Східна Церква вшановує святого Романа Солодкопівця

Народився Роман в середині V ст. у Сирії — в Емесі (нині м. Хомс) або в Дамаску. Здобув хорошу освіту і став дияконом у храмі Воскресіння Христового в Бейруті. Тому найпоширеніше іконографічне зображення св. Романа Солодкопівця — в дияконських ризах та з кадильницею.

Сирійське походження забезпечило Романові вкоріненість у характерний для цього краю тип богословствування — через поезію. Сирійська літургійна поезія відзначалася на той час різноманіттям жанрів та іменами таких видатних гимнографів, як Єфрем Сирійський чи Афрам Нисибійський. На них, окрім Божественного одкровення, і спирався Роман.

Згодом він переїхав до Константинополя і почав своє служіння у Святій Софії — центральному храмі столиці. Тут Роман мав можливість познайомитися з візантійською літургійною поезією. Найбільше на його майбутню творчість вплинула поезія Методія Патарського (до нас дійшов лише його “Бенкет десяти дів”). Тож сирійська і візантійська поетична традиція стали підвалинами для творів св. Романа Солодкопівця, а Божа благодать, об’єднавши їх воєдино, дозволила диякону розвинути власний стиль, започаткувати нове явище у літургійній поезії, писати й виконувати справжні шедеври.

Житіє святого відзначає його посередні вокальні здібності, які компенсовувалися аскетизмом, чеснотливим життям та ревністю у служінні. Через це Роман здобув прихильність Патріарха Євтимія. За таких умов не обійшлося без заздрості. Принаймні таке ставлення до Романа з боку клиру відзначає його Житіє, провадячи читача через нього до кульмінації в історії святого — відкриття його таланту співця. Відклавши вбік історичність цієї події, варто зазначити, що Житіє св. Романа Солодкопівця виконує своє повчальне завдання на всі сто, показуючи, як Божа “сила виявляється в безсиллі” (2 Кр. 12, 9).

Отож напередодні Різдва заздрісники виставили Романа на амвон провадити спів богослужінь за великого здвигу народу. Звісно, це йому не вдалося, і Роман дуже болісно пережив таку привселюдну ганьбу. Але пережив її в молитві. Він часто звертався про заступництво до Богородиці. Не став винятком і цей прикрий випадок.

У відповідь на молитву, каже Житіє святого, уві сні йому з’явилася Богородиця, простягнула сувій і наказала з’їсти. Наступного дня Роман зголосився знову вийти на амвон, але цього разу всі присутні в храмі були вражені красою нового піснеспіву, що полився з уст диякона. Ним виявився кондак Різдва “Діва днесь преістотного родить…”. З того часу Роман почав писати і виконувати в храмі піснеспіви нового жанру — кондаки. Тоді їх називали просто піснями, гимнами, хвалами чи поемами, а назва кондак на їхнє позначення з’явилася лише в ІХ ст. через те, що зберігалися вони в сувоях і намотувалися на вал (“контарі”).

Є ще інша версія походження слова “кондак” — від “контос” (“короткий”), але вона радше підходить до того вигляду, якого набув цей жанр літургійної поезії тепер. Кондаки, які складав св. Роман Солодкопівець, короткими назвати важко. Вони являли собою поеми на 20-30 строф (частково подібні до сучасних акафістів). Прикладом використання давнього кондака у сучасній богослужбовій практиці може бути Чин похорону священика, який вживають деякі Православні Церкви.

Починалися кондаки зі вступної строфи — проіміону або кукулія (це саме він зберігся як те, що ми називаємо “кондаком” у сучасних богослужіннях), який задавав основну тему твору. Проіміонів могло бути кілька. Далі йшла низка строф у виконанні соліста, кожна з яких закінчувалася однаковим рефреном, який співав хор або народ. Вони допомагали задану проіміоном тему розвинути, і якщо сцена кондака передбачала кількох дійових осіб, то могли виконуватися в ролях.

Перші літери строф кондака утворювали акростих відповідної йому тематики. Адже за змістом кондак являв собою богословську поему, своєрідну проповідь на певний біблійний сюжет, свято чи життя святого.

Дослідники нараховують близько тисячі кондаків, написаних св. Романом Солодкопівцем. З них до нас дійшло 85. Такі кондаки як “Про десять дів”, “Про відречення Петра”, “Про Йосифа”, “Про спокусу Йосифа”, “Про преподобних іноків, подвижників та інокинь”, “Плач Богородиці” перекладені українською мовою та видані окремими книжками, щоб допомогти освіжити особисте молитовне життя та під новим кутом глянути на відповідні біблійні події.

Кондак св. Романа Солодкопівця “Про навернену” вдалося 2020 р. відтворити у польському перекладі Мацєя Казінського в храмі Покрову Пресвятої Богородиці м. Бєльськ-Підляський, зберігши автентичні кількість складів та порядок наголосів. Ця постановка відображає сцену в домі Симона-фарисея, коли розкаяна гріниця вмиває Ісусові ноги. Через пандемію не вдалося зреалізувати плану творчої групи, щоб виконати цей кондак у Львові.

Інші біблійні сюжети викладені у кондаках св. Романа Солодкопівця “На триденне і животворче і світлосяйне воскресіння Господа нашого Ісуса Христа”, “Про Страшний Суд”, “На Стрітення”, “На мучеництво Стефана” тощо, які ще чекають своїх перекладачів і виконавців. Крім кондаків, св. Роман Солодкопівець складав стихири різних служб. Іноді йому приписують Акафіст до Пресвятої Богородиці, однак найімовірніше в цьому багатошаровому творі, частини якого походять з різних епох, св. Роману належить хіба що постійно повторюваний рефрен “Радуйся, Невісто неневісная” з кондака “На Благовіщення”.

Такі постаті літургійного календаря, як св. Роман Солодкопівець та деякі інші, що прославилися складанням і виконанням богослужбової поезії, нагадують, що розмова з Богом — це не тільки буденні фрази про насущне, а й зустріч, яка вимагає задіяння усіх наших, даних ним талантів. Не те, щоб Творець щоразу вимагав чогось надзвичайного, але, будуючи молитву красиво і змістовно, людина виражає свою любов до нього та вдячність за його дари.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.