Майже всі ми подібні до Юди: нас теж вибрав Бог, щоб ми були святі, Христос за нас теж молився, як і за Юду, теж нас освятив у Хрещенні, як колись посвятив Юду бути Апостолом, Христос помер на хресті за наші гріхи, подібно як і за гріхи Юди, Христос взяв на себе ці гріхи, щоб їх стерти, а нас відкупити. І завжди, коли ми, оті вибрані і освячені Христом, вважаємо, що Христос слабкий, що Його спосіб дії у світі не зовсім коректний, що належало б більш конкретно боротися зі злом у світі, з ворогами Христа, і взагалі з гріхом, коли прагнемо дещо «підрихтувати» Божу справу на людський спосіб – отоді власне ми стаємо зрадниками Христа і перестаємо бути Його вірними учнями.

Титул «зрадника» пристав до Юди Іскаріота досить міцно. Взагалі, коли мова про цього Юду, навіть у побутовій мові, мається на увазі «зрада». У такому мисленні нам «допомогли» Євангелія. Власне, у Новому Завіті біля імені «Юда Іскаріот» майже завжди стоїть окреслення «зрадник», або як той, що «зрадив Його», тобто Христа. На Літургії Великого Тижня латинського обряду декілька разів читаються Євангелія, де описується зрада Юди. Підчас літургійних Богослужінь візантійського обряду у Страсний Тиждень Юда – майже головний персонаж. Звичайно, негативний, і тому його з усіх сторін «обсмоктують» тексти богослужбових книг. Що лише там про нього не написано! Можна сказати, літургія не залишає на бідному зраднику Христа сухої нитки…

Проте, часто забувається, що Юда Іскаріотський не завжди був зрадником. Це Євангелія, які писалися багато років після Воскресіння Христа, вже мали таку перспективу, і тому навіть при описі вибрання Христом учнів, Юду ставили на останнє місце (місце у списку Апостолів має в Євангеліях значення!), і додавали, що це «той, хто зрадив». Йоан Євангелист теж змальовував Юду, як нечесного ще до зради, як того, хто крав гроші зі спільної каси. Крім того, описуючи Тайну Вечерю, Йоан прокоментував причастя Юди, що разом з цим спожитим куснем «ввійшов до нього сатана». І уява читача, після цього всього, відразу бачила цього Юду у негативному світлі. Але ж це сам Христос його вибрав! А перед вибором Дванадцятьох цілу ніч молився. Чи Христос так погано молився, що вимолив свого «зрадника», і так погано вибирав, що цей вибір став для Нього фатальним?

Юда Іскаріотський перед тим як став зрадником Христа, був Його Апостолом, таким, як і всі інші. Майже три роки ходив за Христом, Христос висилав його разом з іншими проповідувати, оздоровлювати, виганяти злі духи. Юда, якщо залишив все і пішов за Христом, був переконаний в тому, що робить. Це був не просто один з багатьох слухачів і послідовників Христа, чи навіть один з так званих Сімдесятьох апостолів, до яких належали пізніші Євангелисти Марко і Лука, але він був вибраний до групи найближчих учнів, а значить мав для цього певні особисті дані.

Однак, пізніше щось сталося в житті Юди, і він почав сумніватися чи то у собі, чи скоріше за все у своєму Вчителеві. Можливо, думав, слухаючи Христа, що Його місія – це фантастика і утопія, і тому пробував бути реалістом, на відміну від решти Апостолів. Можливо, бачив навколо ненависть і спроби вбивства по відношенню до Христа. Можливо, прагнув бачити Месію не настільки «миротворцем», наскільки «сильним лідером». А можливо навіть, хотів дещо «підрихтувати» Божий план спасіння. Хто знає, чи не домовився з Синедріоном щодо Христа саме тому, щоб Христос врешті на офіційному суді заявив Хто Він, проявив свою силу, розвіяв усі сумніви щодо своєї Особи і своєї місії. Коли ж Юда побачив, що Синедріон зовсім не діалогу з Христом прагне, а лише його вбивства і смерті, впав у розпач, усвідомив, що цього невинного хочуть вбити, і що це він став посередником зради «невинної крові».

Звичайно, це все лише певні гіпотези, що саме могло спонукати Юду, одного з Дванадцяти Апостолів, так підставити свого Вчителя. Ця зрада – це певна таємниця драми людської особи. Це таємниця людського вільного вибору, який у своєму Провидінні допускає Бог, хоча цей вибір часом буває і проти Божої волі, чи як в даному випадку, коли вибір Юди знівелював молитву Ісуса за нього. Юда був вибраним, Його Бог у своєму Провидінні призначив бути учнем і Апостолом Ісуса Христа, мав щодо нього певні плани. Ні, Бог не вибрав погану людину на Апостола. Людина такою сама вибрала бути…

Але належить постійно пам’ятати, що майже всі ми подібні до Юди: нас теж вибрав Бог, щоб ми були святі, Христос за нас теж молився, як і за Юду, теж нас освятив у Хрещенні, як колись посвятив Юду бути Апостолом, Христос помер на хресті за наші гріхи, подібно як і за гріхи Юди, Христос взяв на себе ці гріхи, щоб їх стерти, а нас відкупити. І завжди, коли ми, оті вибрані і освячені Христом, вважаємо, що Христос слабкий, що Його спосіб дії у світі не зовсім коректний, що належало б більш конкретно боротися зі злом у світі, з ворогами Христа, і взагалі з гріхом, коли прагнемо дещо «підрихтувати» Божу справу на людський спосіб – отоді власне ми стаємо зрадниками Христа і перестаємо бути Його вірними учнями. Тоді слова Христа: «Один з вас мене зрадить» є не просто історичними словами, але є актуальними тут і тепер та відносяться до мене.

Належало б під час Великого Страсного Тижня не стільки побиватися над «бідним зрадником Юдою», скільки над нами самими, над нашими гріхами, які власне і були головною причиною всього того, що сталося з Христом у ці дні. Ні, це не Юда головний зрадник Христа. Він може навіть не був свідомий, що робить, а тим більше, чим все це закінчиться. Але це ми, коли свідомо і добровільно зрікаємося Христа, відходимо від Його волі, коли ми, тобто ті, які вже пізнали Христа і Його Євангеліє, беремо це наше знання якби у лапки і стаємо «літеплими християнами», ось тоді ми перетворюємося на справжніх і більш небезпечних, ніж Юда, зрадників.

На жаль, Юда, усвідомивши свій вчинок, впав у повний відчай і не попросив у Христа вибачення, як це зробив інший Апостол після зради, Петро. І напевно, Юда це пробачення отримав би. На щастя, у нас ще є шанс, усвідомивши нашу зраду Христа, про це пробачення просити. Щире каяття і щирий жаль за гріхи, постанова поправи, уповання на милосердя Христа та визнання всіх своїх провин дають нам можливість знову стати учнями Христа і перестати бути Його зрадниками. Подібно, як зрада Христа є певною таємницею особи, яка цю зраду чинить, так само, і навернення до Христа є таємницею особи, яка з Божою допомогою знову стає учнем Христа і улюбленим дитям Божим.