"Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі" (Мт 6, 16-18)

Розпочинається Великий Піст. Великий не тільки тому, що найдовший, але також тому, що має велике значення для мого спасіння. Постячись 40 днів, я наслідую Христа, котрий постився 40 днів і ночей на пустині. Христос постив на самотності. В сьогоднішньому Євангелії Він також нас закликає постити на самотності, як би на пустині. В таємниці, не для людей, лише для Бога. Чому? Тому що саме по собі умертвіння і не споживання їжі нічого не варте. Коли я роблю це на показ, ефект від цього ще гірший, ніж коли б я взагалі не постив і чесно про це сказав. Натомість коли я пощу з вірою, коли вважаю це моєю особистою жертвою для Бога чогось мені дорогого, тоді це приносить велику користь.

Богу піст не потрібний, він потрібний мені, щоб я зріс у вірі і любові до нього. Власне відмовляюся від чогось не просто так, бо так треба, але тому, що хочу замість цього заповнити моє серце ще більше Божою присутністю. Відмовляюся від марнування часу, щоб мати більше часу на молитву. Відмовляюся від гучних забав, щоб брати участь у релігійних богослужіннях. Відмовляюся від їжі, щоб на заощаджені гроші купити поїсти бідним. Відмовляюся від пиття, щоб краще зрозуміти слова псалмопівця: «Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе Боже. Душа моя жадає Бога, Бога живого» (Пс 42, 2). Якщо не буде того другого елементу, тобто того, що я робитиму взамін за те, від чого відмовляюся, тоді не варто взагалі від чогось відмовлятися. Бо це буде лише на показ. Це буде лицемірством, яке Христос сьогодні в Євангелії засуджує. Це не буде щирим, від усього серця. Саме таким повинен бути піст – від усього серця, з любові. Інакше це лише акторство.

Під час Великого Посту Бог хоче розпалити мою любов у моєму серці, щоб воно було більш відкрите на Нього і на ближнього, більш любляче, більш співчуваюче, більш братерське. Бог хоче, щоб піст був не ціллю, як це є у лицемірів, але засобом, як це є у справжніх християн. Засобом до більшого пізнання Бога, пізнання ближнього і його справ і проблем, пізнання себе і своїх слабкостей. Пізнати, щоб краще полюбити, щоб наблизитися, щоб поєднатися – з Богом та з ближнім. Братерське поєднання і пробачення – один з найголовніших елементів посту. На це треба звернути більшу увагу, ніж на стриманість від їжі. Від цього залежить також, чи в змозі ми будемо отримати прощення від Бога. Якщо я не вмію прощати, я не буду в змозі щиро розкаятися і прийняти прощення від Бога.

Постити – це полюбити ще більше. Це почати виконувати головну заповідь: любові Бога від усього серця, з усієї душі, з усіх сил і думок, а ближнього, як самого себе. Моя любов до Бога не повинна бути на показ, але повинна проявлятися у любові до ближнього. Це власне і є справжній піст, про який ще до Христа говорив пророк Ісая (пор. Іс 58, 1-12).