Кого найбільше люблять журналісти? Ньюс-мейкерів, добрих речників, які говорять чітко, коротко, по суті і максимально чесно. До таких належить ректор Українського Католицького Університету отець доктор Борис Ґудзяк, який сьогодні святкує свій 50-тий день народження.

УКУ є засновником Релігійно-інформаційної служби України і ректор часто підтримував нас у багатьох різних проектах, експериментах і, що варто особливо відзначити, ніколи не втручався в нашу редакційну політику (ми б і не дали :) ), а навпаки, став нашим постійним читачем, у певному розумінні волонтером.

Тому сьогодні команді РІСУ особливо приємно вітати отця Бориса з ювілеєм і побажати влучних коментарів, глибоких і цікавих інтерв’ю, вдалих зйомок, адекватних журналістів та добрих коментаторів.

Ми гордимося, що в нас такий ректор!

А знаєте чому? Читайте далі! :)

Маряна Карапінка, заступник директора РІСУ з питань розвитку, випускниця УКУ:

"В листопаді 2002 року у Львові вже лежав пухнастий сніг. Студенти УКУ студіювали складні богословські предмети, мучилися над грекою і латиною, боялися викладачів і сесії, тішилися тим, що скоро Миколая і канікули. І тут оголосили, що о. Борис всіх кличе надвір. Думки були різні - будуть сварити, виключати, проповідувати - у кожного була своя варіація. А виявилося, що це грандіозна снігова війна, яку очолив сам ректор, якого вдячні студенти закидали сніжками. Нехай такий кураж, радість і відкритість до людей буде з Вами наступних 50 років!"

Тарас Антошевський, директор РІСУ:

«З Борисом Ґудзяком (тоді ще не священиком) я познайомився на студентському фестивалі «Вивих» у Львові ще у 1993 році — тоді про нього говорили як кандидата на голову відродженої студентської «Обнови». Пізніше я бачив його діяльність як історика і засновника Інституту історії Церкви та спеціаліста з «живої історії». Я особливо яскраво згадую, з яким запалом він підтримав Помаранчеву революцію, як він тоді закликав всіх до молитви за мир і спокій, як у багатьох довкола було бажання мати хоч частину тієї енергії, що буяла в нього. А хіба якісь студенти мають такого ректора, з яким можна «без толерантності» кидатися сніжками? А хто з ректорів грав на рівних у баскетбол зі самим Олександром Волковим? А як часто ми бачимо ректора, який стає на захист своїх студентів, коли вони заявили свою незгоду з несправедливістю у нашому суспільстві? Зрештою, він може просто зайти в гості в редакцію і запитати як справи, що нового, як родина, що у новинному просторі. І ця розмова затягнеться понад годину. Він ректор, який живе своєю спільнотою, своїм університетом».

Лілія Ковалик-Васюта, редактор новин РІСУ:

«Отець Борис – це людина надзвичайної харизми. Таких можна перерахувати на пальцях. Саме таким повинен бути пастир. Він не лише священик за покликанням, священство є його цілковитою суттю. Знаю з розмов, що шлях до його священства був дуже довгим. Бажання юного Бориса після закінчення школи стати священиком спочатку не було дуже серйозно сприйняте батьками: тому була медична освіта, історична у Гарварді. Але покликання нікуди не зникло і мрія збулася – духовна семінарія у Римі. Отож отець Борис – священик за покликанням. Думаю, що в скорому часі УГКЦ отримає нового дуже достойного владику. Це раціонально і справедливо, бо таких єпископів нам дуже потрібно, хоча розумію, що для УКУ це буде «не дуже весела історія», бо важко уявити собі університет, такий університет, без ТАКОГО РЕКТОРА».

Тарас Васьків, технічний редактор РІСУ, випускник УКУ:

"Дуже добре пам'ятаю, коли ще будучи студентом, у 2006 році під час акції Різдво Разом, неодноразово чув від студентів інших ВНЗ, особливо зі Східної України, що про такого ректора можна лише мріяти. І це беззаперечна правда, нам пощастило, що Бог привів до України таку людину, як отець Борис".

Анатолій Бабинський, редактор довідково-пізнавальної інформації РІСУ, головний редактор журналу "Патріярхат", випускник УКУ:

"Моє перше незабутнє враження від отця Бориса склалось в день вручення нам, студентам-першокурсникам, залікових книжок. Після урочистої церемонії, яку очолював Блаженіший Патріарх Любомир, ми, якщо не помиляюсь, всім гуртом попрямували в Національний музей – причини не пригадую. Дорогою туди мене із колегою наздогнав отець Борис і розпочав, як це в нас називалось, «ненапряжну» бесіду. Спитаєте, чому мене це так вразило? Так от. До того часу я вже закінчив один ВУЗ, і свого ректора бачив може раз або два. Взагалі, вважалось, що якщо ти мав розмову з ректором, то скоріш за все в тебе серйозні проблеми і тебе мабуть виженуть. Натомість всі роки навчання в УКУ я подивляв безпосередність, відкритість і повагу, яку виявляв о. Борис до нас. Мені здається, що центральною рисою його, як ректора, була і є повага до свободи студента. Часом ця свобода зашкалювала, і інший на його місці всіх би «приструнив», когось вигнав. Але ні. Мабуть метою о. Бориса є, щоб з УКУ виходили саме вільні люди, не прибиті системою".

Юрій Чорноморець, православний богослов, шеф-редактор «Богословського порталу»:

"Одного разу в мої руки попала книга «Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії». Почав читати і не зміг відірватися поки не прочитав «від дошки до дошки». Під час читання найбільше радів одному важливому відкриттю: в Україні таки є інтелектуали, здатні на взірцеві дослідження глобальних тем. «За плодами пізнаєте їх» — говорить Спаситель. Людину можна пізнати за книгами, якщо читати їх уважно. Широта душі, енциклопедичні знання, здатність до широких узагальнень, прискіпливий професійний аналіз документів – все це було в книзі. При безпосередньому знайомстві я пересвідчився, що не помилився. Отець Борис – це людина, яка намагається побачити суть речей скрізь, куди спрямовує свій прямий і проникливий погляд. Глибокі знання для нього є приводом для любові та турботи, для співпереживання та дієвої підтримки. Людина, яка пізнає та людина, яка є втіленням християнської любові поєднуються у отця ректора в нерозривну єдність. Залишається побажати зростання в любові. Та не забувати про написання книжок, які потрібні українському богослов’ю як повітря!"

Тетяна Міщенко, журналіст РІСУ:

Моє знайомство з отцем-ректором відбулося через його інтерв’ю в газеті ЛНУ ім. Івана Франка «Каменяр»... Уже пізніше я вступила на Магістерську програму екуменічних наук УКУ, почала працювати в РІСУ… Хоча і після цього я мала змогу лише одного разу мати тривалішу розмову з о. Борисом під час його дружньої бесіди з колективом РІСУ, та нагод бачити отця-ректора в різних ситуаціях і подіях мала багато…

Для себе я винесла цікаве спостереження, що зродилося якось саме собою, одного разу — це очі, погляд о. Бориса. Таке собі «жіноче» спостереження, нічого сказати :)...  Але для мене це було справді важливим уроком. Цей погляд говорить про стійку, глибинно врівноважену людину, яка обрала своє місце чітко і правильно. Людину щасливу… Цей погляд однаковий, людина — у рівновазі духа. Його не охарактеризуєш, одночасно у ньому є тривога і переживання за певну справу, мир і любов та повага до людини, яка в цей час перед ним, спокій і одночасно постійний рух думки, зосередженість і поспіх чину, проникливість, а ще — така незбагненна притягаюча сила оптимізму, волі, свободи і … вічної дитячості. Цей погляд, попри будь-яку ситуацію, в якій зустрінеш отця-ректора, випромінює ще й усміх. І усе це — органічно поєднане в цьому погляді… І як це Вам вдається, отче? :)

Саме за це, щиро вітаючи о. Бориса та зичачи йому усього найкращого, дякую — за постійний урок глибини і твердості переконань, за цю задуму, яка попри те виражає інтенсивність думки, за свідчення про можливість завжди нести усміх і вітати Життя….

Дякую словами о. Яна Твардовського (з творчістю якого, до речі, також познайомилася завдяки о. Борису):

Полюбити людину щоб стати самотнім

бути із найближчим

аби стати далі

нічого

так треба

бо така дорога

насправдв це щастя

відкриваються очі

людської любові зупинка убога

любити людину щоб прийти до Бога

Дивіться також фільм про о.Бориса Ґудзяка "Наш Борис" на сайті УКУ.

До привітань команди РІСУ може приєднатися кожен охочий - надсилайте своє привітання на адресу [email protected]