Коментуючи резонансні повідомлення у ЗМІ про накладені заборони в Російській Православній Церкві (Московського Патріархату) одразу кільком священнослужителям правити служби чи давати інтерв’ю для преси, протоієрей УАПЦ Євген Заплетнюк зауважив, що сучасна РПЦ усе більше відходить від базових цінностей Православ’я, наслідуючи при цьому сумнівний шлях Римського папізму.

Коментуючи резонансні повідомлення у ЗМІ про накладені заборони в Російській Православній Церкві (Московського Патріархату) одразу кільком священнослужителям правити служби чи давати інтерв’ю для преси, протоієрей УАПЦ Євген Заплетнюк зауважив, що сучасна РПЦ усе більше відходить від базових цінностей Православ’я, наслідуючи при цьому сумнівний шлях Римського папізму. За твердженням протоієрея, ключовою рисою католицизму, її основною єрессю, є неправильне тлумачення Екклезіологічного догмату - віровчення про природу Церкви. Так католицизм вчить, що Церква в своїй суті зосереджена на Папі, як на Вікарію (заступнику) Христа та спадкоємцю апостола Петра.

Звідси всі офіційні віронавчальні постанови та Таїнства, за переконанням католиків, дійсні і мають повний та обов'язковий сотеріологічний характер виключно на основі папського благословення, бо там, де Папа, там є і Церква. Там, де Папи немає - немає і Церкви.

Натомість, Православна Церква вчить, що природа Церкви, серед іншого, реалізовується в її Соборності. Церква - це не оремо ієрархи, а окремо миряни. Церква -це миряни та ієрархи разом. У Тілі Христовому немає привілейованих людей, наділених ексклюзивним правом говорити, що «Церква - це я». За всю історію Всесвіту так міг сказати тільки Один Господь наш Ісус Христос.

Бажання верхівки РПЦ затулити рота незручним людям - це очевидна мутація Православ'я в єресь, де за дорогими ризами і атрибутикою Східної Церкви приховано гниль богоборчої системи, що на наших очах трансформується в модерністське явище «православного папізму». В таких умовах неелітарна, «не придворна челядь» позбавлена права голосу, а значить і права думати, самостійно приймати рішення та аналізувати побачене. Архипастирі там мріють бачити безсловесними вівцями не тільки власну паству, але самих ввірених їхній опіці пастирів.

«Як на мене, - продовжує священик, - це той самий інститут кардиналів, тільки на православний лад. Пригадаю, що кардиналами могли бути, як диякони, так і єпископи. Причому, диякон-кардинал мав більше привілеїв, аніж «звичайний» єпископ. Саме за таких умов, наприклад, протоієрей Всеволод Чаплін може від імені повноти Церкви нести відверту дурість, а професор, протоієрей Георгій Митрофанов, блискучий інтелектуал та оратор, тепер не має права говорити».

Отець Євген переконаний, що «саме в таких принципових для віруючої людини речах і слід шукати відповідь на питання про благодатність Церкви. Звісно, вона не залежить від людей, бо - це Дар Божий. Цю благодать люди самі на себе зіслати не можуть, однак впертий та нерозкаяний гріх зможе привести до того, що вона покине таку спільноту або на довго, або на завжди. Тоді Церква перестане бути Церквою.

Я би не хотів бути зараз апологетом отця Георгія, хоча ставлюсь до нього з величезною повагою, як до непересічного церковного вченого, проповідника та місіонера. Він багато потрудився для пропагування правдивої історії Руської Церкви. І хоча кілька пунктів його власних переконань українці прийняти не можуть, все ж будемо вважати ці суперечки не богословськими, а суто національними. Нагадаю, що професор-протоієрей часто трактує історію, в т.ч. історію України та Української Церкви, з позицій росіянина, чи навіть, російського націоналіста. Тож справа не в окремій людині. Вся справа у гнилі бюрократично-фарисейської системи РПЦ. А вона, як бачимо, попри весь її зовнішній блиск та пишноту, справляє гнітюче враження. Те, що в Церкві немає демократії, бо існує ієрархія, це безперечний догматичний факт. Але принципи реалізації цього вчення не можуть суперечити здоровому глузду, будучи зведені до «новоправославного канону» : я начальник, - ти дурень.

Сьогодні багато говорять про зріст послідовників ісламу чи то сектанства в Європі. Можу повторити своє давнє переконання. Проблема тут не в активних сектантах, а в тих пасивних і черствих православних ієрархах, у яких поняття «церковність» та «порядність» - речі зовсім різні, що між собою ніяк не пов'язані. Насправді не можна бути церковною людиною, якщо ти живеш не по совісті.

Біда патріарха Кирила не в тому, що він чернець-мільярдер, котрий увійшов в історію РПЦ завдяки низці скандалів та курйозів. Розумні люди давно пробачили Гундяєву і «нанопилюку», і навіть недешевий подарунковий Брегет. Нехай собі носить на здоров'я та нікуди не запізнюється. Тут справа в іншому. Розумні люди ніколи Кирилу не подарують ні Мещерінова, ні Митрофанова. І саме це колись згубить РПЦ, як благодатне співтовариство, а укріпить його, як тоталітарну світську організацію, як цілком світський підрозділ уряду Росії. Саме з цих причин допускати в Україну Російську Церкву небезпечно. Тоталітаризм політичний з'єднаний з тоталітаризмом релігійним зможе народити лише апокаліпсис. Нам цього не потрібно. Нам потрібна єдина Помісна Православна Церква зі своїм Патріархом у Золотоверхому Києві.».

Інтернет-проект "Помісна Церква"