Щодня армія Христа молиться за нас
Матеріал Тетяни МАРТИНОВОЇ про Мотронинський жіночий монастир.
„Віримо чи не віримо, хочемо чи не хочемо, але ми всі відповідатимемо за своє життя перед Богом”, — переконує ігуменя Мотрона.
28 мешканок Мотронинського монастиря щодня моляться за спасіння наших душ та весь православний люд. Вони переконані, що прийшли у цей світ служити Богові, адже ми тут тимчасово...
Відродження з віри
На початку дев’яностих у розвалини Мотронинського монастиря прийшло чотири жінки з миру. Вони не були черницями, але мали сильну віру і потребу служити Богові. „Тільки істинна любов до Бога може привести людину в монастир. Я любила свою сім’ю, роботу, але я також дуже любила ходити до церкви. Це як покликання у людини, це місія...”,— пригадує ігуменя Мотронинського монастиря, матушка Мотрона.
Жінки, які прийшли у монастирську пустку залишили по заду своє мирське життя: дітей, онуків, роботу та друзів, зали шили заради віри. Раз і назавжди вони вирішили служити Богові. До них і сьогодні при ходять рідні люди, які, можливо, не розуміють такого кроку, але вже змирилися з ним. Такі відвідини не заборонені, є лиш одна умова, щоб люди з миру не спокушали черницю.
Спочатку було важко: відбудовували те, що знищив радянський безбожний ре жим,— келії, Свято Троїцьку церкву та облаштовували життя. Згодом до монастиря прийшли й інші жінки, сьогодні тут мешкає 28 черниць та послушниць. Серед старших жінок можна побачити й зовсім молоденькі дівочі обличчя — це послушниці ,,яких згодом пострижуть у черниці.
Випробування послушництвом
Перед тим, як іти до монастиря, кожна з них зважує: а чи витримаю я? Чи моє це по кликання? Важко визначити, що привело цих жінок до монастиря. Причин може бути безліч, та найвагоміша — це Бог. Бо без віри і любові в монастирі вижити складно. Саме для того, щоб людина мала час переконатися у правильності свого вибору, її за лишають на певний час послушницею при монастирі. У черниці найчастіше постригають жінок старшого віку, адже вони, на відміну від молодих, повністю відповідають за своє рішення.
Послушництво — це ніби випробовування, яке може тривати кілька років. Послушниця не дає ніяких обітниць перед Богом і Церквою, а тому в будь який час може повернутися до мирського життя. Коли ж вона, пройшовши випробування, виявляється гідною релігійних канонів, лише тоді отримає благословення для і до вічного перебування у монастирі, тобто служіння Богу в янгольському чині. У монастирі черниці відмовляються від мирських турбот. Вони віддаляються від світу не тому, що не змогли самовизначитися чи влаштувати особисте життя, а керуючись сердечним покликанням.
За монастирськими стінами
Немає монастирів із легкими умовами, для життя тут треба мати в душі смиренність. Ранні підйоми, важкі послухи та боротьба із спокусами — на все це потрібно багато духовних та фізичних сил. Адже в монастирі нічого не робиться із власної волі, а тільки із благословення ігумені монастиря. „Подобається тобі чи ні, але ти мусиш виконувати те, що сказано. Кожна з нас має певні обов’язки — це як в армії. Ми також воїни, але в духовному сенсі, ми — воїни Христа ”,— говорить матушка Мотрона.
Життя тут підпорядковане чіткому монастирському уставу. Весь свій час черниця проводить у труді та молитві. Свій день вона починає із молитви і служби Божої. Адже центральне місце у монастирському житті займає богослужіння, а першим обов’язком черниці є постійне молитовне спілкування з Богом. Потім у кожної свій послух: обробляють город, готують, перуть, майструють — живуть із того, що виростять та зроблять своїми руками. Про те до монастиря часто приходять і звичайні миряни: хто помолитися, хто за порадою, а хто і допоможе працею чи фінансовою підтримкою.
Мирське життя черниць не цікавить. Тут немає ні телевізора, ні радіо, ні мирської літератури, лише релігійна. „Та нам це і не цікаво. Навіщо нам мирські новини, лише час витрачати, а у нас роботи багато...”,— пояснює матушка Мотрона. Адже вони прийшли сюди для спасіння своїх і людських душ.„Всі люди повернуться до Бога. Тіло із землі взято і до землі піде, а безсмертна душа піде до Бога і відповідатиме за земне життя ”.
І сотворив Господь жінку
Найбільшу роль жінки матушка Мотрона вбачає в материнстві.„Мами повинні молитися за своїх дітей, вчити їх Богопочетанію. Материнська молитва може з пекла витягнути дитину ”,— повчає ігуменя монастиря. Місія жінки — виховувати дітей у Законі Божому. Жінка робить мир у сім’ї. І навіть якщо чоловік не правий, дружина повинна вміти загладити непорозуміння і ні в якому випадку не доводити своєї правоти. Найбільшими ж чеснотами жінки є добро, милосердя та покірливість. Адже своєю поведінкою вона повертає всі справи сім’ї во благо. І діти, дивлячись як живуть батьки, вчаться жити в злагоді. Коли ж вони створюватимуть свої сім’ї, то також намагатимуться робити так, як їхні батьки робили.
Та найстрашніший гріх, який може зробити жінка і від якого застерігає ігуменя,— це аборт, гріх убивства.„Дітки у материнській утробі — це такі ж самі діти, які вже народили ся. Вони мають душу, розум, і хоча тіло ще не сформувалося, та вони вже живі ”.
Історична довідка
Мотронинський монастир, за деякими повір’ями, заснований ще до монгольського нашестя. Тоді тут стояла форте ця Мирослава — улюбленого воєводи Ярослава Мудрого. Повертаючись 1036 року після розгрому печенігів, Мирослав вирішив перевірити охорону фортеці і виставив свої човни у бойовому порядку. Вирішивши, що човни ворожі, дружи на воєводи Мотрона наказала атакувати їх і вбила Мирослава. Дізнавшись про страшну помилку, Мотрона прийняла монашество і заснувала тут монастир, який згодом не раз знищували, але він знову відроджувався. Ще до революції монастир був чолові чим, а вже у пострадянський період став жіночим.
Так,1236-го року монастир спалив Батий. Та ченці не по кинули свого служіння. Вони зійшлися і жили в печерах, продовжуючи служити Все вишньому. Згодом Божа обитель знову відродилася.
У 1677 1678 роках, під час оборони Чигирина, монастир згорів, щоб знову відродитися. У ХVII столітті монастир стає власником хуторів, ставків, луків, гребель, земель, лісів — саме так козацтво дякувало Богові за свої звершення.
Із монастирем пов’язаний початок повстання 1768 року, відомого під назвою Коліївщина. Саме тут повстанці, яких очолив Максим Залізняк, відслужили молебень, освятили зброю і пішли на боротьбу із поневолювачами. Звучання великого дзвону Мотронинського монастиря почули тоді не лише у Варшаві, а й у Санки-Петербурзі...
Подейкують, що в одній із трьох монастирських криниць, яка була викопана ще до по будови монастиря, — цілюща вода. Багато ченців Мотронинського монастиря вилікувалися цією водою. Та, напевне, найбільша сила у людській вірі до Бога.
