Бог не хотів мстити за свого вбитого пророка Йоана. Це, так би мовити, само життя, укладене незгідно з волею Божою, помстилося. Якби Ірод не спокусився Іродіадою, і не вигнав свою жінку Фазеліс, її батько, цар Арета, не напав би на Ірода Антипу. Якби потім при боці Ірода не було Іродіади, Фазеліс, скоріше за все не просила б свого чоловіка їхати до Риму і просити про царство. Звідси, не було б заслання і врешті прискореної смерті.

Ірод послав був схопити Йоана і зв'язав його в темниці з-за Іродіади, жінки Филипа, свого брата, – бо оженився був з нею. Йоан же казав Іродові: Не личить тобі мати жінку брата твого (Мк 6, 17-18)

 

Історія життя Йоана Хрестителя більш-менш описана на сторінках Євангелій. Натомість, історія тих, які спричинилися до його смерті, більш докладно описана істориками, між іншим, Йосифом Флавієм. Людина, яка віддала наказ стратити Йоана Хрестителя, називалася Ірод Антипа – правитель Галілеї. Було у нього декілька братів, між іншим Ірод Филип ІІ – правитель Ітуреї, Ірод Архелай – правитель Юдеї, Самарії та Ідумеї, Ірод Боет – безземельний. Це все сини Ірода І Великого. Ірод Боет, званий теж Филипом ІІІ, мів жінку Іродіаду, але вона впала в око його брату, Іроду Антипі. І це не зважаючи на те, що Антипа мав вже жінку, Фазеліс, дочку царя Арети. Сталося це при нагоді якогось офіційного візиту одного брата разом з жінкою до іншого.

Після того, як Антипа почав жити з Іродіадою, свою законну жінку, Фазеліс, відправив додому, до дому батька-царя. Йоан Хреститель почав йому за це сильно докоряти. За що і поплатився життям. Натомість, з батьком законної дружини, царем набатеїв Аретою IV, вже так легко Ірод Антипа собі не порадив. Розлючений Арета пішов війною на свого колишнього зятя, і здолав його, розбивши повністю його військо.

Пізніше, за намовою Іродіади, Ірод Антипа дістався до Риму, щоб у імператора Калігули просити титул царя. До цього він був тетрархом, його брат, Агрипа, був етнархом, «правителем народу», Антипа натомість був лише тетрархом – це щось нижче від етнарха. Натомість, амбіції нової дружини та й його самого були такі, щоб в Римі просити відразу про «царя». Замість цього незрівноважений імператор Калігула зняв Ірода Антипу з посади і відправив у заслання до південної Галії. За ним теж послідувала Іродіада. Там він і помер. Деякі історики навіть твердять, що був убитий.

Можна це все потрактувати як «кару Божу». І дехто так ці всі події, які сталися після смерті Йоана Хрестителя, і трактує. Проте, належить завжди пам’ятати, що Бог любить всіх людей, всім прагне давати свою благодать, своє милосердя. Зрештою. Коли говоримо, що Христос помер за всіх людей, то в тім теж і за Ірода Антипу. Дехто однак, з одного боку стає закритим на це милосердя через велику кількість зла, яке вже досить щільно заполонило серце, зробивши його грубим і закритим, а дехто просто пожинає плоди своїх попередніх вчинків. У випадку Ірода Антипи, можливо, мало місце і одне і друге, а особливо те друге – наслідки своїх рішень.

Бог не хотів мстити за свого вбитого пророка Йоана. Це, так би мовити, само життя, укладене незгідно з волею Божою, помстилося. Якби Ірод не спокусився Іродіадою, і не вигнав свою жінку Фазеліс, її батько, цар Арета, не напав би на Ірода Антипу. Якби потім при боці Ірода не було Іродіади, Фазеліс, скоріше за все не просила б свого чоловіка їхати до Риму і просити про царство. Звідси, не було б заслання і врешті прискореної смерті.

Ні, це не Бог вибрав таку долю Іроду Антипі. Це, у Божому провидінні, Ірод Антипа сам, свідомо і добровільно вибрав зло, а зло має таку здібність, що часто повертається бумерангом. Деколи, через багато років. Так, тоді теж милосердя Боже діє, і людина завжди має шанс навернутися та спастися, але вже уникнути земних наслідків своїх попередніх дій не в силі. Про це завжди слід пам’ятати, коли просимо про Боже милосердя: Бог його нам дасть, але історію, написану моїми діями, ніколи не змінить. Ця історія залишається з нами назавжди.

Йоан Хреститель в небі напевно не має ніякого зла чи жалю до Ірода Антипи. Навпаки, молиться там про його спасіння. Це, зрештою, і є завданням кожного вірного християнина – молитися за ворогів, щоб остаточно були спасені. Навіть якщо при цьому вимагається справедливого земного покарання для ворога-злочинця. Земний суд – це одне, і він завжди повинен бути справедливим, натомість Божий суд – це зовсім інше, і тут постійно уповаємо на Боже милосердя. І тому з надією просимо і благаємо милосердного Бога про найбільших грішників.