Семінарії УГКЦ є найбільшими в Європі, - єпископ Пармський Богдан (Данило)
Єпископ Пармський дав інтерв'ю секретарю Івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ Івану Харевичу.
За словами владики Богдана, Патріарша комісія УГКЦ у справах духовенства має можливість брати участь у міжнародних заходах, зокрема у зустрічах Європейської конференції католицьких єпископів щодо покликань. Для УГКЦ це важливо, бо є що представити на таких зустрічах.
"Ми будемо говорити про характер та майбутнє покликання у цілій Вселенській Церкві. Ми хочемо мати нашу делегацію, яка б засвідчила про Східну Церкву, відродження нашої Української Греко-Католицької Церкви, особливо в Україні, 30 років її традиції та розвитку. Ми маємо чим похвалитися, адже наші семінарії зараз є найбільшими в Європі. Ніхто в Європі немає таких великих семінарій. Але важливо навчитися від них, бо і наші сусіди у Словаччині та в Польщі 20 років тому мали по 300-400 семінаристів, а сьогодні це число зменшилося … там є справді серйозна криза покликань. Також комісія займається вишколом персоналу. Ми плануємо зустріч префектів і духівників на осінь цього року в Патріаршому домі у Львові. Вони будуть обговорювати свої завдання служіння як духівників префектів. Це загалом можливо як напрямні нашої праці. Варто зазначити, що наша праця протягом цих днів спрямована на те, щоб ми могли краще підготувати тих, які сьогодні сидять на лавках семінарії, щоб вони стали священниками на зразок Ісуса Христа. Ми маємо уподібнитися в ікону і образ доброго Пастиря, яким є Христос!", - говорить владика Богдан.
З огляду на ситуацію з пандемією, владика зауважив, що сучасні семінаристи УГКЦ є більш чутливими до проблем людей.
"Ми вже знаємо виклики сучасності. Цей рік примусив нас думати по-іншому. Онлайн-богослужіння, кризові ситуації священників.... Можливо, цей молодий семінарист, який мусів вчитися півтора року в обставинах COVID-19, буде краще розуміти людське терпіння, обставини, що не є досконалими, бо в семінарії є добре життя. Є сніданок, обід, вечеря, там тепло. Семінарист має обов’язки – це виконання правил семінарії та сумлінне навчання. А тепер вони також зрозуміли, що хтось з їхніх товаришів може захворіти і невідомо, чи вилікується до повного здоров’я. Знають, що священники, яких вони, можливо, що вони рік тому відвідували, сьогодні відійшли від світу. Тому сьогодні вони є більш чутливі до проблем людей. А чутливість до того, у чому терпить людина – це те, у чому ми, як священники, можемо їм допомогти. Це є благодаттю для нас. Ми можемо краще зрозуміти людину".
