Частенько буваючи, як журналіст, на різноманітних прес-конференціях, інтерв’ю з церковними особами, можу дозволити собі прокоментувати  поведінку деяких медійників, які приходять на подібні заходи. Звісно, я не буду говорити про високоосвічених, вихованих,  грамотних, насамперед у релігійних питаннях журналістів. Хочеться закцентувати увагу саме на тих людях, котрі пишуть про духовенство, навіть не знаючи, що таке церква, тобто зовсім невоцерковлені.

Нещодавно я був присутній на одній із прес-конференції з приводу приїзду Патріарха Філарета на престольне свято однієї з парафій УПЦКП. От саме з приходу медіа і починається культура журналістики. З усіх присутніх журналістів лише один був одягнений у костюм, всі інші – хто як. Навряд чи хтось би собі дозволив прийти у джинсах чи у футболці до президента. Хоча і Церква відділена від держави, але ніхто ще не відміняв правил хорошого тону, які існували віками. Тим паче, коли перед тобою стоїть людина такого високого духовного сану. А те, що людина прийшла до Його Святості не підготовленою,не знаючи, хто перед ним, не маючи жодного поняття про життя та діяльність Патріарха, то це взагалі якийсь нонсенс. Адже правила журналістики гласять: перш ніж ви ідете брати у когось інтерв’ю, потрібно досконало вивчити цю людину та діяльність, якою вона займається. Як можна запитувати щось про Церкву, нічого про неї не знаючи, а найгірше–свідомо не бажаючи щось дізнатися, як виявилося згодом. Прийти просто за наказом отримати потрібну інформацію. Як така людина може писати на релігійну тематику, як взагалі посилають таких непідготовлених спеціалістів?

Адже релігія – це те, чим ми надихаємось і без чого не можемо жити. Це море суперечок, однак і вдосталь незаперечних істин. Журналіст –це насамперед той, хто має об’єктивно передати ці істини нам, правдиво, грамотно й переконливо. Чи не так?