Бог хоче дати нам все, що лише нам, його дітям, потрібно, Бог хоче, щоб ми були щасливі, Бог, який створив нас і помістив тут, у цьому світі, не хоче, щоб ми тут страждали чи постійно хворіли, чи були нещасними з якогось приводу. Проте перш за все, Бог хоче, щоб ми отримали спасіння, і щоб ми не втратили його на дорогах нашого життя, в тім теж – користуючись земними благами, а властиво – погано ними користуючись. Бог хоче, щоб ми отримали «повноту», а не лише «частку»: повноту щастя, повноту радості, повноту зцілення.

«Невислухані молитви» є частим досвідом багатьох християн. Особливо, коли просять про щось конкретне, а воно не сповнюється. Звичайно, хтось скаже, що «така вже воля Божа», або «молився без належної віри». З цього деколи глузують невіруючі: «Якщо те, про що просите, станеться – приписуєте Божій всемогутності; якщо не станеться – Божій волі». Або «молися, чи не молися – і так буде як Бог хоче». Буває, що і віра належна, проте результат інший, аніж воно було в проханні… Дійсно, виникає питання, навіщо тоді молитися? Чи Бог сповнює наші молитви?

Ісус Христос одного разу сказав своїм учням: «Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, – Він дасть вам у моє ім’я» (Йн 16, 23). Дуже сильні слова. Все що попросите – отримаєте! Проте, важлива друга частина цієї обітниці: «в Моє ім’я». Ім’я Ісуса Христа – це те, в якому ми спасаємося. Як говорив Апостол Петро перед Синедріоном: «імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Дн 4, 12). З іменем Ісуса Христа безпосередньо пов’язане наше спасіння. Отже просити «в ім’я Ісуса» – це просити про спасіння. «Ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного. Він – примирення за наші гріхи» (1 Йн 2, 1-2). Подібно говорить автор Послання до Євреїв: «Тому може спасти повіки тих, які через нього до Бога приступають, бо він завжди живий, щоб за них заступатися» (Євр 7, 25). Постійно, коли мова про ім’я Ісуса Христа, йдеться про очищення нас від гріхів та допровадження нас до спасіння.

Апостол Павло, описуючи пониження Христа (кенозу) у Посланні до Филип’ян, яка полягала у хресній смерті, а потім описуючи вивищення Христа, яке почалося з Його воскресіння, завершує так: «Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної. Тому і Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я» (Фил 2, 8-9). Отже, коли молимося в ім’я Ісуса, то входимо в Його страждання, смерть і воскресіння. Молитися в ім’я Ісуса – це просити про плоди Його смерті і воскресіння: про Божу благодать, про навернення, про віру, про дари Святого Духа, про ще тісніший зв’язок з Богом, врешті – про спасіння.

Як же тоді з іншими проханнями? На приклад, про здоров’я, чи про успіх у якихось справах, чи про отримання роботи, чи про інші подібні речі? Так, належить просити про все добре, але завжди долучати до цього в молитві думку «щоб це привело мене чи когось до спасіння». Ми не знаємо всіх наслідків того, про що просимо – чи будуть вони добрі, чи погані, навіть якщо просимо про добрі речі. Лише Бог у своєму Провидінні знає, що нас чекає від тієї чи іншої зміни у нашому житті, навіть здавалося б, у добру сторону. Лише Бог знає, чи щось, навіть добре, таке як здоров’я, кар’єра, успіх і т. п. допоможе нам у спасінні, чи однак перешкоджатиме нам на цій дорозі. Тому деколи такі прохання «не вислухані». У Нагірній проповіді Христос повчав людей: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт 7, 7). І під кінець додав, що саме нам дасться, що саме знайдемо, і що саме нам відчинять: «Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його просять» (Мт 7, 11). Натомість Євангеліст Лука ще більше конкретизує, що саме дасть Отець тим, хто Його просить: «Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять. Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють… Оскільки більш Отець небесний дасть Святого Духа тим, що у нього просять!» (Лк 11, 9-10. 13).

Навіть Ісус Христос одного разу молився до Отця і просив: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене». Проте, відразу додав: «Однак не як я бажаю, лише – як Ти» (Мт 26, 39). Це приклад правильної молитви, молитви, яка включає спасіння. Відвернення чаші, тобто страждань – це по-людськи добра справа, бо Бог не хоче, щоб хто-небудь страждав. Але у Божому Провидінні у випадку Христа саме такий був план нашого спасіння – через страждання і смерть Його Сина. Тому слушно у Посланні до Євреїв сказано про цю молитву Ісуса в Гетсиманському саду: «Він за днів свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до того, який міг його спасти від смерті, і він був вислуханий за богобоязність» (Євр 5, 7). З людської точки зору це здається нелогічно, бо ніби не був вислуханий, помер, проте з Божої точки зору, з перспективи Його Провидіння – був саме вислуханий.

Бог хоче дати нам все, що лише нам, його дітям, потрібно, Бог хоче, щоб ми були щасливі, Бог, який створив нас і помістив тут, у цьому світі, не хоче, щоб ми тут страждали чи постійно хворіли, чи були нещасними з якогось приводу. Проте перш за все, Бог хоче, щоб ми отримали спасіння, і щоб ми не втратили його на дорогах нашого життя, в тім теж – користуючись земними благами, а властиво – погано ними користуючись. Бог хоче, щоб ми отримали «повноту», а не лише «частку»: повноту щастя, повноту радості, повноту зцілення. Про цю повну радість говорить Христос: «В ім’я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж – і ви одержите, щоб радість ваша була повною» (Йн 16, 24).

Подібно повчав учнів, щоб перш за все турбувалися про Царство Боже, і лише тоді – про решту: «Тому кажу вам: Не журіться про життя ваше, що їстимете, ані про тіло, в що вдягнетеся; бо життя більше від їжі й тіло від одежі» (Лк 12, 22-23). Тут, звичайно, не про те йдеться, щоб ні про що не журитися, чи не працювати. Ця гіпербола має на меті показати пріоритет: Якщо на першому місці буде Бог і наше спасіння, яке він нам дарує, решта матиме сенс. Без спасіння все стає без сенсу. Тому і завершує Христос так: «Отець же ваш знає, що вам воно потрібне. Отож, шукайте його Царства, а це вам додасться» (Лк 12, 30-31). Бо «яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?» (Мт 16, 26).

Молитва, отже, щоб була вислухана, повинна включати в себе прохання про спасіння, або, щоб те, про що просимо, від спасіння нас не відвело, але навпаки, привело. Бог може не відповісти на багато наших прохань, знаючи наперед, що саме нас до спасіння наблизить, а що ні. Натомість завжди відповість, коли про це спасіння і все, що з ним пов’язане проситимемо.

Напевно, Бог не відповість на прохання здорової людини «дати грошей», чи «нагодувати» її, чи «дати вбрання», чи «зробити знаменитою». Бог сотворив нас розумними, дав нам руки і ноги, тому ці прохання ми самі можемо сповнити, якщо постараємося. Треба лише просити Божої допомоги і Його натхнення у цьому. Але навіть якщо потребуюча людина, чи хвора про щось просить, Бог посилає до неї інших людей, щоб поділилися своїми силами, своїм часом, чи навіть своїми ресурсами. Так Бог виховує всіх нас до любові і милосердя. Натомість, те, чого ми не можемо самі зробити, а саме – спасти себе, ось те і має бути властивим змістом молитви.

Залишається ще таке питання. Як бути, якщо просимо про чиєсь спасіння, а людина все-одно не навертається, далі грішить? Чи Бог не вислуховує і таку молитву, яка не є ні про що інше, лише про спасіння, про яке молимося в даному випадку? Колись св. Августин сказав влучну фразу: «Господь сотворив нас без нас, але не спасе нас без нас». Ми просимо про спасіння, і на певно його отримаємо, проте не на силу, лише прагнучи цього, відкриваючи наше серце на Божу благодать, на Його дари. Так само і просячи за іншого, можемо бути переконані, що спасіння Бог для нього не жалкуватиме. Але наскільки та інша людина відкриється на це спасіння, наскільки захоче навернутися і врешті – отримати спасіння, тут вже питання людського вибору і людської свободи. У всякому разі, Бог не полишить людину ніколи.

І врешті, останнє питання. Навіщо просити про спасіння, якщо Бог і так нам його завжди хоче дати? Тут відкривається цілий горизонт проблематики, навіщо взагалі молитися, якщо Бог і так знає, що нам треба, чи що ми попросимо? Коротко відповідаючи, про спасіння належить просити, для себе чи для інших, з того ж приводу, з якого ми створені свобідними. Бог нас створив такими, щоб ми Його свобідно полюбили, без примусу і без якоїсь зовнішньої конечності. Просто, пізнали і полюбили, як діти Отця. Подібно, хоче, щоб ми добровільно отримали спасіння, щоб ми його прагнули. Навіть якщо Він нам його постійно прагне давати, Він теж хоче, щоб ми постійно теж цього прагнули. Наша молитва про спасіння і є виразом нашого прагнення спасіння. Ми звертаємося до Бога про це, і просимо, навіть знаючи, що Він нам і так цього не пожаліє ніколи дарувати. Така вже є любов віруючого, яка виражається у молитві, тобто у спілкуванні, у проханні про речі очевидні, у спілкуванні з Богом – подібна до лані, що біжить до водних потоків: «Як лань прагне до водних потоків так душа моя прагне до тебе, Боже. Душа моя жадає Бога, Бога живого, – коли бо прийду й побачу обличчя Боже?» (Пс 42, 2-3).