафангела.

Отже йому персонально, як нікому, є вигідним такий розвиток подій. Але навряд чи б він наважився інспірувати такий зухвалий скандал. Замовники впливовіші, і за  переконанням аналітиків, знаходяться не в Україні.

Ціна питання – митрополит Володимир.

Запитань у нашій історії більше, ніж відповідей. Як могла одна монашка ошукати чимало (якщо це правда?)  людей на астрономічну суму – 160 мільйонів гривень (за  повідомленнями у пресі), і то без відома ігумені? І де в той час були доблесні правоохоронці? Не виключено, що Калісфенія про все це чудово знала. На яких підставах правоохоронці миттєво кваліфікують матеріал, як замах на вбивство, заводячи при цьому в тінь монашку Наталію, яка провернула аферу та десь переховується? Невідомо, яка логіка слідчого, але думається, що обдурена шахраєм людина, за загальним правилом,  в першу чергу прагне отримати назад свої гроші, а не вбивати пройдисвіта, бо тоді шанс повернути кошти зникає зовсім – плакали грошенята… Чому єпископа Олександра хоч і офіційно видають за свідка у справі, але вже кілька днів незаконно тримають невідомо де? Просто, як свого часу героїчного українського гетьмана Павла Полуботка безбожний російський цар Петро І у Петропавлівській в’язниці.

Відповідей на ці запитання може бути багато. Але є одна принципова.

Мета цієї багатоходової підстави така – шантаж митрополита Володимира. Москва таким чином, діючи руками українських правоохоронців, хоче змусити його поступитися місцем для активніших прихильників інтеграції УПЦ у Московську патріархію та зближення України з Росією. Новітнє возз’єднання  заплановане під ювілей 1025-ть!

Ми не можемо виключати, що після повернення монашок архієпископа Олександра елементарно шантажували (а може й продовжують це робити), вимагаючи відійти від активної діяльності в середовищі УПЦ Московського патріархату, а головне – здати митрополита Володимира. Всі розуміють, що відсторонити архієпископа Олександра від митрополита – це все одно,  що вирвати катетери у людини, життя якої залежить тільки від них. Минулого року владика Олександр фактично витяг предстоятеля УПЦ  з того світу. Цілком вірогідно, що за вказівкою Москви високопреосвященійшого Олександра лякатимуть не лише моральною, але й фізичною розправою. І тут українському архієрею потрібна чимала витримка, адже «Москва сльозам не вірить». А про азіатську традицію Москви у боротьбі за владу фізично та підступно (душили, труїли, катували) розправлятися не лише з царями, імператорами, але й патріархами та єпископами годі говорити – написана ціла бібліотека літератури!

Як людина, яка стояла значно ближче до утвердження (хоч і не створення, звісно) ідеї Київського патріархату, ніж навіть частина митрополитів, архієпископів і різноманітних протоієреїв УПЦ КП, як той, хто давно знає владику, можу засвідчити, що архієпископ Олександр ніколи не був і не є автокефалістом. Він просто АДЕКВАТНИЙ пастир, який народився і виріс в Україні, любить її народ і хоче, аби він був православним.

Стратегічна помилка архієпископа Олександра така: він зробив ставку на архієреїв і  навколоцерковних (а не церковних) осіб. Окрім цього, він послизнувся ще на одному – намагався діяти щиро, без традиційних для московської церкви візантійщини і лукавства. Пробачив тим, хто ще минулого року запродав його та Блаженнійшого. Але ж це не гріх, а доблесть для кожного християнина! Мене, до прикладу, здивували той спокій і апатія, з яким сприйняла звістку про наїзд на владику частина його оточення. Телефоную одному близькому владиці, у відповідь чую незрозумілі цитати з писання, що міг би повторити і Понтій Пілат. Набираю номер протоієрея з різними підв’язками та «отверстіями», а від нього також отримую  дивне мимрення про те, що все буде гаразд. Ніби у нас щодня тягають архієпископів, нехай і як свідків, у справі про навмисне вбивство.  

У Києві напередодні можливого підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, або ж входження у Митний союз, розігрується одна з найпринциповіших геополітичних карт Кремля – Москві конче необхідно перетворити неювілейну дату 1025-річчя Хрещення Руси на торжество «Русскаго міра», продемонструвати всьому світові, хто в Україні господар. На кону питання духовної незалежності нашої нації. Заручниками цього, як у «Норд-ості», є митрополит Володимир та його найближчий помічник. Ось це трагедія, а все інше – кримінал.