- RU
Протоієрей Олег Ведмеденко
Запитання: Розкрийте, будь ласка, духовний зміст вигнання Ісусом торгівців із храму. Не вірю, що Христос міг поводитися подібним чином.
Відповідь: Про подію, яка так вразила уяву читача, розповідають усі чотири євангелісти. Наведу її у викладенні святого апостола Івана Богослова:
“А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус.
І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники.
І, зробивши бича з мотузків, Він вигнав із храму усіх, – вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи.
І сказав продавцям голубів: «Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торгового!»
Тоді учні Його згадали, що написано: «Ревність до дому Твого з’їдає Мене!..” (Євангеліє від Івана, 2 розділ, 13–17 вірші).
“Не вірю, що Христос міг поводитися подібним чином”, – апелює до букви оповіді читач. Скажу лишень: не вірю і я!.. Не вірю, що Той, про Якого сказано: “Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть. Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і гнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою” (Ісаї, 42.1–3), міг би, покрившись плямами гніву та з піною на вустах, бігати по єрусалимському храму з нагайкою у руці, шмагаючи наліво й направо худобу й людей… Не вірю, що Той, Хто про Себе сказав: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм” (див. Від Матвія, 11.29), міг зі сліпою лжеревністю фаната перевертати столи, розсипаючи гроші. Бо є “Ревність” і “ревність”. Одна – це “ревнуйте про любов”, а інша: “Бо я свідчу їм, що вони мають ревність до Божого, але не в розумі” (Перше послання апостола Павла до Коринфян, 14.1; До Римлян, 10.2).
Ревність Ісусова – це ревність в розумі! Бо Він є Бог Слово, уособлення і явлення в світ премудрості Божої… А тоді як зрозуміти історію очищення храму, змальовану Матвієм, Марком, Лукою та Іваном? Як поєднати те, що не поєднується?..
Біблія – книга духовна. І розуміти її треба духовно. Основний метод каппадокійської школи богослів’я, що його сформулював отець Церкви Григорій Богослов: “Крізь букву проникай у внутрішнє”. Далеко не всі події, змальовані у Святому Письмі, слід сприймати буквально. Ми покликані полишати букву там, де вона суперечить Духові. Писання, за святим Григорієм, це насамперед Богом даний символ, який вказує на духовну реальність, через що й недостатнім і облудним є юдейське буквальне розуміння його. “Тлумачення написаного, яке уявляється на перший погляд (буква. – Авт.), якщо не буде зрозуміле належним чином (тобто по духу. – Авт.), часто призводить до протилежного життю, явленому Духом” – застерігає святий Григорій Ниський, брат Василя Великого. “Відкинь непотрібність історії та зніми деревину букви, й дійди до самої серцевини рослини, тобто ретельно досліди внутрішній плід заповіданого, який і споживи”, – навчає святий Кирило Олександрійський.
У даному випадку ми бачимо, що буква оповіді явно суперечить духові Святого Писання. А отже, щоб зрозуміти її належним чином, конче необхідно крізь букву проникнути у внутрішній зміст, зняти “деревину”, “відкинути непотрібність історії”, і стати таким чином “здатними служителями нового заповіту, не букви, а духа, – бо буква вбиває, а дух оживляє” (див. Друге до Коринфян, 3.6).
Що ж це за “бич”, яким Христос виганяє торгівців із храму? Чим бичує Він тих, хто торгує священичим саном (“воли”), смиренням (“вівці”), миром душевним (“голуби”)? Хто міняє (підмінює) духовні цінності на матеріальні? Служить водночас і Богові й мамоні? Цей бич – Слово Боже (“бич язика” – див. Йова, 5.21), сплетене в тугий батіг викривальної проповіді! “Прив’яжіте святковую жертву шнурами аж до наріжників жертівника!” – закликає псалмоспівець Давид (Псалом 117(118), 27 вірш). Духовної жертви, прив’язаної до жертовника самозречення і любові духовними ж шнурами волі нашої, освяченої волею Божою, що виражена у слові Його, чекає від нас Господь (див. Перше Петра, 2.5). Мірничим шнуром Слова, золотою тростиною Закону вимірює Вседержитель храми сердець наших (див. Єремії, 31.39; Об’явлення, 21.15)...
Чому ж зодягли богонатхненні євангелісти проповідницьке служіння Сина Божого притінюючим покровом притчі? Для чого “Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав” (Від Матвія, 13.34)? Чому Біблія являється книгою, “написаною всередині (духовно-символічний та містичний зміст Святого Письма. – Авт.) і назовні (буквально-історичний та морально-етичний зміст. – Авт.)”, і “запечатаною сімома печатками” (Об’явлення, 5.1)? Тому що Бог є Любов; печатки ж ці – “знімаються тільки Христом”: тільки духом Його, святим духом смирення Христового. Бо благодать (у тому числі й благодать розуміння) відходить від тих, хто зачерствів душею. Втрата милосердя (смирення й любові) неодмінно призводить до втрати “ключа Давидового” – ключа розуміння, як втратили його (позбулися доступу до Древа життя) ще праотці наші, Адам і Єва. Тут покарання, але тут і милосердя Творця, Законодавця та Вседержителя: “Кого люблю, того й караю”; “Наверніться, і будете жити”…
“Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи не чують, і не розуміють.
І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: «Почуєте слухом, – і не зрозумієте, дивитися будете оком, – і не побачите…»
Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив...” (Від Матвія, 13.13–15).
