Прочитав «Перезервативну революцію» Олени Кулигіної, яка з’явилася сьогодні на РІСУ. Хотів щось прокоментувати, але пані Олена настільки зуміла розставити крапки над «і», що зрозумів, що нічого кращого не зможу додати. Але деякі фрази з цих роздумів наштовхнули матеріалізувати свої думки та спостереження, що вже давно роїлися в голові.

Олена приводить у своєму матеріалі ось такий коментар отця Мишовського:

«Понтифік у згаданому інтерв'ю відповідає на багато запитань, що стосуються Бога, світу, кризи віри і суспільства, світової економічної кризи, актуальних проблем Церкви, сучасного стану релігійної свободи, відповідального ставлення до людської сексуальності, діалогу з іншими релігіями, ролі жінки в Церкві та багатьох інших питань, але чомусь деякі ЗМІ висвітлили лише те місце, де пролунало слово «презерватив». Невже з усього того, що Бенедикт XVI сказав у тому інтерв'ю, було зрозумілим лише це одне слово?»

Як це мені знайоме, і як редактору конфесійного видання і просто як читачу! Дозволю перефразувати слова отця Мишовського, щоб було зрозуміло що я маю на увазі: «Невже з усього, що сталося, що сказано, що надруковано, було зрозумілим лише одне слово (одна деталь, одна особливість)? Звісно, ніхто, у тому числі і журналісти не застраховані від помилок. Буває і у нашому виданні є щось таке, що не догледіли редактори. Але мене часто дивує здатність деяких читачів бачити таке, чого редактори не можуть навіть через лупу додивитися, читають між рядками таке, що й досвідчений фантазер не придумав би.

Ось декілька прикладів. У багатьох протестантсько-традиційних церквах під забороною жіночі прикраси, зокрема персні, сережки, тощо (от мені тільки цікаво, чого лише жіночі?!). Як каже Святе Писання, щоб «відтяти причини від тих, хто шукає причини» ми через наше конфесійне видання намагаємося не дратувати читачів, тому підбираємо відповідні фото, де цих прикрас немає. І от одного разу підходить до мене один «ревнитель святості» і з обуренням «вичитує» як школяра за те, що ми «друкуємо розпусту». Запитую, у чому причина. «Ви що, вже сережки друкуєте в журналі?» Я здивований, бо не пригадую в номері такого. «А ось дивися!» — протягує мені часопис. Дивлюся, нічого не можу зрозуміти: на останній сторінці обкладинки фото різдвяної сценки, яку ставили віруючі-католики під час обласного різдвяного телемарафону. Фото, як фото, нічого крамольного не бачу. «А ось, ось, он в тієї дитини сережки у вухах!» Я був шокований: це ж треба мати такий зір і такий дар бачити подібне, щоб зауважити маленьку цяточку біля вуха. Я сам редагував у Фотошопі світлину і цього не побачив. Запитую: «А що вам сподобалося з матеріалів журналу? Не все ж там тільки погане?» «Я більше нічого не читав, для мене достатньо того, що та тій фотографії».

Інші приклади, вже іншого спрямування можна зустріти у світських ЗМІ. У нашому сьогоденні дуже багато зла, жорстокості та криміналу. Десятки, сотні вбивств, зґвалтувань, крадіжок, розбоїв та інших шокуючих злочинів стається щодня в Україні. ЗМІ пише далеко не про всі, хіба що десь в офіційній хроніці одним рядком згадають. Пишуть здебільшого про резонансні випадки. А які саме резонансні? Отут журналісти і виявляють чудеса неймовірної «видючості», бачачи в незначних фактах зловісну причину злочинів. Особливо потирають руки, коли виявиться, що злочинець «відвідував секту». Отут вже таке широке поле діяльності та фантазії, що диву даєшся. З яким смакуванням, подробицями, за допомогою яких страхітливих метафор автори розписують ці злочини, здійснені «сектантом-фанатом». Беруть інтерв’ю у служителів-бусурманів, вслухаючись у кожне їхнє слово чи навіть інтонацію, щоб потім вирізати потрібне, у бідних зомбованих «братів та сестер». Неважливо, чи справді ця людина була «сектантом» , чи ні. Не береться до уваги і те, що, якщо і справді герой історії був адептом якоїсь «нетрадиційної» церкви, відсоток таких людей у тій церкві неймовірно малий. Не береться до уваги все позитивне, що є згаданій «секті». Для журналіста тут важливо відшукати оту «сережку у вусі» щоб перекреслити все добре і зробити сенсацію. І якщо простим читачам ще можна простити їхню однобокість, то журналістам це не робить честі.

Ісус Христос охарактеризував таких людей дуже чітко та вдало: «Ви комара проціджуєте, а верблюда ковтаєте». Для фарисеїв-лицемірів така поведінка була природною, вони настільки зжилися з нею, що в результаті не «розгледіли» Месію, про Якого проповідували, Якого чекали. «Проціджуючи комара» законництва, дотримуючись пунктів, написаних ними же дрібним шрифтом, вони власними руками розіп’яли Сина Божого…

«Презервативних» журналістів можна зрозуміти. Вони просто виконують замовлення тих, хто, використовуючи владу, вплив та мільярдні капітали, штовхають людство у прірву лжетолерантності, аморальності та вседозволеності. От і вишукують «сережки» та «комарів», а якщо не знаходять, з легкістю їх вигадують. І попробуй тоді щось спростувати, адже брехня, повторена сто разів, стає правдою.