Зараз мабуть найкращий час для зустрічі Папи Римського і Патріарха Московського, оскільки сторона, яка завше грала роль перебірливої дівчини, стала більш зговірливою. Безумовному бажанню зустрічі з католицького боку Московська Патріархія завше виставляла низку претензій. Вони відомі і переповідати їх немає сенсу. В самій Московській патріархії навряд чи не усвідомлювали, що те, чого вони вимагають, виконати неможливо в принципі. Однак ультиматум і далі звучав у кожній відмові.

Інформація, яка з’явилась у пресі завдяки італійському ватиканісту Сандро Маґістеру, про те, що має місце таємна підготовка зустрічі Папи Франциска і Патріарха Кирила, свідчить, що в Патріархії бачать неабияку користь від такої події саме зараз.

Бажання зустрічі з боку понтифіків зрозуміле. Екуменічний діалог став після ІІ Ватиканського собору одним з пріоритетів Католицької Церкви. Повідомлення про те, що Папа поїде до Швеції на святкування 500-літнього ювілею Реформації, де візьме участь у лютеранських урочистостях, важко собі уявити в попередніх десятиліттях. З наближенням цієї дати звучало багато сумнівів щодо можливості участі католицької сторони в таких урочистостях. Тож Папа готовий зустрічатись будь-де і з будь-ким, тільки, «щоб усі були одно».

Чи можна сказати, що такою ж мотивацією керується Патріарх Кирил чи його попередники? Екуменічний діалог, який виглядав оптимістично в часи Радянського Союзу, раптово обірвався з початком його розпаду. Цей процес виявив його хворобливу залежність від політичної конфігурації Європи. Переформатування цієї конфігурації, чи як казав один чоловік «геополітична катастрофа ХХ століття», завдали катастрофічних наслідків і діалогу. Ця залежність екуменічних стосунків між Ватиканом і Москвою від політичних чинників по сьогодні не отримала належної оцінки. Не в останню чергу тому, що від цих чинників вони й сьогодні не звільнились.

Патріарху Кирилу нині така зустріч була б дуже доречною. На тлі ізоляції, в яку потрапила Росія внаслідок окупації частини суверенної держави та очевидної підтримки російським керівництвом військової операції на Сході України, така зустріч може допомогти Московській Патріархії дещо краще «виглядати». Патріарх Кирил від початку всіх подій навколо російсько-українського конфлікту намагався показувати свою солідарність із Папою Франциском. Хоч останній не представляє сторону конфлікту і його слова через це мають іншу конотацію (а офіційний орган Ватикану стосовно Криму вживає слово «анексований», на відміну від преси РПЦ) для пересічного обивателя слова Патріарха Кирила і Франциска можуть справді звучати схоже.

Зустріч, яка може відбутись на Кубі вже незабаром, пройде саме на тлі українських подій. Сандро Маґістер у своїй статті підкреслює, що однією з умов секретності такої підготовки може бути бажання уникнути невдоволення українських католиків, які на сьогоднішній день живуть в умовах збройної агресії Росії, яка не була засуджена Московською Патріархією. Для ватиканської дипломатії, яка завжди була готова обговорювати таку зустріч, зараз є добра нагода, оскільки партнер знаходиться в менш сильній позиції і може сам бажати перемовин. Проте якими можуть бути умови Московської Патріархії?

Під час підготовки ІІ Ватиканського собору, коли велись перемовини стосовно участі православних, делегація московської патріархії, без умовно "за порадою" державних органів радянської влади, висували умову, щоб Собор уникав гострої критики Радянського Союзу чи комунізму. Лише після таких гарантій делегація Московської патріархії могла б бути присутньою у Ватикані. Цілком можливо, що нинішньою умовою може бути вимога уникнення невигідних для Росії формулювань стосовно «українського питання». Може бути запропоновано прийняти якусь декларацію за абстрактний «мир во всем мире»: про Близький Схід, тероризм, все що завгодно. Але головне - без неросійської версії подій в окупованому Криму і на Сході України. За таких умов, гадаю, російська делегація може навіть на час забути про «униатский вопрос». Головне, така зустріч і заява засвідчили б світові «солідарність двох духовних лідерів перед лицем світових загроз».

І власне про лідерів. Сандро Маґістер вважає, що за лаштунками такої зустрічі може стояти також бажання Патріарха Кирила утвердитись в якості світового духовного лідера. Духовним лідером йому наразі заважає стати політичний баласт і тому його фігуру здебільшого сприймають в дуплеті з президентом Росії Володимиром Путіним. Зустріч з Папою може допомогти Патріарху відчиститись від занадто заполітизованого амплуа. Такий фінт справді може вдатись за межами пост-радянського простору, де апетити політичної еліти Росії не є такими непомірними і тому слова Патріарха звучать більш одухотворено і викликають менше політичних асоціацій. Проте на просторах колишньої імперії Патріарх Кирил навряд чи готовий змінити роль політика на духівника. В такі духовні глибини його не відпустить ні сама парадигма Московської Патріархії з його ж власною політично-релігійною теорією «Русского мира», ні пан Путін.