Ватиканський журналіст, професор з комунікацій та керівник англомовної служби «Радіо Ватикану» Шон-Патрік Лаветт упродовж тривалого часу мав нагоду спілкуватися та висвітлювати діяльність двох сильних та відважних людей – Папи Івана Павла ІІ і Мати Терези із Калькутти.
Особисте знайомство з цими людьми, як зізнається Шон-Патрік Лавет, стало для нього неоціненним скарбом.
17 травня відомий журналіст та професор побував у Львові. Під час зустрічі із студентами та викладачами Українського Католицького університету, він поділися оповідями про життя Івана Павла ІІ та Матір Терезу із Калькутти.
Основні принципи двох святих
«Щоб бути ефективним, треба спуститися на землю, на рівень з тими, кому хочеш донести послання», – каже Шон-Патрік Лаветт.
Найперше, зазначає журналіст, Мати Тереза навчила його важливості дотику до хворих, уражених гріхом людей, приклад жертовного жесту, який не вичерпується лише грошовою купюрою, але потиском руки, посмішкою і пильним поглядом в очі нужденного.
Іван Павло ІІ показав приклад інтенсивного молитовного життя. Щоб досягнути змін у будь-чому, треба відважитися на перший крок. Щоб відважитися на перший крок, треба вірити. Щоб вірити і відважитися, треба вийти із зони комфорту. Так Шон-Патрік Лаветт формулює принципи ефективності, за якими жили двоє святих.
Відвага перейти межу до «прокажених»
«Не вірте тому, що ви чуєте, бачите і нюхаєте, але довіряйте дотику», - передає Шон-ПатрікЛаветт пораду Матері Терези.
Вперше він зустрівся з нею у 70-х р. у Калькутті. Ще 22-річним юнаком він брав у неї інтерв’ю. Одного разу вона сказала: «Я приходила до вас багато разів, а тепер час вам прийти до мене».
Як наголосив журналіст, вона не сказала ці слова із інтонацією прохання чи запрошення, але зі ствердністю в голосі.
«Звичайно, мамо, я прийду», - відповів він їй і поїхав до Калькутти.
Калькутта завжди була символом найнижчого соціального рівня, до якого лише може опуститися людина – там живуть найбідніші, каже журналіст. Там Мати Тереза заснувала колонію для прокажених. Зустрівшись із Шоном-Патріком Лаветтом у Калькутті, Мати Тереза попросила його залишити усі журналістські знаряддя – ручку, блокнот, камеру та інше.
«Вам це не знадобиться, - сказала вона. – Вам знадобляться очі, вуха і руки – ви сьогодні разом із сестрами підете до колонії прокажених».
Як розповідає Шон-Патрік, на той час він не знав, що проказа – це хвороба, яка передається і нею може захворіти будь-хто – від дитини до літньої людини. Проказу можна вилікувати уколами пеніциліну, однак в Індії про це ніхто не знав. У більшості людей, каже Шон-Патрік Лаветт, ця хвороба спричиняє гниття тіла, що супроводжується неприємним запахом. Лікувати таких людей слід радикальними заходами, як свого часу зробив сам Ісус Христос, наголосив лектор. Як очевидець, він розповідав, що у такій країні, як Індія, прокажені не мають можливості лікуватися, а натомість ховаються від людей, перебувають поза людським табором в очікуванні смерті. У Калькутту ніхто не хотів йти, але Мати Тереза була радикалісткою і пішла. Із описів Шона-Патріка, повітря у колонії прокажених було просякнуте запахом гниття, криком від болісних ран на тілі – дивитися на це завдавало страждання. А ще страшніше, каже Лаветт, доторкнутися до прокажених, однак Мати Тереза розвіювала вагання словами: «Якщо ви не бачите в цих людях Ісуса, то ви нічого не зможете зробити і втечете». Саме тоді Шон-Патрік Лаветт навчився від Матері Терези важливості дотику до людей із таким радикальним стражданням.
«У той момент ваше тіло робить дивовижні речі: ви перестаєте бачити, нюхати і слухати і починаєте доторкатися», – каже журналіст.
Такий же урок журналіст отримав, спілкуючись із Папою Іваном Павлом ІІ. Під час першого візиту до Америки, який, за словами Шона-Патріка, відбувся у 70-х роках, Папа приїхав до Маямі і пішов до церкви. Перед самим вівтарем стояли люди, які вже були на межі смерті від СНІДу.
«У 70-х роках СНІД, як хвороба, ще не була настільки вивчена як нині, - згадує Шон-Патрік. – На той час то була своєрідна проказа, яка, як вважали, передається мало не через погляд».
Однак, за свідченням журналіста, Папа Іоанн Павло ІІ не сторонився тих людей, а підійшов і обійняв їх. Шон-Патрік Лаветт поділився із студентами своїм найбільшим уроком: «Довіряйте дотику, бо не завжди те, що ви бачите, є правдою, – каже він. – Відважтеся вийти на контакт, за заборонену межу».
Відвага діяти радикально – вийти із зони комфорту
«Кожна велика людина, якій вдалося досягти змін, починала з того, що вийшла із зони комфорту, – каже журналіст. – Відвага перейти лінію є основою комунікації». За його словами, великі люди завжди поводяться радикально. Як він зазначив, у 70-х р. Мати Тереза ще не була відомою світу, а лише в межах Католицької Церкви як монахиня-місіонерка, яка трудиться у Калькутті. Він згадує, як у Римі, у найбільш старій його частині, вона заснувала свій дім благочинності на місці колишнього свинарника. Його почистили, однак монахині все ще мають кімнати у тих місцях, де колись жили свині, каже журналіст.
«Для Матері Терези було важливо жити з бідними, засвідчити бідність, і тому для служіння вона обрала найгірше місце у світі, – відзначив професор. Окрім колонії для прокажених, Мати Тереза заснувала будинок для вмираючих, розповідає Шон-Патрік Лаветт, куди могли прийти люди з вулиці, щоб померти з гідністю у атмосфері любові. Серед тих людей, за свідченням журналіста, було багато таких, чиє тіло було зраненим від укусів щурів, а в деяких тіло починали їсти черви.
«Сестри по одному витягували їх з голови одного чоловіка, – згадує побачене журналіст. – Там слова зникають, існує лише дотик і турбота». Дотик до нужденного, навіть до жебрака із простягнутою рукою, як Шона-Патріка навчила Мати Тереза, вартує більше, аніж кинуті монети.
У жестах служіння людям Мати Тереза не завжди була передбачливою. Один із епізодів зустрічі з Терезою вразив його найбільше. Проходячи вулицями Калькутти, Шон-Патрік Лаветт і Матір Тереза зустріли п’яного чоловіка. Монахиня попрямувала до нього, а Шон-Патрік очікував, що вона зробить якесь чудо над бідолашним чоловіком – підніме вгору, благословить, але вона його копнула.
«Це викликало шокуючий подив на моєму обличчі», – ділиться журналіст.
Мати Тереза із твердістю в голосі наказала тому чоловікові встати, попереджаючи, що коли знову побачить його на вулиці п’яним, то вижене його геть.
«А тепер ти йдеш за мною, до мого монастиря, – казала Мати Тереза до того чоловіка. – Мої сестри дадуть тобі чаю і заведуть тебе до дружини». А чоловік покірливо відповідав: «Так, так, матінко», – і йшов. Для Шона-Патріка це було шоком. «Ми вважаємо, що бути святим означає бути м’яким, поблажливим, – зауважує він. – Але бути святим – означає бути реальною особою, яка має справу з реальними ситуаціями – вона допомогла тому чоловікові, бо він потребував, щоб йому на той момент дали стусана».
Куди перед інавгурацією зник Папа?
«Щоб бути ефективним комунікатором, треба зійти на один рівень», – це друге правило, якому Шон-Патрік вчив студентів.
Джон Меггі, особистий секретар Івана Павла ІІ розповів Шону-Патріку про те, що у ніч перед інавгурацією на площі Св. Петра майбутній Папа кудись зник. У Ватикані його не могли знайти – була паніка. На той час, веде Шон, ніхто не міг збагнути, чи він злякався відповідальності і втік, чи кудись короткочасно відійшов. Джон Меггі двічі проходив повз каплицю, однак у темряві нічого не міг розгледіти. Коли він проходив знову, то помітив якийсь рух. Увійшовши всередину, він побачив, що Іван Павло ІІ лежав на підлозі долілиць і молився.
«Цілу ніч він провів там перед вівтарем», – передає Шон-Патрік спогади Джона Меггі.
Він розповів, що Папа Іван Павло ІІ відвідав багато країн і увесь час подорожував, однак це нелегко йому давалося, а особливо у старості і недугах, коли кволого на візочку, його пересаджували з літака на літак.
«Я мушу поїхати», –так він відповідав, коли Шон-Патрік застерігав його залишитися через слабкість і втому. Як наголосив Патрік-Шон, і Мати Тереза, і Папа були готовими вийти із зони безпеки. Журналіст пояснив, що для Івана Павла ІІ було важливо подорожувати лиш тому, що він прагнув будувати близькість із людьми.
«Відстань, яку об’їздив Понтифік, можна прирівняти до подвійної дороги до місяця», – зауважив лектор. Відтак, на адресу Папи подекуди летіли закиди, що він надто багато подорожує замість того, щоб вирішувати ватиканські проблеми. Але Папа їхав до людей зустрічатися з ними там, де вони живуть, на їхньому рівні і в їхньому просторі, тому, за словами Шона-Патріка, всі його так любили.
«Він спускався до нас і піднімав не просто словами, а діями», – відзначив він.
Відвага перейти через період темряви
За тривалий час знайомства із Матір’ю Терезою ватиканський журналіст мав змогу надихатися поривами ї віри і водночас помічав, як він називає, періоди темряви душі, які аж ніяк не пов’язані із сумнівами у існування Бога. Шон-ПатрікЛаветт поділився, що свого часу Мати Тереза проходила період, званий у християнській літературі, темрявою душі – періодом сумнівів. З погляду журналіста, віра в Бога залишалася твердою, але вона сумнівалася у своїй цілі – чи правильно вона діяла, чи тією справою займалася. Вона сумнівалася, чи має сенс те, що вона робить, каже журналіст.
«Це є найбільша спокуса, яку диявол дає Ісусові, щоб похитнути Його у важливості його місії, заради якої Він прийшов на землю», – зауважив Шон-ПатрікЛаветт. Період темряви у житті Матері Терези, як розповів журналіст, тривав дуже довго, однак Тереза ніколи не припиняла молитися і вірити, що вона прокинеться із цієї темряви.
Відвага дивитися в очі
«Віра є аналогова, а не цифрова: для неї треба час і відвага», - каже ватиканський журналіст. На його переконання, віра не для байдужих і слабких, але для відважних – слабкі залишаються на поверхні, а відважні спускаються на глибину. Якщо такі люди наштовхуються на скелю, вони падають у воду і відмовляються щось далі робити», -– зазначив Лаветт.
Внесок релігійного журналіста, на його думку, у здатності зустрітися з людьми на їхньому рівні, а не на рівні субординації чи зверхності. У комунікації важливим є контакт очей, казав журналіст і згадав про дві найбільш поширені у світі SMS з таким змістом: «I love you» і «it’s over». «Люди не хочуть про це говорити, дивлячись в очі – їм легше це зробити на відстані», – пояснює Лаветт. – Однак про любов, як і про розлучення треба говорити віч-на-віч, а не шукати фейсбук, телефон, чи щось інше».
«Для тих, хто прагне усе збагнути розумом, важливо побачити на власні очі, кому важливі емоції – важливий слух, людина, яка може повірити лише через досвід цінує дотик, а для найбільш духовно чутливих людей на першому місці буде нюх, смак. Господь наділив нас цими органами чуття, щоб показати якусь сенс життя. Шон-Патрік згадав про подарунок від Матері Терези. Коли він востаннє з нею бачився, вона подарувала йому статуетку Богородиці, яка відрізнялася від усіх інших. «Мати Божа тримала Ісусика не біля грудей, а на простягнутих руках», – каже Лаветт.
«Я даю тобі статуетку, – сказала йому Мати Тереза. – Щоб нагадувати тобі, що ми мусимо давати Ісуса іншим, не тримати його біля себе, але ділитися Ним, ділитися не тільки словами, а діями».
Ірина НАУМЕЦЬ