З таким запитанням на суді звернувся до Ісуса Пилат і, не чекаючи відповіді, відійшов убік. Чому? Хіба не цікаво було почути пояснення від Того, про Кого як незвичайного і великого Вчителя говорила вся Палестина, «бо Він навчав їх як повновладний, а не як книжники їхні»? На Його слово корилася природа, виходили і втікали з одержимих злі духи, відступали всі хвороби і навіть сама смерть. Тому люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!» (Єв. Від Матея).

 Не могло бути, щоб прокуратор не чув про це. Очевидно, він був  переконаний, що на таке запитання ніхто  не може дати відповіді, бо її просто не існує. Можливо, він знав науки великих мудреців і вчителів. Але ж ніхто з них не визначив, що таке істина. А, зрештою, кого тоді турбувало це питання? Що і для кого воно могло вирішити і змінити? Напевно, Пилат був одним з тих римських чиновників, для яких успіх – це кар’єра, влада, багатство і слава, що були реальними і очевидними цінностями, ради яких варто було жертвувати совістю, честю і будь-якими засобами, не зважаючи на докори сумління. Тому лукавство, лицемірство, фальшування, обман, підступність, підкуп, продажність і хабарництво панували в Римській імперії. Хіба питання істини могло когось тоді цікавити і хвилювати? Навіть римські філософи оправдовували і підтримували таке ставлення і спосіб дій, стверджуючи, що в світі немає нічого вірогідного. «Тільки те вірно, – як говорив Пліній, – що немає нічого вірного». (Як по-сучасному це звучить для нас, що живемо у XXI столітті).

Ні! Було, є і вічно буде вірним Слово Боже. Це і є абсолютна  істина. Вона – об’єктивна, тому що одна для всіх, і суб’єктивна – тому що для кожної людини зокрема. Вона – абсолютна правда і мірило всякої правди. Вона вічна, постійна, незрушна, незмінна.

Святе Письмо відносить слово  «істина» тільки до Бога. За наукою Старого  Завіту, Господь Бог є Істина і  всі Його діяння в істині. А Новий Завіт словами Спасителя засвідчує: «Я – Дорога, Істина і Життя». Не збагнула і не признала цієї правди ні юдейська релігія, ні вмираюча грецька філософія. Бо ні юдеї, ні філософи не могли прийняти в ув’язненому і засудженому до ганебної страти на хресті Ісуса ні Сина Божого, ні земного царя. Та незмінна істина явно відкрилася і запанувала третього дня після сповнення вироку.

Скільки з того часу змінилося  різних політичних систем і ладів. Зникали імперії, царства, королівства, князівства і народи, а на їхніх місцях з’являлися нові. Усі вони в свій час претендували на незаперечну істину. Та зникли, а разом з ними вмирали їхні ідеології. А Слово Боже і Церква, яка Його голосить, були, є і будуть вічно.

Проте, чи й сьогодні багато захоплюються питанням про істину? А воно важливіше понад усе, бо відкриває дорогу до реальності вічного  життя, яке починається тут, на землі. Тому знаходитись на цій дорозі і йти по ній – це бути в Істині. На це особливо наголошує в своїх листах св. Іван Богослов. А скільки разів Спаситель, як ніколи і ніхто інший, наголошував і повторював своє знамените звернення: «Істинно, істинно кажу вам…», коли говорив про найважливіше, найдорожче, найнеобхідніше для всіх – вічне! Воістину Він сам є абсолютна вічна Істина, яку через свою жорстокосердість, як говорив про це Ісус, не пізнали ті, чиї спадкоємці ще й сьогодні засуджують Його в особі Його Церкви і виносять вирок на страту.

… І буде розп’яття, смерть і погребення. Та буде і воскресіння! І це також – Істина. Бо Творець і Володар всього світу виголосив: «Я – воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть вмерши житиме! Кожен, хто живе і в Мене вірує – не вмре повіки». Амінь!