Блог священника Виталия Эйсмонта_image

Блог священника Виталия Эйсмонта

Роздуми біля новорічної ялинки

31.12.2011, 20:53
Незабаром новий рік, особливий час в житті кожного з нас. Особливий рух напередодні свята, хвилювання людей у цей час добре помітне. Реакція православних вірян на це різна, інколи вкрай протилежна: хтось вважає, що все, що нецерковне, від бісів, тому й новорічне свято є не що інше, як бісівське гульбище, а хтось, навпаки, зустрічає Новий рік звичним чином за столом, на якому можуть, як єдиний виняток у час різдвяного посту, знаходитися страви із скоромними інгредієнтами. Тому хотілося б спробувати порозмислити з приводу цього розсудливо і безпристрасно.

Незабаром новий рік, особливий час в житті кожного з нас. Особливий рух напередодні свята, хвилювання людей у цей час добре помітне. Реакція православних вірян на це різна, інколи вкрай протилежна: хтось вважає, що все, що нецерковне, від бісів, тому й новорічне свято є не що інше, як бісівське гульбище, а хтось, навпаки, зустрічає Новий рік звичним чином за столом, на якому можуть, як єдиний виняток у час різдвяного посту, знаходитися страви із скоромними інгредієнтами. Тому хотілося б спробувати порозмислити з приводу цього розсудливо і безпристрасно. 

Що таке насправді 1 січня у нашому житті? Чи відбувалася якась визначна подія того дня в історії України чи в світовій історії? Ні, звичайно. Свято цього дня не пов'язано ані з історичною подією, ані з видатною особистістю взагалі. Хоча, якщо бути до кінця відвертим, цей день все ж має безпосередню прив’язку до однієї історичної постаті, людини-легенди нашої землі – Іллі Муромця. Воїн-багатир, що захищав Землю Руську від ворога, наприкінці свого життя прийняв чернецтво і став воїном Христовим, який разом із іншими ченцями-собраттями, мешканцями київських печер, воював на полі невидимої брані. Цю боротьбу він закінчив переможно, про що засвідчила після смерті нетлінність його мощів – Церква причислила його до лику святих. Мощі преп. Іллі Муромського знаходяться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, а день його пам'яті припадає саме на 1 січня. 

Однак, як відомо, це ніколи не було приводом для народного святкування того дня. 

Так що ж таке насправді 1 січня? Це початок нового календарного часу. І нічого більше. Так як понеділок – початок тижня, 1-е число – це завжди початок місяця. Він може стати й початком нової пори року, нового кварталу, нового півріччя, нового року. Зрозуміло, що з перерахованого не святкується ніщо окрім останнього. Та святкується неабияк, а з особливою урочистістю, та й підготовка до цього дня за своєю динамікою не порівняється з іншими святами. День нового року став народним великоднем: весь народ активно до цього свята готується, і в ніч з 31-го на 1-е ніхто не спить. На відміну від пасхальної ночі, коли лише дехто підходить рано вранці до церкви, щоб принести додому окроплені продукти – і це лише підкреслює реальний статус фактичного народного великодня.

Що ж стало причиною цьому? Найбільшим урочистим святом із зимового церковного календаря є, як відомо, Різдво Христове. Але в добу «побідоносного шествія совєтськой власті» свято Різдва було скасоване і самі слова Різдво та Христос викинуті (фактично заборонені) із лексикону того часу. Обрядова сторона новорічного свята утворилася за звичною ідеологічною схемою: Різдвяна ялинка перекваліфікувалася в новорічну, а св. Миколай у «діда Мороза», якому для пущої конспірації додали ще і Снігуроньку. Хід вдалий: поки християни постують, атеїсти гомонять і регочуть. Мовляв постуйте, моліться і відпочивайте в ніч з 31-го на 1-е, а ми побачимо, що у вас із цього вийде.

Атеїзм безславно провалився у ту саму прірву, яку копав під Церкву, провалився гучно і назавжди – втім сліди його празників залишилися й до сього дня. Гул телевізорів вкупі з реготом сусідів через стінку, невпинні вибухи феєрверків й досі перетворюють це на трагічну безсонну ніч деяких людей.

От така  зовнішня сторона цього свята. Картина, звісно, не може радувати побожну душу. Втім спробуємо подивитися на це з іншого боку.

Для початку пригадаймо Христові слова: Не думайте, що Я прийшов скасувати закон або пророків; не прийшов Я скасувати, але доповнити (Мф. 5.17). Отже, дух Христів не руйнує недовершене, а доводить до повноти, преображає у досконале. Спаситель промовляв даний вислів у контексті закону Божого, даного при Мойсеї. Але цей принцип вірний і для будь-яких загальноприйнятих норм, якщо вони, звичайно, не несуть в собі явного богоборчого змісту.

Наприклад, безліч язичницьких імен християнство не відкинуло, а освятило життям праведників, що мали відповідні імена. Ну що християнського, скажімо, у словах Володимир, Ярослав, Варвара, Олімпіада?.. Якщо ми вникнемо у їх значення, то нічого християнського там не знайдемо. Але ж ці імена освятилися людьми, що стали християнами, стали взірцями нашої віри. Тому й імена тепер ці святі, тому ми й знаходимо їх у списках наших святців. 

А що християнського у зимовому святі Різдва? Слова Різдво або Рождество вживалися ще до хрещення Русі, і не мали ніякого відношення до народження Христа. Але ми назвали цей день саме Різдвом Христовим, і день цей освятився. Що християнського у колядці «Добрий вечір тобі, пане господарю. Радуйся: ясен світ народився»? «Ясен світ» - це сонцебог, що відроджує свою силу, світло і тепло, завдяки чому дні згідно язичницьких уявлень стають більш тривалими і теплими. Християни замінили «ясен світ» на «син Божий», а замість звичайного сонця стали прославляти Господа Ісуса Христа, якого у тропарі, головній молитві свята, назвали Сонцем правди, що возсяяв світові світло розуму.

Що ж ми бачимо? Що християнство вчинило з ключовими язичницькими поняттями Різдво, коляда і сонце? Знищило? Зовсім ні. Воно їх залишило, наділивши їх вищим смислом. Також залишило і традицію вітального ходження по домівках ряджених людей із дзвіночками. Залишило усе багатство язичницького культу для урочистого святкування народження Спасителя світу. 

У цьому мудрість християнської місії. За таким принципом діяв і апостол Павло, якого можна назвати найбільшим християнським місіонером світу. Той самий Павло, котрий про себе свідчив: Я був для юдеїв юдеєм, щоб юдеїв здобути… Тим, що без закону, (був) як той, що без закону… щоб здобути тих, що без закону.  Став я для немічних, як той немічний, - щоб немічних здобути. Для всіх я став всім, щоб спасти також деяких (1 Кор. 9.20-22). Подібним чином діяли й інші мудрі місіонери, зокрема святий IV століття Василій Великий, архієпископ каппадокійської Кесарії. Адже він оспівується як той, хто человіческія обичаї украсил. Саме украсив, тобто прикрасив, оздобив, а не відкинув, не скасував.

Інакше неможливо. Гімн войовничих безбожників «Інтернаціонал» (який між іншим й досі лишився офіційним гімном українських комуністів, що визначено відповідним пунктом статуту КПУ) закликав «весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем мы наш, мы новый мир построим…». І в дійсності, після революції войовничі христоненависники ревно нищили всі наслідки попередньої культури, допоки не схаменулися. Бо ж так званий новий світ перетворювався лише в руїни. А альтернативи не було, та й бути не могло. Тоді зори безбожників поступово обернулися назад у сторону буржуазних, так би мовити, наслідків живопису, літератури, музики, архітектури і мистецтва взагалі. Навіть так званий «моральный кодекс строителя коммунизма» став сучасною варіацією на ту добу останніх шести Божих заповідей, із включенням цитати Нового Завіту: хто не хоче працювати, хай не їсть (2 Сол. 3:10). Етика радянської людини у більшості своїй залишилася християнською, змінивши назву на комуністичну – і в тому був єдиний порятунок нового устрою: інакше народ не сприйняв би бездушну безбожну політику, ностальгічно озираючись у бік церковного цвинтаря.

Як бачимо, новому світогляду для того, щоб жити, часто приходиться облишати здобутки світогляду старого, надавши їм нового смислу. Залишати форму, переосмисливши зміст.

Тепер після такого відхилення від новорічної тематики повертаємося у площину святкування 1 січня. Чи розумно вигукувати «ми не визнаємо ніяких новорічних свят», «язичницьких», «радянських», «чужих» (тим паче у дні різдвяного посту!), оскільки у нас є свої? Чи розумно у вітанні з Новим роком бачити порушення віри і християнських норм? Ні, звичайно. Та й апостол стосовно цього цілком конкретно наголошував: хай ніхто не судить вас за будь-яке свято (Кол. 2:16). Завдяки святам дні стають різноманітними, а життя наше більш різнобічним, адже таким чином ми виходимо із циклічного простору сірих буднів.

Мудро складений церковний календар. У ньому є місце Різдву і Великодню, у ньому є дні зелених свят і масляни, є дні освячення меду, маку, яблук, є дні окроплення осель, є прощена неділя, є дні загальниці й посту, не кажучи вже за дні пам'яті окремих святих. Багатьом відомий докір, що так часто раніше гучав з уст безбожників: «у Церкві кожен день празник». У противагу цьому «будівники комунізму» намагалися знеособити, позбавити день його смислу, лишивши навіть назви днів тижня на кшталт «третього дня шостиднівки». Сіро, буденно, мертво все це звучало – лише номера – хіба то не моторошно сприймалося, хіба це було людяно?

Слава Богу, часи безглуздої совдепівщини лишилися далеко у минулому. Настала доба іншого життя, іншої свідомості та інших свят…

Добре святкування має у наш час одну корисну особливість. Зараз людство відвернулося від реального життя, поринувши в уявний світ комп’ютерних забав, що розщепило родину на бездумних одиначок, а друзів перетворило на віртуальних френдів. Святковий гурт однак продовжує нас зближувати, робить нас більш відкритими: починаємо відчувати, що ми нарешті не просто колеги по роботі, ми зараз не робітники і працівники офісів, а звичайні люди. І тому допоки є свята, буде життя, доки люди празникують – вони житимуть, радітимуть, сподіватимуться.

І Новий рік тому не виняток. Нехай люди радіють. Ми ж до цього святкування підійдемо розумно і тверезо.

Ми також привітаємо рідних, знайомих, сусідів з новоліттям і висловимо їм найщиріші побажання. Нехай вони зрадіють цьому, нехай відчують нашу щирість.

31 грудня біля новорічної ялинки перед святим образом увечері згадаємо добрі цьогорічні здобутки, пригадаємо тих людей, що допомагали нам, які у критичну хвилину відгукнулися, проявили до нас милосердя, і подякуємо за це Господові. Пригадаємо все недобре, невдале і гріховне, що ми скоїли цього року і, схилившись на коліна, попросимо прощення у Христа. Попрохаємо у Господа Життєдавця мудрості і сили для життя, попросимо у Нього благословення на боротьбу з гріховними вчинками і на діла праведні. Будемо просити, щоб рік новий пройшов більш доброчесно за рік минулий. А ранок наступного року почнемо з молитви і завітаємо до храму на ранкове богослужіння. Якщо ми таким чином попрощаємося зі старим роком і зустрінемо новий, то, гадаю, вчинимо по-християнськи. Тоді новорічне свято стане в певній мірі і нашим святом.

* * * 

Користуючись нагодою, хотів би привітати усіх РІСУвців, дописувачів і читачів порталу з зимовими святами та побажати всім у новому році нових духовних досягнень: мудрого смирення, побожної тверезої розсудливості, страху Божого і просто радості, звичайної чистої радості, що живить життя. Здоров'я духовного і тілесного на цей рік і на многії-многії літа. 

Зі святом і до нових зустрічей у новому 2012 році!

Последние новости

Вчера
17 января
15 января