Руслан Делятинський. Розвиток богословської освіти УГКЦ як засіб реєвангелізації («нової євангелізації») українського суспільства

Процес становлення системи богословської освіти Української Греко-Католицької Церкви в незалежній Україні став одним із важливих елементів її організаційної структури та одним із каталізаторів її суспільної місії. Якщо у перший період відродження УГКЦ, у 1989-1996 рр., наголошувалося на потребі богословського вишколу і підготовки виключно нового покоління священнослужителів, то згодом, у 1995-2000 рр., акценти вже зміщуються на утвердження християнських ідеалів у суспільстві за допомогою навчально-виховних закладів, іншими словами, мова йде також про богословську освіту для мирян.

У статті автор аналізує основні тенденції становлення богословської освіти УГКЦ в незалежній Україні (з 1991 р.), з’ясовує перспективи державної акредитації богословських вищих навчальних закладів УГКЦ та можливі напрями їх розвитку. Автор підкреслює, що рзвиток богословської освіти УГКЦ за певних умов може стати дієвим засобом реєвангелізації (або «нової євангелізації») українського суспільства.

Процес становлення системи богословської освіти Української Греко-Католицької Церкви (далі – УГКЦ) в незалежній Україні став одним із важливих елементів її організаційної структури та одним із каталізаторів її суспільної місії. Якщо у перший період відродження УГКЦ, у 1989-1996 рр., наголошувалося на потребі богословського вишколу і підготовки виключно нового покоління священнослужителів, то згодом, у 1995-2000 рр., акценти вже зміщуються на утвердження християнських ідеалів у суспільстві за допомогою навчально-виховних закладів, іншими словами, мова йде також про богословську освіту для мирян. Курс «нової євангелізації» суспільства, проголошений у 1996 р. Синодом єпископів та Патріаршим Собором УГКЦ[1], може бути реалізований, на нашу думку, виключно шляхом поступової, еволюційної формації «нового покоління» християн, активних не тільки в «обрядовій» сфері, але й у практичному щоденному втіленні християнських ідеалів в життя. Таку ж мету переслідує проголошена Синодом єпископів УГКЦ 2011 року концепція «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом» (як основа «Стратегії розвитку УГКЦ до 2020 року»)[2], яка може і повинна стати одним із перспективних напрямів євангелізації суспільства.

Водночас, на нашу думку, важливим елементом цього процесу «нової євангелізації» (чи реєвангелізації, тобто повернення формально, за соціологічною статистикою, християнського суспільства з атеїстичними впливами пострадянської епохи до християнських ідеалів) повинна стати богословська освіта, спрямована як на підготовку священиків, так і мирян. Тут важливо підкреслити, що такий освітній процес повинен бути обов’язково керований Церквою, оскільки саме вона покликана Христом бути «вчителькою народів». Щоб уникнути звинувачень в «клерикалізмі», проводячи певну паралель, підкреслю, що ніхто б не наважився на підготовку, наприклад, фахівця з атомної фізики чи з генетики шляхом самоосвіти чи за посередництвом лише вчителя фізики чи біології із загальноосвітньої школи, адже для такої підготовки необхідно як мінімум пройти навчання в університеті за відповідною спеціальністю, згодом – підготовку в аспірантурі під досвідченим керівництвом доктора наук, захистити дисертацію і т.д. Отже, так само і богословська освіта як важливий засіб реєвангелізації / «нової євангелізації» суспільства повинна також здійснюватися під керівництвом і за безпосередньою участю, підтримкою і допомогою Церкви. Власне, цим і обумовлюється актуальність дослідження процесу становлення та розвитку системи богословської освіти однієї з традиційних для України християнських Церков – УГКЦ.

Слід зауважити, що проблема становлення і розвитку богословської освіти традиційних християнських Церков в Україні (УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ, УКГЦ, протестантських конфесій) вже почали привертати увагу окремих дослідників – філософів, релігієзнавців, істориків, богословів. Так, одним із перших розвиток богословської освіти УГКЦ почав досліджувати діаспорний богослов о. д-р М.Марусин[3], згодом цю проблему продовжив розробляти о. д-р І.Кащак[4]; але їхні дослідження обмежуються хронологічно до середини ХХ ст. Розвиток освітньої системи Ордену Єзуїтів в Україні у XVI-XVII ст. досліджувала Т.Шевченко[5]. Напевно, інтерес українських істориків до цього напряму досліджень буде поступово зростати, оскільки процес інтеграції богословської освіти в державний освітній простір в найближчій перспективі буде активно реалізуватися в життя. Тим більше, що, як підказує досвід, наприклад, Росії, процеси інтеграції богослов’я в державну систему вищої освіти обов’язково знаходили відгук в середовищі професійних істориків[6].

Слід зауважити, що процеси становлення і розвитку богословської освіти УГКЦ в незалежній Україні знайшли тільки фрагментарне відображення в працях таких сучасних істориків, як В.Марчука[7], В.Пащенка[8], О.Недавньої[9]. Очевидно, комплексне дослідження проблеми розвитку богословської освіти в незалежній Україні ще стане предметом спеціальної уваги українських істориків та релігієзнавців (наприклад, у формі дисертаційного дослідження). Втім, уже сучасні дослідники зробили перший внесок. Перші спроби вивчення цієї проблеми з’явилися на початку ХХІ ст. і були пов’язані, як правило, з процесом інтеграції богословських навчальних закладів у систему вищої освіти України. Саме ця обставина, на нашу думку, спричинила на початку 2000-х років дискусії й навіть викликала полярні думки представників різних наукових шкіл та громадськості щодо можливості чи неможливості визнання державою богослов’я як наукової та освітньої галузі[10]. Невдовзі процес визнання державою можливості такої інтеграції та перші спроби акредитувати авторитетні богословські вищі навчальні заклади викликали серед науковців, представників традиційних християнських Церков та в суспільстві нову хвилю інтересу до богословської освіти[11]. Власне, тоді з’явилися перші узагальнюючі дослідження проблеми розвитку богословської освіти в незалежній Україні. Серед них необхідно згадати наукові й аналітичні статті представників різних наукових шкіл і традиційних Церков, зокрема, світських релігієзнавців Ю.Решетнікова й В.Хромця[12], представників УПЦ КП М.Лагодича і М.Щербаня[13], УПЦ (МП) – В.Бедя та А.Бочкаря[14], УГКЦ – В.Фенича та О.Дроздової[15]. Важливим науково-богословським форумом, на якому представники традиційних християнських Церков і конфесій змогли обговорити стан і перспективи розвитку богословської освіти, стала Перша Всеукраїнська конференція «Майбутнє богослов’я в Україні», проведена в листопаді 2009 р. в Києві на базі Інституту релігійних наук ім. св. Томи Аквінського (РКЦ в Україні)[16]. Звичайно, упродовж 2000-2011 рр. було опубліковано значну кількість аналітичних статей інших істориків, релігієзнавців, філософів та богословів, інтерв’ю авторитетних церковних діячів тощо, не маємо можливості детальніше характеризувати, хоча надалі їх використаємо для аналізу проблеми та обґрунтування своїх думок.

У своїй статті спершу проаналізуємо процес становлення системи богословської освіти УГКЦ в незалежній Україні, покажемо її структуру, з’ясуємо здобутки і перспективи інтеграції богословської освіти в освітній простір Української держави, зокрема, можливості державної акредитації богословських вищих навчальних закладів, що може збільшити їх потенціал для здійснення «нової євангелізації» / реєвангелізації українського суспільства.

Вихід з підпілля, легалізація та відновлення організаційної структури УГКЦ в Україні в 1987-1991 рр. стимулювали процес відродження мережі богословської освіти. Спершу, впродовж 1990-1994 рр., відновлюються духовні семінарії у Львові та Івано-Франківську, осередки яких мали історичне коріння з довоєнного періоду і продовжували існувати в «катакомбній» Церкві. В той же час навколо «катакомбних» осередків богословської освіти формуються духовні семінарії в Золочеві, Дрогобичі, Тернополі, Ужгороді, інші осередки богословської освіти в Коломиї та Чорткові. Невдовзі, у 1992-1994 р., з благословення Синоду єпископів УГКЦ відновлює свою діяльність Львівська богословська академія, історичні корені якої сягають 1929 р., коли її заснував митрополит Андрей Шептицький, та продовжуються з 1963 р., коли митрополит Йосиф Сліпий заснував у Римі Український католицький університет як правонаступника традицій ЛБА. В цілому перше десятиліття існування богословських навчальних закладів УГКЦ в Україні (до 2000 р.) було, на нашу думку, етапом відродження та становлення, спрямованим передусім на відповідну богословську підготовку священиків, потребу в яких так сильно відчувала відроджувана Церква. Звичайно, в цей період відбувається також зародження і становлення богословських освітніх закладів вищого рівня, серед яких були Львівська богословська академія, Івано-Франківський теологічно-катехитичний духовний інститут, Ужгородська богословська академія, діяльність яких спрямовувалася вже на підготовку богословів-науковців, катехитів, дяків та інших церковних кадрів. З середини 1990-х років відбувається деяке переосмислення стратегічних цілей закладів богословської освіти. Так, у 1997-2000 рр. було розроблено та схвалено Синодом єпископів УГКЦ «Концепцію богословської освіти в Україні», в якій було визначено основні пріоритети, місце і призначення, рівні та суб’єкти богословської освіти.

Автори «Концепції богословської освіти в Україні» намагалися окреслити суть богослов’я, спираючись на його «святоотцівське бачення» як «молитовного споглядання-спілкування-сопричастя до Осіб Пресвятої Трійці»[17]. Здійснивши короткий історичний екскурс та вказавши на «виклики часу», українські богослови спробували визначити концептуальні засади богословської освіти, з’ясувати її місце та призначення, охарактеризували її структуру. Ставлячи за мету повернути богослов’ю належне місце в Україні[18], вперше було окреслено богословську освіту як певну комплексну систему, структурі якої властиві два рівні (спеціальний та загальний, при чому перший був диференційований на різні типи богословських закладів), «академічні ступені» (бакалаври, магістри, доктори), категорії фахівців (богослови, священики, катехити, регенти, дяки, паламарі тощо), форми, засоби і методи навчання, а також запропоновано механізми розвитку богословських навчальних закладів УГКЦ (через афіліацію та акредитацію)[19]. Отже, автори «Концепції…», на нашу думку, здійснили «революційний» крок в реформуванні системи богословської освіти УГКЦ: вперше було зміщено акценти від пріоритетності богословської освіти виключно задля підготовки священнослужителів до надання можливості «кожній людині навчатися спілкуванню з Богом»[20], тобто богословської освіти для всіх категорій «народу Божого».

Центральним органом, який визначав стратегію реформування та розвитку богословської освіти, залишався Синод єпископів УГКЦ (з 2000 р. розподілено на Патріарший та Києво-Галицької митрополії). Патріарший Синод єпископів УГКЦ у 2001-2002 рр., створив постійну Синодальну Комісію катехитичну і християнської освіти[21]. Водночас в структурі Синоду єпископів Києво-Галицької митрополії УГКЦ було збережено Комісію богословської освіти та виховання УГКЦ, а також створено Комісію у справах шкільництва[22]. Відтепер кожен з двох рівнів богословської освіти УГКЦ поступово набував відносно самостійної «лінії розвитку»: по-перше, розвиток спеціальної богословської освіти, «підконтрольний» Комісії богословської освіти і виховання, зосереджувався в ЛБА та єпархіальних духовних семінаріях; по-друге, загальне християнське виховання, «регульоване» Комісією у справах шкільництва, здійснювалося через мережу католицьких загальноосвітніх шкіл, ліцеїв і коледжів, недільних шкіл у парафіях, християнських організацій і товариств. З метою забезпечення комплексного розвитку системи богословської освіти Патріарший Синод єпископів УГКЦ в Бучачі 16-21 липня 2000 р. вирішив: «Всебічно сприяти діяльності існуючих католицьких освітніх установ та докладати зусиль до створення нових для того, щоб піднести християнську освіту та мораль»[23].

Звичайно, одним із пріоритетних напрямів розвитку богословської освіти УГКЦ залишилась підготовка нового покоління священиків у мережі єпархіальних семінарій. Передусім необхідно було удосконалити спільну навчальну програму для духовних семінарій УГКЦ, що потребувала узгодження підходів до змісту навчальних богословських дисциплін, організації навчального процесу та духовної формації. У 2000 р. Синодальна Комісія священичої формації УГКЦ сформувала «Проект навчального плану філософії і теології в Україні», на основі якого Комісія богословської освіти і виховання УГКЦ в Україні розробила «Навчальну програму духовних семінарій України», в якій було уніфіковано перші 5 років навчання в семінаріях (підготовчий рік і 4 роки філософсько-богословських студій), а також подано пропозиції щодо 6-го й 7-го років навчання душпастирського напрямку, враховуючи новітні вимоги щодо потреби спеціалізації окремих семінарій за різними профілями, серед яких – академічний, парафіяльний, душпастирство родини і молоді, капеланство, духовне провідництво тощо[24]. Згодом, дві Комісії – у справах священичої формації й у справах духовенства і монашества – розробили Програму священичої формації УГКЦ, схвалену Патріаршим Синодом єпископів 2008 р. на 5-річний випробувальний термін[25]. Проблема формації та життя священиків знайшла належне місце і в душпастирському плані Києво-Галицької митрополії УГКЦ[26]. Відтепер система богословської підготовки священиків передбачала продовження духовної формації після закінчення навчання в семінарії та навіть після здобуття ієрейських свячень. Митрополичий Синод запровадив обов’язкові богословські іспити у випадках надання юрисдикції на сповідь перед свяченнями, у перші п’ять років священства, під час конкурсу на вакантну парафію; рекомендовано єпископам проводити «формаційно-братерські зустрічі для священиків упродовж перших 5-10 років священства»[27]. З огляду на потреби «нової євангелізації» Патріарший і Митрополичий Синоди єпископів УГКЦ почали акцентувати увагу на формуванні священиків-місіонерів, доручивши у 2009-2010 рр. Патріаршій Комісії священичого виховання та ректорам духовних семінарій УГКЦ розробити академічну програму місіології і «напрямні душпастирства покликань», а Пасторально-місійному відділу Патріаршої Курії УКГЦ – «організувати спеціалізовані центри вишколу місіонерів та кандидатів для служіння українським емігрантам»[28]. Вже влітку 2011 р. Пасторально-місійний відділ УГКЦ на базі Львівської духовної семінарії Святого Духа провів перший практичний курс місійного служіння[29]. Водночас з метою проведення «нової євангелізації» в східних областях України у 2010 р. створену Київську Трьохсвятительську духовну семінарію, яка розпочала підготовку священиків для мережі громад Київської архиєпархії, Донецько-Харківського й Одесько-Кримського екзархатів УГКЦ[30]. Отже, душпастирська формація духовенства залишилась одним із найважливіших напрямів розвитку богословської освіти УГКЦ.

Упродовж першого десятиліття ХХІ ст. поступово зростала питома вага іншої складової вищої богословської освіти УГКЦ, а саме – академічного богослов’я. Особлива роль у розвитку богословської освіти і науки відводилась Львівській богословській академії. Спершу, з 1994 р., в структурі ЛБА були тільки один навчальний факультет (богословський) та один науковий інститут (Інститут історії Церкви). Поступово організаційна структура ЛБА була значно розширена: по-перше, створено нові наукові інститути – Інститут неолатиністики (1995 р.), Інститут богословської термінології та перекладів (1996 р.), Інститут релігії та суспільства (1997 р.), Інститут родини та подружнього життя (1997 р.), Катехитично-педагогічний інститут (1998 р.), Інститут Літургійних наук (1999 р.), Інститут екуменічних студій (2004 р.), Інститут канонічного права (2000 р.)[31]; по-друге, у 2001 р., крім філософсько-богословського, було засновано гуманітарний факультет[32]. Водночас вживалися заходи щодо акредитації богословських закладів УГКЦ. У 1998 р., ЛБА здобула міжнародну акредитацію Конгрегації католицької освіти Апостольського Престолу, завдяки якій диплом бакалавра з богослов’я почав визнаватися багатьма католицькими навчальними закладами в світі[33]. У 2001 р., Патріарший Синод єпископів УГКЦ, керуючись кан. 648-649 ККСЦ[34], надав Катехитично-педагогічному інститутові ЛБА статус вищого навчального закладу та право присвоювати академічний ступінь «магістра релігійних наук»[35]. Отже, поступова розбудова структури та міжнародна акредитація ЛБА дозволили розпочати заходи щодо створення вищого богословського закладу УГКЦ – католицького університету. У 2002 р. за рішенням Фонду святого Климентія Львівська Богословська академія була реорганізована в Український Католицький університет, в якому поряд з філософсько-богословським створено гуманітарний факультет[36]. Характерно, що з цього часу УКУ в Римі набував зовсім іншого статусу: за влучним виразом голови товариства «Свята Софія» о. Івана Дацька, «мати УКУ – у Львові, а університет в Римі – її перша дочка»[37].

Становлення УКУ в дальшій перспективі залежало від декількох факторів – вибору концепції розвитку, правового поля його діяльності, структури та якісного складу професорсько-викладацького колективу. Особливістю УКУ було те, що з 2002 р. він, за визначенням віце-ректора УКУ М.Мариновича, увійшов у дві правові системи: «правове поле Української держави – як вищий навчальний заклад, визнаний Міністерством освіти й науки; і канонічне поле Католицької Церкви – як університет католицький, визнаний своєю Церквою і Конгрегацією католицької освіти у Ватикані». Звідси виникала необхідність, по-перше, узгодження та корекції в діяльності УКУ норм цих двох правових систем, а по-друге, вибору одного з багатьох варіантів концепції розвитку УКУ[38]. Вже під час інавгурації (відкриття) УКУ в Львові 25-29 червня 2002 р. було обговорено концептуальні основи становлення і розвитку цього богословського вищого навчального і наукового закладу[39]. Перший ректор УКУ о. д-р Б.Ґудзяк, підкресливши необхідність «творчого і гармонійного поєднання віри та розуму», наголосив, що основними завданнями УКУ є збагачення академічного дискурсу, відродження міждисциплінарного характеру вищої освіти, науковий пошук на основі антиномічного таїнственного виміру істини, поширення християнської етики праці та навчання, екуменічний діалог[40]. Отже, УКУ в Львові став першим католицьким університетом УГКЦ на території України, що був покликаний розвивати богословську освіту і науку, сприяти «новій євангелізації» суспільства.

У наступному десятилітті Український Католицький університет, від якого у 2006 р. було відокремлено Львівську духовну семінарію Святого Духа[41], продовжував розвивати свою освітню та наукову діяльність. В Інституті літургійних наук УКУ запроваджено 2-річну дяківсько-регентську програму[42]. З метою координації науково-дослідної та видавничої праці в структурі УКУ в 2003 р. було створено Науковий відділ і Видавничу раду[43]. Активізували свою діяльність наукові інститути УКУ, послугами яких почали користуватися Патріарший і Митрополичий Синоди єпископів УГКЦ. Так, у 2002 р. Митрополичий Синод єпископів УГКЦ доручив УКУ розпочати працю з проведення навчальної програми в Києві[44], Патріарший Синод у 2005 р. доручив Інститутові екуменічних студій організувати Унійний з’їзд у Велеграді 2007 р. з нагоди 100-річчя Першого унійного з’їзду під проводом Митрополита Андрея Шептицького[45]; у 2010 р. – організувати конференції та інші заходи в діаспорі «для поширення знань про ідентичність та місію УГКЦ в Католицькій Церкві», у співпраці з Пасторально-місійним відділом Патріаршої Курії УГКЦ розробити концепцію створення Пасторально-місійного інституту УГКЦ, створити в структурі католицького університету кафедру пастирського богослов’я[46]. Враховуючи значення УКУ, ієрархи УГКЦ постійно дбали про його розвиток, закликали громадськість підтримати цей заклад[47]. Характерно, що серед випускників УКУ (до 2010 р.) 29% стали священиками та дияконами, 26% продовжили навчання в Україні або за кордоном, 17% залишилися працювати в УКУ, 14% задіяні в соціальній сфері, 10% працюють у бізнесі, 4% закінчили навчання за кордоном і викладають тепер в УКУ[48]. Отож, вже за перше десятиліття (2002-2012 рр.) Український Католицький університет, створений з інціативи та під опікою УГКЦ, почав активно виконувати покладену на нього ієрархією місію «нової євангелізації» українського суспільства.

На початку ХХІ-го ст. все більшої актуальності набуває питання визнання Української державою богословських вищих навчальних закладів традиційних християнських Церков. З огляду на це, як стверджує В.Фенич, «можливість отримати державну ліцензію на надання кваліфікаційних послуг з богословських програм стали для спільноти ЛБА/УКУ не просто питанням легалізації академії / університету як вищого богословського навчального закладу, а справою принципу»[49]. Першим кроком в справі «легалізації» та інтеграціії богослов’я в державний освітній і науковий простір було підписання 18 квітня 2000 р. «Меморандуму про співпрацю Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України у справах релігій та Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій», в якому зазначено намір «здійснити необхідні заходи щодо запровадження до Переліку напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, спеціальності «Теологія»[50]. Характерно, що майже одразу після підписання цього документу, 21-22 квітня 2000 р., у ЛБА було проведено семінар «Богословська освіта в Україні», учасники якого (зокрема, о. С.Шевчук, о. П. Ґаладза, А.Костюк, Т.Добко) обговорили проблеми впливу християнської освіти на формування держави та громадянського суспільства, можливості державного визнання спеціальності «Богослов’я» як освітньої та наукової галузі, перспективи акредитації богословських вищих навчальних закладів[51]. Однак рішення Міністерства освіти і науки України у 2002 р. про внесення до «Переліку напрямків і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах» спеціальності «Богослов’я» в межах напряму підготвоки «Філософія» дало можливість присвоювати лише кваліфікацію «бакалавр філософії», а не «бакалавр богослов’я», і саме ця обставина згодом викликала серйозні застереження з боку Церкви щодо можливої втрати змісту богословської освіти внаслідок державної акредитації, щодо самої процедури ліцензування богословських навчальних закладів тощо[52].

Зрештою, процес визнання Українською державою богословської освіти і науки затягнувся на ціле десятиліття і, треба підкреслити, остаточно не завершився до сьогодні. У 2005 р., зважаючи на звернення до Президента України В.Ющенка Глави УГКЦ Любомира Гузара, ректорів університетів І.Вакарчука (ЛНУ) та В.Брюховецького (НаУКМА), Міністерство освіти і науки України розпочало процес формування Робочої групи щодо розробки державного освітнього стандарту з богослов’я, до якої увійшли науковці з різних вищих навчальних закладів України, в тому числі Т.Добко від УКУ[53]. Згодом наказом МОН України № 363 від 16 червня 2005 року до переліку спеціальностей, за якими здобувався освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр», було додано спеціальність «Богослов’я (теологія)» у межах напряму підготовки «Філософія», але вже 13 грудня 2006 року ця спеціальність була виключена з переліку напрямків підготовки бакалаврів постановою № 1719 Кабінету міністрів України, і з того часу спеціалістів та магістрів богослов’я (теології) в Україні можна було готувати на базі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра філософії[54].

Тим часом у березні – квітні 2006 року Державна акредитаційна комісія прийняла рішення про ліцензування програм підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів богослов’я та акредитацію програми підготовки бакалаврів богослов’я в Українському Католицькому Університеті, завдяки чому 7 липня 2006 року вперше в історії сучасної України 104 випускники богословської програми отримали дипломи бакалавра богослов’я державного зразка[55]. Державна акредитація УКУ мала велике значення для розвитку богословської освіти УГКЦ, оскільки відтепер католицький університет був інтегрований в освітній і науковий простір Української держави. Акредитація УКУ відкривала передусім нові перспективи для інших богословських вищих навчальних закладів УГКЦ, серед яких були Івано-Франківська теологічна академія та Ужгородська богословська академія. З метою популяризації ідеї державної акредитації у вересні 2006 р. в УКУ відбувся семінар «Акредитація богословської освіти в Україні: досвід УКУ та перспективи співпраці», учасники якого активно обговорили різноманітні аспекти процесу державної акредитації католицького університету[56].

Процес інтеграції богословської освіти і науки в державне правове поле набув завершеного вигляду із прийняттям у 2010-2011 рр. низки важливих державних рішень: постанови Кабінету міністрів України № 787 від 27 серпня 2010 р. про підготовку спеціалістів і магістрів за напрямом підготовки «Теологія (богослов’я)» галузі знань «Гуманітарні науки», постанови ВАК України № 273 від 15 травня 2010 р. про внесення богослов’я до переліку наукових спеціальностей, за якими здійснюється підготовка і захист дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора філософських наук; постанови Кабінету міністрів України № 267 від 17 березня 2011 р. про підготовку бакалаврів з напряму підготовки «Богослов’я (теологія)» галузі знань «Гуманітарні науки» із врахуванням конфесійного поділу[57]. Врешті, наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1210 від 21 жовтня 2011 р. було доручено Робочій групі «розглянути питання визнання дипломів і наукових ступенів випускників вищих духовних навчальних закладів та внести проекти відповідних актів»[58]. Отже, із прийняттям цих документів було, треба підкреслити, в цілому було сформовано законодавчу базу для проведення державної акредитації та ліцензування закладів богословської освіти і науки[59].

Законодавчі кроки держави в напрямку визнання богослов’я невдовзі викликали не тільки практичний інтерес зацікавлених сторін (як правило, представників богословських вищих навчальних закладів), але й дискусії в середовищі українських богословів, релігієзнавців та інших науковців, які симпатизували богослов’ю або й належали до різних християнських Церков і конфесій, щодо цілей, середовища стандартів і рівня розвитку академічного богослов’я, його становлення як освітньої та наукової спеціальності, а також перспектив його державної акредитації.

Так, перший віце-ректор УКУ Т.Добко, коментуючи вищезгадане рішення ВАК України, окреслив, зокрема, можливі сценарії становлення і розвитку офіційно визнаної державою богословської науки, перший з яких – підготовка фахових богословів (бакалаврів, спеціалістів, магістрів, а також кандидатів і докторів наук) у державних «світських» вищих навчальних закладах – викликав деякі застереження (щодо можливої відсутності базової богословської освіти для підготовки магістрів богослов’я); другий полягав у збереженні подвійної акредитації (церковної та державної), що повинна була гарантувати якість і наступність в підготовці богословів (від бакалаврів до докторів наук)[60]. Доцент кафедри теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна О.Бойко, визнаючи конфесійність богослов’я та диференціюючи «академічне богослов’я в університеті» та «богослов’я, яке присутнє в церковно-освітніх інституціях: академіях і семінаріях», наполягав на необхідності та наявних можливостях розвитку саме «академічного» богослов’я, яке «повинно стати простором міждисциплінарних досліджень», може бути тільки «тільки місіонерським – відкритим і світові, і суспільству, і кожній окремій людині, воно не може обслуговувати лише потреби членів Церкви, або вузькі суспільні функції, або тільки слугувати джерелом наукових досліджень»[61]. Тим часом ректор Київської духовної академії і семінарії УПЦ (МП) архієпископ Бориспільський Антоній Паканич, аналізуючи концепцію освітньої реформи УПЦ, неоднозначно підкреслив, що «покликання духовних навчальних закладів полягає у вихованні пастирів та спеціалістів, які будуть вірно служити Православній Церкві, а не просто зможуть офіційно називатися «богословами»»[62]. Подібної думки дотримувався також ректор Київської Православної Богословської академії УПЦ КП єпископ Епіфаній Думенко: застерігаючи від «тенденції секуляризації духовної освіти», небезпека якої полягала в тому, що «так звані «світські теологи» отримають пріоритетне право у визначенні векторів розвитку богослів’я», він підкреслював, що «святе завдання духовного навчального закладу – це підготовка кадрів для майбутнього пастирського служіння. Всі інші завдання можуть мати хоча і важливе, але другорядне значення»[63]. Оцінюючи цитовані заяви ректорів православних духовних академій, експерт Центру релігійного моніторингу Г.Касьяненко підкреслив, що визнання богослов’я як наукової спеціальності в межах напряму «Філософія» є «українським варіантом» компромісу, необхідного на даному етапі розвитку богословської освіти і науки в Україні, а також накреслив схему еволюційного становлення богослов’я як самостійного напряму чи галузі наук[64].

Новий етап дискусії щодо перспектив розвитку богословської освіти і науки почався, мабуть, у 2011 р., коли її акценти було зміщено в сторону оцінки рівня розвитку академічного богослов’я. безпосереднім приводом до початку дискусії стало інтерв’ю з Блаженнішим Любомиром Гузаром, який, оцінюючи стан розвитку богослов’я, висловив критичну думку: «Мені здається, що наше богослов’я стоїть на дуже слабкому рівні… Ми маємо Український католицький університет, який старається виховати, посилає закордон, у дуже престижні університети, де вони можуть не одного доброго навчитися. Але чомусь неможливо запалити наших богословів. А без доброго богослов’я далеко не зайдемо. Тому мені від цього прикро…»[65]. Невдовзі до дискусії долучилися директор Наукової бібліотеки УКУ Тарас Тимо[66], завідувач кафедри богослов’я УКУ Віктор Жуковський[67], експерт РІСУ доктор філософських наук Юрій Чорноморець[68], доктор канонічного права о. Михайло Димид[69]. Не вдаючись до конкретнішого аналізу перебігу дискусії, узагальнено зазначимо, що її учасники прагнули визначити стратегічні цілі, або місію, призначення богословської освіти і науки, вказати конкретні механізми розвитку та державної акредитації.

Підсумовуючи аналіз розвитку богословської освіти і науки УГКЦ в Україні, спробуємо окреслити можливі перспективи.

По-перше, необхідно переглянути «давню» версію «Концепції розвитку богословської освіти УГКЦ» (1998 р.) та запропонувати її нову редакцію. Серед нововведень, очевидно, слід запропонувати нову систему диференціації закладів богословської освіти і науки, яка повинна ґрунтуватися на нових підходах, наприклад, диференціації богослов’я на три категорії (або «види богослов’я», за о. М.Димидом): «академічне богослов’я» (або «наукові дослідження», зосереджені в католицькому університеті й теологічних академіях, наукових богословських інститутах), духовно-формаційне богослов’я («формація» в духовних семінаріях) та «богословський містичний досвід» (переживання та осмислення приватних релігійних практик)[70].

По-друге, обов’язковою умовою повноцінного розвитку богословської освіти і науки має стати процес повного державного визнання богослов’я як самостійної освітньої та наукової галузі (тобто, вийти за рамки напряму «Філософія»). Для цього необхідно докласти максимум зусиль для державної акредитації не тільки УКУ, але й інших богословських вищих навчальних закладів (академій), крім духовних семінарій. Перспективи розвитку богослов’я в Україні залежать, безумовно, від спільних кроків назустріч держави та Церкви. Очевидно, держава на законодавчому рівні повинна би врегулювати право Церков на заснування навчальних закладів (від загальноосвітніх шкіл до академій та університетів), однак наявне законодавче поле дає Церкві широкі можливості для державної акредитації закладів богословської освіти і науки.

Отож, треба молитися і працювати!

[1] Див., наприклад: Програмова промова Владики Любомира Гусара на відкритті Патріаршого Собору // Українська Греко-Католицька Церква: офіційна сторінка: [електронний ресурс] – режим доступу: http://old.ugcc.org.ua/ukr/church_in_action/sobor/previous/I-st/poslannia/ [17.11.2011]; Документи Патріаршого Собору УГКЦ. Перша сесія (жовтень 1996 р.). – Львів, 1998. – С.266-267, 276-277 (пропозиції комісії формації священиків – пп.15, 17; пропозиції підкомісії координації структур, програм і стратегій комісії академічної формації священиків – пп. І.1-2); Рішення і постанови Синодів Єпископів УГКЦ 1989 – 1997 років. – Львів, 1998. – С.29, 37 (пп.1-5, 54-к.10); Димид М., митр. прот., д-р, секретар Патріаршого Собору. Рішення Собору в дії // Українська Греко-Католицька Церква: офіційна сторінка: [електронний ресурс] – режим доступу: http://old.ugcc.org.ua/ukr/church_in_action/sobor/previous/3rd/issues/itworks/ [25.01.2012].

[2] Постанови Синоду єпископів УГКЦ, що відбувся у м. Куритиба (Бразилія) 5-10 вересня 2011 року Божого // Українська Греко-Католицька Церква: офіційна сторінка: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.ugcc.org.ua/1973.0.html [22.10.2011].

[3] Марусин М., о. д-р. Погляд на виховання кандидатів духовного стану на Україні // Богословія. – 1943-1963. – Т.21-24. – С.40-94.

[4] Кащак І., о. д-р. Виховання Українського Греко-Католицького Священика (1882 – 1946) / Переклад з англ. О.Шпунт. – Львів: Свічадо, 2007. – 232 с.

[5] Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти XVI – середини XVII ст. – Львів: Свічадо, 2005. – 340 с. (Видання Товариства Ісуса, Серія Studia rationis 1).

[6]Див., наприклад: Козырев Ф.Н. Гуманитарное религиозное образование: Монография. – Санкт-Петербург: РХГА, 2010. – 392 с. [анотація змісту] (22 апреля 2010 г.) // Богослов.ru: научный богословский портал: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.bogoslov.ru/biblio/text/733061/index.html [12.01.2012]; Религиозное образование в России и Европе в XVI веке: Кол. монография. – Санкт-Петербург: Издательство РХГА, 2010. – 186 с. [анотація змісту] (24 июня 2011 г.) // Богослов.ru: научный богословский портал: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.bogoslov.ru/biblio/text/1763946/index.html [12.01.2012]; Сухова Н.Ю. Система научно-богословской аттестации в России в XIX — начале XX в.: Монография. – Москва: Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2009. – 676 с.[анотація змісту] (25 ноября 2009 г.) // Богослов.ru: научный богословский портал: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.bogoslov.ru/biblio/text/510673/index.html [12.01.2012];Семинар “Лицензирование и аккредитация Духовных учебных заведений”: 22-23 сентября 2010 г. по благословению епископа Смоленского и Вяземского Феофилакта Смоленская Православная Духовная Семинария проводит семинар на тему: «Лицензирование и аккредитация Духовных учебных заведений» (22.08.2010) // Богослов.ru: научный богословский портал: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.bogoslov.ru/text/1051439.html [20.09.2011]; Богословское образование: разомкнуть систему (3 апреля 2010 г.): Кирилл (Говорун), архимандрит, Лученко К.В. (Архимандрит Кирилл (Говорун), заместитель председателя Учебного комитета Русской Православной Церкви рассказал главному редактору интернет-издания “Татьянин День ” К.В. Лученко о состоянии современного мирового богословия и перспективах теологического образования в России) // Богослов.ru: научный богословский портал: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.bogoslov.ru/text/716888.html [19.10.2011].

[7] Марчук В.В. Церква, духовність, нація: Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – 464 с.

[8] Пащенко В. Греко-католики в Україні від 40-х років ХХ ст. до наших днів: Монографія. – Полтава, 2002. – 615 с.

[9] Недавня О. Сучасний розвиток УГКЦ: стан («Релігія в Україні», 21 лютого 2011 року) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/40844/; // Релігія в Україні: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.religion.in.ua/main/analitica/8374-suchasnij-rozvitok-ugkc-stan-zakinchennya.html [22.02.2011].

[10]Детальніше див. та порівн.: Закович М.М., професор, доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техінки України. Деякі аспекти узгодження світської і богословської освіти (15 лютого 2003 року) // Офіційний сайт Євграфа К. Дулумана (рос.): [електронний ресурс] – режим доступу: http://duluman.uath.org/Zakovjch.htm [20.05.2010]; Добко Тарас. Академічне богослов’я в Україні. А віз і нині там… // Патріярхат: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/authors/article;166/ [11.08.2010]; Браславець О., Єрмак І. Теологічна освіта в Україні: Чи прийшло свято на богословську вулицю? (// Дзеркало тижня. – №38 (413). – 5-11 жовтня 2002 р.) // Дзеркало тижня: [електронний ресурс] – режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/teologichna_osvita_v_ukrayini_chi_priyshlo_svyato_na_bogoslovsku_vulitsyu-29742.html [19.10.2011]; Дмитренко Л. Духовна освіта в Україні: стан і проблеми (1 квітня 2004 р.) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/library/periodicals/lis/lis_2004/lis_04_4/33249/2004_04_31-37 [12.01.2012].

[11] Див., наприклад: Єленський Віктор. Віра і розум: богословська освіта в сучасній Україні (Радіо «Свобода», 29 серпня 2006 року) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://old.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/other_art/article;11735/ [08.04.2010]; // Радіо Свобода: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.ukraine.radiosvoboda.org/article/2006/08/95114551-e5e1-4202-afc1-158d978b27f1.html [08.04.2010]; Дорошенко Юрій. Архієпископ Димитрій (Рудюк) [УПЦ КП]: «Розвиток богослов’я та духовної освіти – передумова помісності УПЦ» («Дзеркало тижня» №24, 23 червня 2007) // Дзеркало тижня: [електронний ресурс] – режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/arhiepiskop_dimitriy_rudyuk_rozvitok_bogoslovya_ta_duhovnoyi_osviti__peredumova_pomisnosti_upts-50430.html; http://dt.ua/articles/50430; // Апологет: Православний апологетичний портал: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.apologet.kiev.ua/-838773314/63-pravoslavni-poglyad/981————.html [19.10.2011]; Акредитація богословської освіти в Україні: досвід УКУ та перспективи співпраці: програма науково-практичного семінару (14 вересня 2006) // Український Католицький Університет: [електронний ресурс] – режим доступу: http://ucu.edu.ua/news/1612/ [19.10.2011].

[12] Решетніков Юрій, к. філос. н., експерт РІСУ. Релігійна освіта в Україні та її правовий стан: (Доповідь на конференції Євро-Азійської акредитаційної асоціації духовних навчальних закладів 24 жовтня 2007 р.) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://old.risu.org.ua/ukr/study/research_conference/education_yresh_0710/ [20.01.2012]; ХромецьВіталій. Теологічне знання та теологічна освіта в Україні: короткий нарис (19 01 2011) // Релігія в Україні: [електронний ресурс] – режим доступу:http://www.religion.in.ua/main/analitica/7841-teologichne-znannya-ta-teologichna-osvita-v-ukrayini-korotkij-naris.html [22.07.2011].

[13] Лагодич М. Духовна освіта в Україні: сучасний стан та її перспективи (31.03.2011) // Священик Миколай Лагодич: [електронний ресурс] – режим доступу: http://fmykolaj.io.ua/s27452 [02.04.2011]; Щербань М., о. Акредитація духовної освіти в Україні: сучасний стан та перспективи [05.04.2011] // Храм Живоносного джерела (Казанської Ікони Божої Матері) [УПЦ КП]: [електронний ресурс] – режим доступу: http://hram.kiev.ua/print.php?id=3688 [05.04.2011].

[14] Бедь В., Бочкарь А. Внесок Митрополита Володимира у реформування української богословської освіти і науки (Доповідь ректора УУБА архімандрита Віктора (Бедь) та ігумена Арсенія (Бочкарь) на ІІІ Покровських міжнародних місіонерсько-просвітницьких читаннях, присвячених 75-річному ювілею Предстоятеля УПЦ) (01.11.2010) // УНІАН Релігії: [електронний ресурс] – режим доступу: http://religions.unian.net/ukr/detail/5370 [20.09.2011]; Бедь В.В. (Архімандрит Віктор, доктор філософії, кандидат юридичних наук, доктор богослов’я, професор, ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія, Карпатського університету імені Августина Волошина, м. Ужгород). Першосвятительський та життєвий подвиг Блаженнійшого Володимира (Сабодана), Митрополита київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви та його внесок у реформування української духовно-богословської освіти і науки // Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.uuba.org.ua/istoriya-pravoslav-ya-v-ukrayini/pershosvyatitelskiy-ta-zhitteviy-podvig-blazhenniyshogo-volodimira-sabodana-mitropolita-kiyivskogo-i-vsieyi-ukrayini-predstoyatelya-ukrayinskoyi-pravoslavnoyi-tserkvi-ta-yogo-vnesok-u-reformuvannya-ukrayinsk.html [13.09.2011].

[15] Фенич В.І. Богословська католицька освіта: деякі міркування про стан і перспективи її розвитку в Україні // Національна бібліотека України ім.. В.І.Вернадського: [електронний ресурс] – режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/natural/nvunu/Ist/2008_21/031.htm [31.03.2011]; Дроздова О. Українсько-ватиканські культурно-освітні відносини: окремі аспекти богословської освіти // Україна і Ватикан: Серія збірників наукових праць. – Вип.4: Дерржавно-церковні відносини в контексті досвіду об’єднаної Європи / За заг. ред. О.Береговського, С.Побуцького, С.Кияка, В.Дідуха та ін. – Галич – Івано-Франківськ – Київ, 2011. – С.120-123.

[16] Майбутнє богослов’я в Україні: Матеріали І Всеукраїнської конференції (Київ, 19-20 листопада 2009 р.) – Б.м.: Видавець ФОП Романюк М.Г., 2009. – 180 с.

[17] Бендик М., о. Про Концепцію богословської освіти в Україні // Богословія. – Т.64, кн..1-4. – Львів, 2000. – С.33.

[18] Див.: Димид М. Питання акредитації богослов’я // Богословія. – Т.64, кн.1-4. – Львів, 2000. – С.4; Бендик М., о. Про Концепцію богословської освіти в Україні // Богословія. – Т.64, кн..1-4. – Львів, 2000. – С.34.

[19] Концепція богословської освіти в Україні // Богословія. – Т.64, кн.1-4. – Львів, 2000. – С.6-19; Практичні кроки для втілення Концепції богословської освіти у Львівській архиєпархії та в УГКЦ // Богословія. – Т.64, кн..1-4. – Львів, 2000. – С.20-25.

[20] Див. та порівн.: Документи Патріаршого Собору УГКЦ. Перша сесія (жовтень 1996 р.). – Львів: Свічадо, 1998. – С.277 (п.ІІ); Концепція богословської освіти в Україні // Богословія. – Т.64, кн.1-4. – Львів, 2000. – С.6 (п.3); Практичні кроки для втілення Концепції богословської освіти у Львівській архиєпархії та в УГКЦ // Богословія. – Т.64, кн..1-4. – Львів, 2000. – С.20 (п.1).

[21] Поставнови Синоду Єпископів УГКЦ, що проходив у Львові-Крехові 1-5 липня 2001 року // http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/resolution/resolution1/2001/. – (п.16); Поставнови Синоду Єпископів УГКЦ, що відбувся у м. Київ 7-12 липня 2002 року // http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/resolution/resolution1/2002/. – (п.15).

[22] Див.: Постанови Десятої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Київ, 23 березня 2001 року. +Любомир, Голова Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ // http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/resolution/resolution2/2001-2004/2001_1/. – (п.1).

[23] Поставнови Синоду Єпископів УГКЦ, що проходив у Бучачі Тернопільської області 16-21 липня 2000 року // http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/resolution/resolution1/2000/. – (п.11).

[24] Навчальна програма духовних семінарій України, прийнята на зустрічі Ради ректорів 26 червня 2000 р. // Богословія. – Т.64, кн..1-4. – Львів, 2000. – С.26-31.

[25] Див.: Постанови Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся у м. Львові (Брюховичі) 25-31 серпня 2005 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/285.0.html. – (п.2, 3); Постанови Патріаршого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що проходив у м. Львові – Брюховичах від 13 до 20 вересня 2006 року Божого. // http://www.ugcc.org.ua/284.0.html. – (п.3); Постанови Патріаршого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся у Львові – Брюховичах від 2 до 9 вересня 2008 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/252.0.html. – (п.5).

[26] Постанови Десятої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Київ, 23 березня 2001 року // http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/resolution/resolution2/2001-2004/2001_1/. – (п.3); Постанови Двадцять четвертої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Зарваниця, 2-3 вересня 2004 року Божого // http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/resolution/ resolution2/2001-2004/2004_3/. – (п.3); Постанови Сорок восьмої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Львів – Брюховичі, 20-21 жовтня 2009 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/1059.0.html. – (п.2, 9).

[27] Див.: Постанови Сорок сьомої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Львів – Брюховичі, 20-21 жовтня 2009 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/917.0.html. – (п.5, 6, 7); Постанови Сорок дев’ятої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Львів – Брюховичі, 20-21 жовтня 2009 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/1156.0.html. – (п.7, 8).

[28] Постанови Патріаршого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся у Львові – Брюховичах від 2 до 9 вересня 2008 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/252.0.html. – (21а, 21б, 21в); Постанови Патріаршого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся у Львові – Брюховичах, у днях від 2 до 9 вересня 2010 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/986.0.html. – (п.2Ґ, 18); Постанови Сорок четвертої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Київ – Княжичі, 23-24 квітня 2009 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/649.0.html. – (п.1).

[29] Див.: У Львові вивчають практичні аспекти душпастирського служіння на місіях (29.06.2011) // http: //www.ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[tt_news]=5584&cHash=bb5e2073a89c34ff6dc2ba5e6b4bdf 16; Близько ста греко-католицьких семінаристів вивчатимуть особливості душпастирювання серед українців за кордоном (27.06.2011) // http://www.ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[tt_news]=5572&cHash=a3aedf 7fcf6be79310f957840a669139; Семінаристи УГКЦ вчаться бути місіонерами (30.06.2011) // http: //www.ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[tt_news]=5592&cHash=58b40135026e30536fae09eb5c661377; Учасники профсійного курсу з місійого служіння щодня зустрічаються з людьми, які мають досвід місійного життя (30.06.2011) // http://www.ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[tt_news]=5593&cHash=711b81c7145d 3311fbe92e5dfb447723; Семінаристи УГКЦ отримали сертифікат про завершення практичного місійного курсу (03.07.2011) // http://www.ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[tt_news]=5599&cHash=222414fa0652142f 91793dd8391b2d34.

[30] Див.: Київська Трьохсвятительська духовне семінарія УГКЦ оголосила набір вступників на 2011-2012 академічний рік (17.05.2011) // http://www.ugcc.org.ua/news_single.98.html?&tx_ttnews[tt_news]=5249&cHаsh= ffd1e59cc983а4ffа25296fbd9de3cb1; «Хочу вірити, що тут, у семінарії, починається церковне і національне відродження України», – Блаженніший Святослав (05.062011) // http://www.ugcc.org.ua/news_single.98. html?&tx_ttnews[tt_news]=5396&cHаsh=3а616f211f8871935f5d2631а791540b/.

[31] Див.: Наукові інститути Українського Католицького Університету (31.03.2011) // http://www.papalvisit.org.ua/ukr/research/institutes/; Поважна наука… єрундистика: Інтерв’ю з директором Інституту неолатиністики УКУ для газети «Поступ» №141 від 15-16 вересня 2001 року // www.postup.brаmа.com/010915/141_9_1.html; Інститут богословської термінології та перекладів Українського Католицького Університету // www.ucu.edu.ua/research/institutes/instytut-bohoslovskoji-terminolohiji/; Інститут релігії та суспільства Українського Католицького Університету // www.ucu.edu.ua/research/institutes/religionsociety/; Інститут родини та подружнього життя Українського Католицького Університету // www.ucu.edu.ua/research/institutes/mаrriаgefаmilylife/; Катехитично-педагогічний інститут Українського Католицького унікерситету // www.ucu.edu.ua/аcаdemics/cаtechtticl/; Інститут Літургійних наук Українського Католицького Університету // www.ucu.edu.ua/research/institutes/ils/; Сучасний розвиток УГКЦ: стан. Автор: Ольга Недавня, «Релігія в Україні», 21 лютого 2011 року // http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/40844/; Інститут Екуменічних Студій Українського Католицького Університету // www.ecumenicalstudies.org.ua; Інститут Церковного права Українського католицького Університету // www.icl.org.ua/index.php/;

[32] Гуманітарний факультет УКУ // http://clio.ucu.edu.ua/.

[33] Український Католицький Університет: Історія: Історія становлення (27.01.2010) // http://www.ichistory. org/ltaex/ukrainian/section1.html; о. Тафт Р.Ф. Слово до випускників [Львівської Богословської Академії 25 червня 2000 року] // Богословія. – Т.64, кн..1-4. – Львів, 2000. – С.95.

[34] Кодекс канонів Східних Церков проголошений Іваном Павлом ІІ / Авторизований переклад Й.Кобів; Канонічна комісія: о. Протоархимандрит І.Патрило, о. С.Мудрий, о. К.Корчагін і о. Т.Галицький. – Львів: Вид-во ОО. Василіян, 1995. – С.184.

[35] Поставнови Синоду Єпископів УГКЦ, що проходив у Львові-Крехові 1-5 липня 2001 року // http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/resolution/resolution1/2001/. – (п.4, 5, 16).

[36] Сучасний розвиток УГКЦ: стан. Автор: Ольга Недавня, «Релігія в Україні», 21 лютого 2011 року // http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/40844/; Ідентичність і місія Українського Католицького Університету: Доповіді, промови і дискусії інавгураційних урочистостей 25-29 червня 2002 року / Редактори-упорядники У.Головач, М.Маринович і А.Ясіновський. – Львів: Видавництво УКУ, 2003. – С.21, 24.

[37] Український Католицький Університет в Римі відновлює діяльність. Автор: Наталка Кудрик (10.12.2008) // http://www.radiosvoboda.org/content/article/1358418.html. Порівн.: УКУ в Римі: Історія // http://rome.ucu.edu.ua/instytut-klymenta-u-rymi/istoriya/; УКУ в Римі: Український осередок в Римі // http://rome.ucu.edu.ua/.

[38] Ідентичність і місія Українського Католицького Університету: Доповіді, промови і дискусії інавгураційних урочистостей 25-29 червня 2002 року / Редактори-упорядники У.Головач, М.Маринович і А.Ясіновський. – Львів: Видавництво УКУ, 2003. – С.12.

[39] Ідентичність і місія Українського Католицького Університету: Доповіді, промови і дискусії інавгураційних урочистостей 25-29 червня 2002 року / Редактори-упорядники У.Головач, М.Маринович і А.Ясіновський. – Львів: Видавництво УКУ, 2003. – 248 с.

[40] Ідентичність і місія Українського Католицького Університету: Доповіді, промови і дискусії інавгураційних урочистостей 25-29 червня 2002 року / Редактори-упорядники У.Головач, М.Маринович і А.Ясіновський. – Львів: Видавництво УКУ, 2003. – С.27-34.

[41] Постанови Тридцять другої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Заврваниця, Тернопільсько-Зборівська єпархія, 20-21 жовтня 2006 року Божого // http://old.ugcc.org.ua/ ukr/documents/resolution/resolution2/2005-…/2006_5/; http://www.ugcc.org.ua/278.0.html. – (п.2).

[42] Див.: Постанови Сорок другої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Львів – Брюховичі, 17-18 грудня 2008 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/450.0.html. – (п.9).

[43] Науковий відділ Українського Католицького Університету (31.03.2011) // http://www.papalvisit.org.ua/ukr/research/office/.

[44] Постанови Сімнадцятої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви. Львів, 6 грудня 2002 року // http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/resolution/resolution2/2001-2004/ 2002_5/. – (п.7).

[45] Постанови Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся у м. Львові (Брюховичі) 25-31 серпня 2005 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/285.0.html. – (п.15).

[46] Постанови Патріаршого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся у Львові – Брюховичах, у днях від 2 до 9 вересня 2010 року Божого // http://www.ugcc.org.ua/986.0.html. – (пп. 2г, 2д, 19).

[47] Див.: Постанови Патріаршого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що проходив у м. Львові – Брюховичах від 13 до 20 вересня 2006 року Божого. // http://www.ugcc.org.ua/284.0.html. – (п.30); Звернення Блаженнішого Святослава щодо підтримки вступної кампанії Українського Католицької Університету. Дано в Києві, при Патріаршому Соборі Воскресіння Христового, 17 червня 2011 оку Божого // http://www.ugcc.org.ua/1861.0.html.

[48] Богослoв’я – не теологія? // Україна молода: щоденна інформаційно-політична газета: [електронний ресурс] – режим доступу: http://umoloda.kiev.ua/print/84/45/15358/ [19.10.2011].

[49] Фенич В.І. Богословська католицька освіта: деякі міркування про стан і перспективи її розвитку в Україні // Національна бібліотека України ім.. В.І.Вернадського: [електронний ресурс] – режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/natural/nvunu/Ist/2008_21/031.htm [31.03.2011].

[50] Цит. за: Димид М., о. Питання акредитації богослов’я // Богословія. – Т.64, кн.1-4. – Львів, 2000. – С.3-5.

[51] Див.: Семінар «Богословська освіта в Україні»: (Вісті з ЛБА) // Нова Зоря. – Івано-Франківськ, 2000. – 26 квітня. – Ч.17-18. – С.6; Матеріали семінару «Богословська освіта в Україні», 21-22.04.2000 р., Львівська Богословська Академія // Богословія. – Львів, 2000. – Том 64. – С.35-78.

[52] Див.: Фенич В.І. Богословська католицька освіта: деякі міркування про стан і перспективи її розвитку в Україні // Національна бібліотека України ім.. В.І.Вернадського: [електронний ресурс] – режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/natural/nvunu/Ist/2008_21/031.htm [31.03.2011]; Браславець О., Єрмак І. Теологічна освіта в Україні: Чи прийшло свято на богословську вулицю? (// Дзеркало тижня. – №38 (413). – 5-11 жовтня 2002 р.) // Дзеркало тижня: [електронний ресурс] – режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/teologichna_osvita_v_ukrayini_chi_priyshlo_svyato_na_bogoslovsku_vulitsyu-29742.html [19.10.2011].

[53] Див.: Фенич В.І. Богословська католицька освіта: деякі міркування про стан і перспективи її розвитку в Україні // Національна бібліотека України ім.. В.І.Вернадського: [електронний ресурс] – режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/natural/nvunu/Ist/2008_21/031.htm [31.03.2011]; Наказ Міністерства освіти і науки України № 766 від 09.11.2006 «Про створення робочої групи з розробки складових галузевого стандарту зі спеціальності «Богослов’я (Теологія)» напряму підготовки 0301 «Філософія» // http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1038.1307.0 [31.03.2011]; Добко Тарас. Академічне богослов’я в Україні. А віз і нині там… (2005) // Патріярхат: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/authors/article;166/ [11.08.2010].

[54] Вища богословська освіта в Україні: дві сторони одного диплому. Розповідає ігумен Євфросин (Білаш), заступник голови Місіонерського відділу при Священному Синоді УПЦ, доктор богослов’я, магістр психології, старший викладач економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (2 грудня 2010 року) // Богословський портал: [електронний ресурс] – режим доступу: http://theology.in.ua/ua/bp/theological_ monitoring/39398/ [03.12.2010]; // Православіє в Україні: [електронний ресурс] – режим доступу: http://orthodoxy.org.ua/node/14012 [03.12.2010].

[55] Семінар «Акредитація богословської освіти в Україні» відбудеться 16 вересня у Львівській духовній семінарії Святого Духа. Автор: Марина Чернявська, (П’ятница, 15 вересня 2006) // ChristianToday – международная независимая межконфессиональная христианская медиа-компания: русское издание: [електронний ресурс] – режим доступу: http://ru.christiantoday.com/article/1536.htm [18.10.2011]; Акредитація богослов’я ставить перед Українським католицьким університетом нові завдання (06.03.2006) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://old.risu.org.ua/ukr/news/article;9379/ [18.10.2011]; Решетніков Юрій, к. філос. н., експерт РІСУ. Релігійна освіта в Україні та її правовий стан: (Доповідь на конференції Євро-Азійської акредитаційної асоціації духовних навчальних закладів 24 жовтня 2007 р.) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://old.risu.org.ua/ukr/study/research_conference/education_yresh_0710/ [20.01.2012]; Державна акредитація навчальних програм УКУ (11 травня 2006) // Український Католицький Університет: [електронний ресурс] – режим доступу: http://ucu.edu.ua/library/889/ [20.09.2011].

[56] Акредитація богословської освіти в Україні: досвід УКУ та перспективи співпраці: програма науково-практичного семінару (14 вересня 2006) // Український Католицький Університет: [електронний ресурс] – режим доступу: http://ucu.edu.ua/news/1612/ [19.10.2011].

[57] Детальніше див.: Богослов’я – окремий напрямок підготовки бакалаврів (28 березня 2011 р.) // Комісія у справах мирян УГКЦ: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.laityugcc.org.ua/novina-povnistju/items/bachelors-could-be-schooled-in-theology.html [19.10.2011]; Богослов’я – це наука: Тепер і в Україні богослов’я офіційно визнано науковою дисципліною (19.05.2010) // blox.ua: [електронний ресурс] – режим доступу: http://lifeislove.blox.ua/2010/05/Bogoslovya-tse-nauka.html [22.05.2010]; Богослов’я залишилось у переліку спеціальностей, за якими в Україні готують спеціалістів та магістрів (03.09.2010) // Інститут релігійної свободи: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content& view=article&id=710%3A1&catid=34%3Aua&Itemid=61&lang=uk [08.09.2010]; Богослов’я визнано окремим напрямом підготовки бакалаврів, але з конфесійним поділом (23 березня 2011 року) // Католицький Медіа-Центр: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.catholic-media.org/ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3753:2011-03-23-08-58-23&catid=73&Itemid=225 [24.03.2011]; Постанова Кабінету міністрів України від 13 грудня 2006 р. №1719 «Перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра (Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ за 2007 – 2010 рр.) // Законодавство України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1719-2006-%EF&p=128206280 [05.01.2012]; Постанова Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 р. №267 «Про внесення змін до переліків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 року №1719 та від 27 серпня 2010 року №787 // Законодавство України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=267-2011-%EF; http://www.nomination.in.ua/2011-03-07-17-40-50/1701–17032011-267-q-13-2006-1719-27-2010-787q.html [20.03.2011].

[58] Міністерство освіти і науки опрацьовує питання визнання дипломів духовних навчальних закладів [28.10.2011] // Інститут релігійної свободи: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view =article&id=938%3A1&catid=34%3Aua&Itemid=61&lang=uk [29.10.2011].

[59] Див., зокрема: Акредитація богослов’я як науки в Україні: нові перспективи і виклики (РІСУ): У гостях веб-конференції з 27 травня 2010 12:30 до 4 червня 2010 16:30 Тарас Добко, д-р філософії, перший віце-ректор Українського Католицького Університету (8 червня 2010 року) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/conferencedetails/10?questions_p=0; http://www.risu.org.ua/ua/index/conferencedetails/10; // Український Католицький Університет: [електронний ресурс] – режим доступу: http://ucu.edu.ua/library/2778/ [20.09.2011]; „Я думаю, що ВАКівське визнання якоїсь спеціальності — це перший крок до того, що період хаотичних суперечок – «потрібне чи не потрібне богослов’я» – підходить до завершення”: розмова із канд. філос. наук, доцентом кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Олександром Філоненком. Розмовляв Олександр Бойко (Київ, серпень 2010) (13 серпня 2010) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/37180/ [19.10.2011].

[60] Див.: Акредитація богослов’я як науки в Україні: нові перспективи і виклики (РІСУ): У гостях веб-конференції з 27 травня 2010 12:30 до 4 червня 2010 16:30 Тарас Добко, д-р філософії, перший віце-ректор Українського Католицького Університету (8 червня 2010 року) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/conferencedetails/10?questions_p=0; http://www.risu.org.ua/ua/index/conferencedetails/10; // Український Католицький Університет: [електронний ресурс] – режим доступу: http://ucu.edu.ua/library/2778/ [20.09.2011]; «Рішення з визнання богослов’я можуть бути приводом, якщо й не для беззастережної радості, то точно для надії» — веб-конференція з віце-ректором УКУ (3 червня 2010) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/page.php?_lang=ua&path=culture/&name=theology&id=35954&alias=&# [20.09.2011].

[61] „Я думаю, що ВАКівське визнання якоїсь спеціальності — це перший крок до того, що період хаотичних суперечок – «потрібне чи не потрібне богослов’я» – підходить до завершення”: розмова із канд. філос. наук, доцентом кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Олександром Філоненком. Розмовляв Олександр Бойко (Київ, серпень 2010) (13 серпня 2010) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/37180/ [19.10.2011].

[62] “Покликання духовних навчальних закладів полягає у вихованні пастирів та спеціалістів, які будуть вірно служити Православній Церкві, а не просто зможуть офіційно називатися «богословами»”: ректор Київської духовної академії і семінарії УПЦ архиєпископ Бориспільський Антоній (Паканич). Інтерв’ю (Київ-Львів, 7 листопада 2011) (9 листопада 2011) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/45304/ [09.11.2011].

[63] Богослів’я – не галузь філософії, а засіб для спасіння (3 листопада 2010): Єпископ Епіфаній (Думенко). Слово єпископа Переяслав-Хмельницького Епіфанія, ректора КПБА, на урочистостях з нагоди Актового дня 9 жовтня 2010 р. («Прес-центр УПЦ КП», 16 жовтня 2010) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/38748/ [19.10.2011].

[64] Касьяненко Григорій, Центр релігійного моніторингу. Богослов’я: пригоди через непорозуміння (3 листопада 2010) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/open_theme/38746/ [19.10.2011].

[65] Блаженніший Любомир (Гузар). Мені здається, що наше богослов’я стоїть на дуже слабкому рівні // Богословський портал: [електронний ресурс] – режим доступу:

[66] Тимо Т. Чому українське богослов’я не відбулося… Реакція на інтерв’ю Блаженнішого Любомира (28 вересня 2011) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~taras.tymo/44600/ [25.10.2011]; Тимо Т. Українське богослов’я: що робити далі? (23 жовтня 2011) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~taras.tymo/45003/ [25.10.2011]; Тимо Т. Ще раз про те, для чого Церкві богослов’я (24 грудня 2011) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~taras.tymo/46073/ [20.01.2012].

[67] «Термопіли» нашого богослов’я: Інтерв’ю з викладачем кафедри богослов’я Українського Католицького Університету, головним редактором часопису «Християнин і світ» Віктором Жуковським (27.12.2010) // CREDO – загальноукраїнський католицький суспільно-релігійний часопис: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.credo-ua.org/2010/12/38182 [28.12.2010].

[68] Чорономорець Ю. Богослов’я: бути чи здаватися? (Відповідь пану Жуковському) (18 грудня 2011) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/45975/ [20.01.2012]; Чорноморець Ю. «Не судіть і не судимі будете»: Лист до Віктора Жуковського про досвід та теологію (19 грудня 2011) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/45987/ [20.01.2012]; Чорноморець Ю. Можливості для розвитку теології в УКУ: пропущений шанс (23 грудня 2011) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/46063/ [20.01.2012]; Чорноморець Ю. Трошки апології УКУ (24 січня 2012) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/46469/ [25.01.2012].

[69] Димид о. М. Стан академічного богослов’я в УГКЦ (22 січня 2012) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~Dymyd/46429/ [25.01.2012].

[70] Див. і порівн.: Димид о. М. Стан академічного богослов’я в УГКЦ (22 січня 2012) // Релігійно-інформаційна служба України: [електронний ресурс] – режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~Dymyd/46429/ [25.01.2012]; Теологічне знання та теологічна освіта в Україні: короткий нарис. Автор: Віталій Хромець (19 01 2011) // Релігія в Україні: [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.religion.in.ua/main/analitica/7841-teologichne-znannya-ta-teologichna-osvita-v-ukrayini-korotkij-naris.html [22.07.2011]; Види та форми християнської богословської освіти: огляд світової практики. Автор: Віталій Хромець (1 07 2011) // Релігія в Україні: [електронний ресурс] – режим доступу:http://www.religion.in.ua/main/analitica/10621-vidi-ta-formi-xristiyanskoyi-bogoslovskoyi-osviti.html [22.07.2011].

Ця стаття підготовлена для виступу на Богословській конференції “Перспективи Християнської Революції” (Київ, 18-19 лютого 2012 року)

Джерело