Пусто в голові. В думках. Минає п’ять хвилин, десять, проходить година. Здригаюся. Крізь затуманеність визріває думка: чи то нормально? Заставляю себе підійнятись й розгорнути підручник із психології. Украй швидко знаходжу відповідь. Виявляється, є такий стан, коли зсередини немов би усе звільняється, голова пуста, немає думок, ні на що не звертаєш увагу, сидиш, ніби вдивляєшся в одну точку. В ту мить, говорять психологи, мозок включає захисну реакцію й переключається на відновлення сил організму, зміцнюється нервова система, навіть омолоджується тіло. Виходить, я дарма хвилювався?

Однак цікавість бере угору й я вирішую звернутися ще до праць Святих отців. І тут прослідковую зовсім протилежну думку. Святий Іоанн Кассіян говорить, що диявол не може заволодіти чиїмось духом чи тілом, доки не зробить її пустою. Прочитавши ці рядки, жахаюсь. Значить, пустота - то найближча сходинка до гріха й ласий шматок для нечистого.

Починаю себе ворушити. В очах, як і в голові розвиднюється. Починаю бачити дитину, що сновигає туди-сюди по хаті, дружину, яка готує вечерю, сусідів, котрі повертаються з роботи. Ось мої ближні, заради яких я повинен оговтатися та взяти себе у руки. Перейнятися турботою про них. А пустота - то щось видумане, безпричинне. Шкода лиш згаяного часу.