Блог о. Петра Балога O.P._image

Блог о. Петра Балога O.P.

Теологія і філософія: fides et ratio

26.06.2020, 22:18
Теологія і філософія: fides et ratio - фото 1
Папа Йоан Павло ІІ в Енцикліці «Fides et ratio» («Віра і розум»), виданій 1998 року і присвяченій питанню взаємовідношення теології і філософії, пише на самому початку: «Віра і розум – ніби два крила, на яких людський дух підноситься до споглядання істини.

 

Філософія у класичному розумінні є «любов’ю мудрості». У ранньому християнстві часто ототожнювали філософію і теологію, бо справжньою мудрістю Отці Церкви називали ту найвищу Мудрість, якою є сам Бог. Десь в такому ключі мислив Юстин Філософ, який вважав своє богослов’я «справжньою філософією», так дослівно писав Йоан Дамаскін: «Істинна мудрість – це Бог, отже любов до Бога – ото істинна філософія». А тому, всяка філософія тоді осягне свою ціль, коли приведе філософа до віри в Бога. Протягом раннього Середньовіччя було часом важко відрізнити коли даний християнський мислитель є філософом, а коли він є теологом, настільки це було переплетене. Проте, що далі, філософія у монотеїстичному середовищі ставала все більш автономною, аж у новітньому часі повністю незалежною від теології, а нерідко теж і а-теїстичною.

На сьогодні, отже, теологія не є філософією, це різні дисципліни. Філософія, з точки зору християнства – подібно зрештою як і теологія – є науковими та систематичними роздумами про буття загалом. Те, що пов’язує теологію з філософією, це використання першою термінології другої, це подібний процес роздумів над питаннями, які стоять перед теологією. Натомість те, що відрізняє теологію від філософії – це елемент Об’явлення Бога, який стає істотним в теологічному мисленні.

Це однак не означає, що теологія може негувати філософію, або відмовлятися від неї, як від непотрібної. Не потребує філософії лише «теологія почуттів», тобто така, яка базується не на раціональному осмисленні Об’явлення, лише на відчуттях, звідси маємо різні псевдо-об’явлення, псевдо-релігійні ініціативи, секти, псевдо-теологію врешті. У такій псевдо-теології часто помилково вважають ці свої роздуми і приватні «осяяння» Об’явленням, що звичайно є серйозною помилкою.

Поєднуючи теологію з філософією, подібно як віру з розумом, належить однак усвідомлювати різниці між ними. Але без огляду на різниці, ці дві дисципліни мають спільні елементи та цілі, і тому часто потребують взаємодопомоги. Теологія, як і філософія, не є просто «дисципліною на віру», лише потребує обґрунтовувати свої твердження, доводити їх, за допомогою розуму, історії, критики, метафізики, антропології, космології і т. д. І при цьому, теологія свідома, що все-одно має справу з Таємницею, з чимось, що розум не в змозі представити з остаточними і цілковитими доводами, де б вже не потрібна була віра, лише вистачив чистий розум. Зрештою, філософія теж у певній мірі має бути наставлена на контемпляцію істини, яку шукає.

Папа Йоан Павло ІІ в Енцикліці «Fides et ratio» («Віра і розум»), виданій 1998 року і присвяченій питанню взаємовідношення теології і філософії, пише на самому початку: «Віра і розум – ніби два крила, на яких людський дух підноситься до споглядання істини. Сам Бог прищепив людському серцю прагнення до пізнання істини, остаточною метою якого є пізнання Його самого, щоб людина пізнаючи і люблячи Його, могла осягнути повноту істини про себе»[1]. Натомість кардинал Йосиф Ратцінґер писав: «Можемо сказати так: з теологією поєднана віра, з теологією теж поєднане мислення. Відсутність першого, так само як і другого, знищила би її»[2].

Філософія, яка займається трансцендентним, тобто чимось, що виходить поза компетенції логіки, математики і взагалі – поза досвід і відчуття людини, а також не піддається звичайним науковим дослідам і перевірці, не може претендувати на самостійне вирішення цих питань. Такими трансцендентними питаннями у філософії є загалом феномен релігії, а також різні онтологічні чи метафізичні питання. Не займатися релігією філософія не може, як того хотіли б деякі філософи-позитивісти, бо релігійний досвід належить до основних екзистенційних справ людини. З другого боку, філософія не може претендувати на подання повної відповіді на питання про буття, його сенс і ціль, таким чином замінивши собою ту дисципліну, яка називається «теологією». Такі спроби призводять хіба що до «світської теології», теологія натомість апріорі не може бути «світською», лише завжди у ній має бути присутній духовний елемент, тобто Об’явлення і віра.

Якщо з точки зору інших наук і дисциплін, філософія є «першою серед наук», і жодній з них не підпорядкована, лише сама ставить цим наукам певні критерії і напрямки, то в питаннях трансценденції, релігії, Бога, але часто теж в антропології чи в етиці, філософії не обійтися без теології для цілісного висвітлення даних питань. Філософія тут ставить цікаві і часом важкі питання, а також пропонує термінологію, натомість теологія в цих питаннях як би увінчує їх повнішою відповіддю, використовуючи при цьому часто філософський інструментарій, тобто термінологію. Звичайно, головним інструментом для теології залишається біблійна мова чи мова Отців Церкви, але навіть в тому останньому випадку вплив філософії, передусім грецької, є досить очевидним.

Філософія потрібна також перед тим, як людина починає займатися теологією. Тому що філософія готує ґрунт для можливих богословських роздумів, і стає таким чином «тим, що попереджає віру», чи як говорили у Середньовіччі preambula fidei. Це, так би мовити, умови, що є в людині, які роблять її здібною прийняти дар віри. А це як здібність прийняти Боже Об’явлення, так і пізнання Бога, базуючись на основі сотвореного світу, наприклад слідуючи п’яти дорогам св. Томи, які ведуть до переконання, що Бог існує.

Коли натомість людина приймає віру, і починає «богословствувати», тобто пояснювати свою віру, то не означає, що втрачає розум, філософія надалі їй потрібна, тому що теологія не може існувати у відірванні від світу і питань, які світ приносить людині, передусім екзистенціальних, але теж антропологічних, етичних, соціальних, політичних тощо. Теологія без філософії подібна до роздумів про «людину без тіла», коли описується лише душа у відірванні від тіла, а це завжди неповний опис, і як наслідок – опис зредукований і фальшивий. При цьому не йдеться про якусь конкретну філософську систему, яка пасує для допомоги теології, але про ті філософські елементи різних філософій, які можуть бути допоміжними. А тому кожна щира філософська система, яка наставлена на об’єктивний і не зредукований пошук істини, може бути помічницею теології. Коротко кажучи, теологія може одночасно користати з різних філософських систем, які, як здається, допомагають краще пояснити на сьогоднішній день об’явлені правди віри, не заперечуючи їх, лише розвиваючи.

Власне, філософію в Середньовіччі часто називали ancilla theologiae, тобто «служницею теології». Це належить розуміти не в значенні «рабства», чи що ця філософія стає в чомусь обмежена теологію і залежною від неї. Філософія лише тоді стає справді помічною для теології, коли зберігає свою автономію і незалежність, навіть якщо при цьому між філософією і теологією зберігається напруженість і певні незбіжності, з огляду на різні підстави, з яких одна і друга виходять. Тим не менше, можемо говорити про щось таке як «християнська філософія», особливо в історичній перспективі і подеколи сьогодні, тобто про таку філософію, яка отримувала від християнської теології певні питання і розглядала їх у філософському ключі.

Теологія, яка займається справами віри, повинна їх постійно аналізувати, відкривати взаємовідношення між справами віри і світу, робити логічні визначення. Це не означає доводити за допомогою розуму те, що надприродне, лише показувати, що таємниці не є чимось абсурдним. Крім того, теологія показує, що Слово Боже – це не міфи, і людина може його прийняти у вірі як щось серйозне. Особливо фундаментальна теологія, досить виразно пов’язана з філософією, займається питання вірогідності Об’явлення Божого. Без інтелектуального елементу у богослов’ї не мали б великого значення хронологія описаних подій у Святому Письмі, географія, культура, мови, та інші елементи, якими займають різні світські науки. Проте займатися теологією без цих елементів – це так, як займатися казками, події в яких власне не мають ані якогось конкретного часу, ані конкретного місця. Врешті, розумовий елемент при аналізуванні Божого Об’явлення потрібен для того, щоб його представити таким чином, щоб воно не було лише чимось особистим, суб’єктивним, але стало загальноприйнятним, об’єктивним, що можна проповідувати всім народам на всіх континентах.

Вчення Церкви постійно підкреслює значення людського розуму у пізнанні Бога. В останніх часах І Ватиканський Собор повчав про це, між іншим у Канонах, поміщених після ІІ-го розділу Конституції «De Fide Catholica», а також і в ІІІ-му розділі цієї Конституції. В минулому столітті також ІІ Ватиканський Собор наголошує також на важливості розуму у Богопізнанні. Цей останній так говорить про роль розуму і про потребу також віри, посилаючись при цьому на І Ватиканський Собор: «Священний Собор ще раз визнає, що «Бога, який є початком і кінцем усього, можна пізнати із сотворених речей у природному світлі людського розуму» (пор. Рим 1, 20), і навчає, що саме Об’явленню слід завдячувати те, «що ті Божі справи, які самі по собі не є недоступні людському розумові, в сучасних обставинах людського роду можуть бути легше, впевненіше і несхибно пізнавані»[3]. Крім того, говориться про подвійний порядок пізнання»: «Нагадуючи про те, чого навчав Перший Ватиканський Собор, цей Священний Собор заявляє, що слід розрізняти «подвійний порядок пізнання», тобто пізнання вірою та розумом»[4]. Це говорилося в контексті автономії наукового пізнання. Собор теж заохочує католицькі університети та факультети, щоб у своїй освітній програмі поєднували віру та розум: «Ретельно враховуючи сучасні проблеми й дослідження, і йдучи слідом за Вчителями Церкви, зокрема за св. Томою Аквінським, там мають ґрунтовно вивчати, яким чином віра та розум узгоджуються в єдиній істині»[5].

Звичайно, після первородного гріха людський розум дещо «затемнився», і тому деколи йому важко розгледіти через створіння Творця, або навіть як розгледить, то інколи робить щодо Нього помилкові висновки. Тим не менше, це не привід відкидати розум, применшувати його значення, в тім теж для теології, чи вважати, що він лише може бути використовуваний на дорозі пошуку Бога, а не мусить бути. Вживання розумових аргументів у теології робить її солідною, ставить на рівні з іншими типами людського пізнання, охороняє від викривлення і різних загроз, фідеїзму, сентименталізму, волюнтаризму, легенд, фантазій тощо. Розум вносить дуже важливий елемент у теологію, а саме елемент критики. Зрештою, у Святому Письмі, особливо у Псалмах, чи теж в деяких інших книгах, цей критичний елемент у формі сперечання з Богом чи з Його діями, часто досить виразний.

Варто на кінець додати одну важливу річ. Сьогодні теологія контактує з природничим світом (і таким чином пояснює його) не лише за «посередництвом» філософії, як це мало місце віки тому, але також за допомогою природничих наук, історії, літератури, соціології, психології і т. д. Колись це часто були частини філософії, проте сьогодні це цілком незалежні науки, і деколи не мають в собі чогось філософського, лише суто науково-експериментальне. Ці науки є сьогодні партнерами теології, і теологія повинна брати їх до уваги, пам’ятаючи, що полем наук є видимий і досліджуваний світ, натомість справи віри, передусім Бог, не є «предметом» науки, і тому їхня оцінка Бога, Його буття чи небуття, діяльності, творіння чи провидіння апріорі є чимось ненауковим, а отже фальшивим. Коротко кажучи, наука займається передусім творінням, теологія натомість передусім Творцем.

 


[1] Йоан Павло ІІ, Енцикліка «Fides et ratio», Київ-Львів 2000, с. 5.

[2] Ratzinger Joseph, Natura e compito della teologia, Milano 1993, p. 54. Вид. рос.: Йозеф (Бенедикт XVI) Ратцингер, Сущность и задачи богословия, Москва 2007, с. 67.

[3] ІІ Ватиканський Собор, Конституція Dei verbum, 6.

[4] ІІ Ватиканський Собор, Конституція Gaudium et spes, 59.

[5] ІІ Ватиканський Собор, Декларація Gravissimum educationis, 10.

 

 

Теги: #Блоги

Последние новости

Вчера
16 сентября
15 сентября