Про земне життя святого Миколая до нас дійшло мало відомостей з тогочасних історичних джерел. Проте відтоді, після його смерті в 345 р., протягом віків і понині назбиралося по всьому світі незліченне число різних чудесних історій допомоги Божої через заступництво цього великого святого. У різних важких життєвих обставинах, труднощах і бідах люди молилися до св. Миколая і Господь, задля свого вірного і любого слуги, сповнював їхні прохання. Ось одна з таких історій, про яку свідчила пані Тамара.
Це було в 1999 році. Я захворіла, і лікарі не змогли встановити діагноз. Я, як догораюча свічка, згасала на очах. Як-небудь відпрацювавши на роботі, поверталась додому, знесилена і без найменшого бажання поїсти, зразу ж лягала спати. Так тривало майже місяць. І ось, 18 грудня – лежу, і сльози течуть з моїх очей. Враз згадала, що наступний день – 19 грудня – празник Миколая Чудотворця. Я з усіх своїх сил, з усього серця почала взивати: «Святий отче Миколаю, я хочу, або стати здоровою, або померти. Допоможи!». З цією думкою і заснула. Ранком проснулася і відчула себе повністю здоровою. У мене з’явився апетит, і я швидко почала поправлятися.
З того часу цей день став для мене другим днем народження. Відтоді я завжди молюся до св. Миколая і дякую Господеві за нього, нашого небесного молитовного заступника.
Та понад усі чуда, які сталися за молитвами до цього великого Архієпископа, найважливішим для всіх християн є його святе життя, як приклад для наслідування. З усіх чеснот, які він осягнув, особливо вражають: убогість, щирість, доброта, простота, скромність, співстраждання, милосердя і, особливо, – любов до вбогих та бідних, яких він дуже любив задля Заповіді Христа – любові до Бога і ближніх.
Припускаю, що три вузлики із золотом, вкинуті вночі у вікно потребуючим, щоб ніхто не побачив, були не єдиною милостинею цього, воістину духовного, Отця. Просто ця подія випадково стала явною, а він дуже цього не хотів. бо боявся навіть найменшої похвали на свою честь…
Якби ж то всі архієреї Христові були такими! Тоді за їхнім прикладом такими були б усі священники та вірні!
Звісно, св. Миколай, як і всі святі, не шукав, не чекав, не прагнув і нізащо не бажав ніякої слави для себе, бо добре розумів, що вся слава належить тільки Творцеві.
Слава Богові і дяка Всевишньому, що в часи св. Миколая не було ніяких так званих церковних нагород (ні митр, ні хрестів, ні грамот і т. д., які не мають ніякого відношення ні до Христа, ні до Його спасенної науки), бо згідно з наукою Спасителя єдина нагорода може бути і є тільки в небі. Тому всі християни цілим своїм життям змагали до цієї єдиної найважливішої нагороди від Всевишнього, за своє святе життя – дарування вічного щастя у Небесному Царстві. До того ж, Христос вказав єдиний шлях до вивищення перед ближніми виключно в єдиному відношенні до них: всіх вважати вищими за себе і відноситись до всіх як до своїх начальників. Він велів служити всім і бути рабами для всіх… Це дуже легко і просто робити, якщо в образі кожного ближнього бачити Ісуса…
Як нам всім священнослужителям і вірянам сьогодні бракує такого розуміння і ставлення до основної мети нашого життя…?! Та для всіх, хто дійсно прагне осягнути щасливу вічність, немає іншої дороги, як тієї, яку всім своїм життям пройшов св. Миколай. І вона – це шлях милості, милосердя, співстраждання, жертовності і любові до ближніх, задля любові до Бога. І тільки така дорога приведе кожного до непроминаючого вічного щастя.
Святителю отче Миколаю, моли Бога за нас!
