Праці після Собору буде немало. Це і розбудова визнаної Церкви, в тому теж її пастирського служіння, освіти, підведення життя Церкви до того ідеалу, який проголошував засновник Церкви, Христос. А також рух в напрямку до міжхристиянського діалогу. Не можна буде замкнутися на собі. Україна – це не цілий світ, а Українська Церква – це не повнота Церкви Христової. Тому Собор належить розглядати як правильний крок у правильному напрямку. Щоб лише у тому правильному напрямку піти і не зупинитися на собі, чи не подумати, що головне вже зроблене. Головне ще попереду – а це єдність усіх християн, бо цього прагнув Христос, «щоб усі були одно».

 

Значення даного Об'єднавчого Собору, що проходить 15 грудня 2018 року у Софії Київській, належно оцінять з часом. І це буде залежати ще від того, як він пройде, і головне – що після нього відбуватиметься. Хоча вже і на сьогоднішній день можна сміливо сказати, що подія ця не лише для України, але і для світового Православ'я дуже вагома. Те, що ніяк не вдавалося організувати цілі століття, нарешті відбувається.

Так, сам факт Собору має велике значення, як для Церкви, так і для суспільства. Про це свідчать реакції більшості громадян України, але теж і тих, що за кордоном. Абсолютна більшість у нас розглядає цю подію як історичний момент, як феномен з одного боку церковний (віруючі), а з другого – державотворчий (просто громадяни). Є, щоправда, і такі, яких переконали, що це «псевдособор» і «збіговисько» (віруючі), або навіть останній цвях у труну СРСР (з жалем про це констатуючи, опозиція в Росії). Які б там не були погляди у різних верств як у нас, так і у сусідів, всі свідомі громадяни України, як віруючі, так і невіруючі, відчувають, що живуть у часах незвичних.

Праці після Собору буде немало. Це і розбудова визнаної Церкви, в тому теж її пастирського служіння, освіти, підведення життя Церкви до того ідеалу, який проголошував засновник Церкви, Христос. А також рух в напрямку до міжхристиянського діалогу. Не можна буде замкнутися на собі. Україна – це не цілий світ, а Українська Церква – це не повнота Церкви Христової. Тому Собор належить розглядати як правильний крок у правильному напрямку. Щоб лише у тому правильному напрямку піти і не зупинитися на собі, чи не подумати, що головне вже зроблене. Головне ще попереду – а це єдність усіх християн, бо цього прагнув Христос, «щоб усі були одно».

Особа предстоятеля, якого обрали на Соборі – це важливо. Проте, набагато важливіша подальша місія цієї Церкви. Ця місія повноцінно розпочнеться з наданням Томосу. Це відбудеться можливо на початку січня 2019 року, можливо у Константинополі. Томос – це не «пенсійне посвідчення» чи нагорода за труди, коли врешті вже можна відпочити. Томос – це свідоцтво зрілості, яке хтось отримує, щоб вирушити в доросле і самостійне життя. Тому належить ще багато молитися, щоб цей церковний шлях врешті самостійної Церкви прокладався по Божій, а не по людській волі. Тоді у такої Церкви є майбутнє, і є Боже благословення.