Для католиків ІІ Ватиканський Собор – це остання інтерпретація незмінних істин і правд віри. Остання на СЬОГОДНІ. Буде наступний Собор – «доповнить» ІІ Ватиканський. Не змінить, не відмінить, але доповнить, тобто подасть у доступній формі сучасній людині.

Істини Божі не міняються – міняються люди і їх сприйняття істин. Інакше вийде «кидання перел перед свинями», з чого виникає, що ніби всі сучасні люди – якісь «свині» чи невігласи. А це неправда. Благу вість треба донести сучасній людині зрозумілою їй мовою, враховуючи її філософію, культуру, середовище і сучасні проблеми.

«Буксування» на «перших семи Соборах» чи дослівне цитування «Апостольських правил» як «правил життя» сучасних християн, чи подавання норм чи способів вираження правд віри, притаманних Середньовіччю чи епосі Тридентського Собору – це євангелізація ВИМЕРЛИХ поколінь. А потрібна Євангелізація ЖИВИХ, живою мовою, щоб ефективно донести правди віри тим, хто живе тут і тепер. І це завдання кожного покоління богословів, кожного нового Синоду чи Собору. Тому і скликуються чергові Собори, тому і з'являються нові богослови.

Вірність Традиції не повинна виражатися у «закостенілості» Традиції чи «традиціоналізмі», але у вірності Віковічному Живому Слову, яке має промовляти до кожного і торкати його серця, а не бути просто проголошенням «антикваріату» чи «історичних розповідей» з минулого. Євангеліє – це не минуле, це завжди СУЧАСНЕ.

Це як з історією філософії: вона важлива, вона - фундамент сучасної філософії, без неї нічого нового не побудуєш сьогодні у філософії, але вона мусить бути «доповнена» сучасним контекстом, щоб стати «філософією життя» на сьогодні і чимсь дієвим, а не просто цікавою «прогулянкою по цвинтарю, на якому поховані стародавні філософи».

Колись один єпископ сказав: «Ось читаю Отців Церкви – і там уже все сказано, дані всі відповіді. Що ще треба людям? Хай читають, там все є»... Досить немудре твердження. Там все є, і багато чого справді істинного, проте сказане багато століть тому ТОДІШНІМ людям.

Сьогодні людям потрібний новий спосіб подачі тих самих незмінних істин, але у доступній їм формі. Як це у свій час робили власне Отці Церкви. Так, новий спосіб, побудований (чи надбудований) на Традиції, на Отцях, перед якими ми «маленькі», як «карлики на плечах гігантів», але конечний для донесення сучасній людині і досягнення сердець всіх, не лише «традиційно побожних», яким і Отці вистачать, і для яких все, що сучасне – гірше від минулого. Що неправда.

Так само з богослов'ям, так само з Соборами. Кожне покоління богословів повинно наново опрацювати теологію, подивитися на незмінні істини Божі у новому ракурсі, через призму сучасного світу, і не змінюючи їх, подати сучасним людям не щось архаїчне, смішне для них, застаріле, чи «мракобісне», але як нове, свіже, надихаюче і дійсно альтернативне серед усіх сьогоднішніх пропозицій, які подає світ.

Таким власне підходом перемогло колись християнство стародавнє язичництво та всі інші «пропозиції» тодішнього світу. Так само СЬОГОДНІ християнство має шанс притягнути сучасних людей, подаючи їм «старе вино у нових бочках».