Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

Символізм і магія датації

21.12.2020, 17:23
Символізм і магія датації - фото 1
Суть нашого, християнського святкування Різдва Христового – це не день, а це Подія, яка не просто сталася колись там, і яку ми щороку згадуємо, як День народження. Тут правий дещо Оріген. Різдво – це Особа, яка була, є і буде.

«Скоро вже Різдво Христове», або «скоро вже День народження». Так ми звикли говорити про ці важливі дати, чи про будь-які дати, які святкуються у якісь визначені дні. Приходить Новий рік – це означає, що скоро мине щось старе, а настане нове. Побажання, надії, очікування, радість. Магія дат вводить нас у світ казки, відриває нас на певен час від турбот сьогодення, від реальності, від щоденної рутини. Принаймні, повинна відірвати. Прагнемо тоді поринути в інший світ, і бажаємо собі чи іншим кращого життя, іншої реальності.

Астрономічна магія

На чому базується той чи інший ювілей, та чи інша дата? На певній умовності, яку свого часу людина встановила, базуючись чи то на астрономії, чи то на історичних процесах, чи то на визначених самою людиною таких а не інших закінченнях і початках певних періодів. Наші «дні народження» базуються цілком на такому астрономічному явищі, як період обертання Землі навколо Сонця. Відбувається це за 365 діб, чи раз на чотири роки – умовно кажучи – за 366 діб, що ми називаємо «роком», звідси і святкування «круглих дат», які зовсім не круглі як видно, бо 365 чи 366 – це зовсім не кругла кількість днів. Якби це було 100 днів чи 1000 днів у році, тоді ще можна було б погодитися про певну «круглість» періоду. І то знову таки умовно. Бо таке поняття як «день», а точніше «доба» – також астрономічне: це період обертання Землі навколо своєї осі, який триває приблизно 24 години.

Мало того, все це ще більш умовне, якщо розширимо свій кругозір поза нашу планету, і поглянемо хоча б на інші планети нашої Сонячної системи. На Венері рік триває десь 225 земних діб, натомість венеріаньска доба тягнеться аж 117 земних діб – там точно протягом того дня у нас, земних людей, був би на все час! Іншими словами, рік на Венері досить короткий, і тим, які на Землі доживають до 90 років, на Венері доживали б приблизно до 145 тамошніх років. Проте, рік на Венері має всього не цілі два дні. А отже, що третій день там можна святкувати Новий рік.

Зовсім інша ситуація на Юпітері. Юпітерний рік триває майже 12 земних років. А тому середня тривалість життя людини на Юпітері була б десь 7 юпітерних років. А отже, День народження святкувався б не кожні 365 днів, лише приблизно кожні 4300 юпітерні дні! З другого боку, доба на Юпітері – найкоротша у цілій Сонячній системі, бо триває лише не цілі 10 земних годин. А тому рік там становить десь 1800 наші доби. Але все одно, навіть так, то це задовго, а тому, можливо, люди з Землі там встановили б святкування Дня народження кожного тамошнього місяця, який умовно тривав би там десь 340-360 наших днів, тоді вийшло б приблизно так як у нас, на Землі. Є лише одна проблема: на Юпітері, як і на інших планетах нашої системи, зовсім інші пори року, а тому і немає такого як у нас, землян, поділу року на 12 місяців.

Якщо ж хтось прагне жити «многії літа», тому на Меркурій: там рік триває 88 земних діб, що дає там приблизно у 4 рази більше років життя, аніж ми рахуємо собі тут, на Землі. До школи на Меркурії починали б ходити у віці десь 25 меркурієвих років, закінчували б школу десь в 70 тамошніх років, женилися б десь в 100 або навіть 150 років, а на пенсію виходили б в 250 років. Доживали б – при здоровому способі життя і хорошій медицині та генетиці – навіть до 400 років!

Новорічна магія

Повертаючись до нашого, земного, Нового року, який у більшості народів Землі святкується 1 січня – то це теж умовність. Китайці, корейці та в’єтнамці святкують початок Нового року у періоді між січнем та лютим, індуїсти – між березнем і квітнем, у ісламі натомість по-різному, зазвичай щороку на декілька днів раніше, аніж попереднього року, а тому може бути і влітку, і взимку, і взагалі будь-коли. Єврейський Новий рік, який називається Рош ха-Шана (Голова Року), святкується у період від 7 вересня до 7 жовтня.

Проте навіть у Європі не завжди Новий рік починався 1 січня. Свого часу, у Середньовіччі, у деяких країнах тодішньої Європи, Новий рік відмічали разом з Різдвом Христовим, тобто 25 грудня. Інші країни Європи натомість святкували Новий рік на Благовіщення, 25 березня. До речі, в юдейській традиції день 25 березня вважався днем початку сотворення світу, а тому логічно було починати новий рік саме тоді, а потім деякі християни побачили тут логічність, щоб зачаття Христа від Духа Святого помістити саме на цю дату. Були й такі, які Новий рік святкували на Пасху, але тоді він не був зафіксований, бо Великдень – рухоме свято. Дехто не відходив від древньої Римської традиції, святкуючи Новий рік 1 березня, як це було у Венеціанській Республіці чи на Русі від часів Хрещення і потім у Московії до кінця XV століття. А дехто святкував Новий рік на свято Обрізання Господнього, і тоді це випадало саме на 1 січня.

Зрештою, 1 січня ще Юлій Цезар, що запровадив Юліанський календар, визначив як «початок року», бо цей день був присвячений Янусу – богу всіх початків, дверей і вибору. Зображували цього бога з двома лицями: одне дивилося назад, у минуле, друге – вперед, у майбутнє, у новий рік. Крім того, ця традиція у Римі мала свою історію ще перед Юліанським календарем. Щороку, починаючи з 153 року до Різдва Христового, саме 1 січня римські консули обіймали свої посади. Тобто починалося щось нове у житті римлян.

Римська імперія канула в Лету, а з нею і відмічання 1 січня як початку року, бо християни мали свої визначні дати. Лише з початком календарних реформ, які завершив у 1582 році папа Григорій XIII, але теж у зв’язку з приготуванням до цих реформ, почалося повернення до давньоримської дати початку року. А тому, масово і офіційно Новий рік почали переносити на 1 січня у XVI столітті – так зробили більшість країн Європи, решта у Європі долучилася до цієї дати у XVIII-XIX століттях, і вже під кінець ХІХ століття і у першій половині ХХ століття Новий рік став офіційним початком року у багатьох країнах Азії, в тім теж у Японії та Китаї. Проте, все це було офіційне встановлення дати початку року, яке базувалося на Григоріанському календарі, і що 1 січня – це перший визначений рубіж після початку зростання дня, тобто після найдовшої ночі у році, яка припадає десь на 21 грудня.

А ось на народному рівні, то магія Нового року почалася, парадоксально, з винаходом електрики і звідси – електричного світла, а також з урбанізацією країн. Раніше люди не засиджувалися довго, як темніло то йшли спати, бо скільки можна при свічці сидіти, особливо коли ти ще після важкого робочого дня? Тому для них Новий рік починався вранці, 1 січня, коли вони вставали, дякуючи на певно Богу, що ось почався цей новий рік. І йшли собі до праці вже в Новому році. На ось тому моменті, тобто півночі, коли відбувається отой магічно-символічний перехід між Старим і Новим роком, особливо не концентрувалися.

Але коли багато народу – хоча ще не більшість – почала жити у містах, а ці міста стали освітленими, що настало у ХІХ столітті, і можна вже було дозволити собі у певні ночі не кластися швидко, ось тоді і почалася епоха так званого «нічного життя». В тім теж – нічне очікування на прихід Нового року, який настає, згідно з усталенням, опівночі. Опівночі у даному часовому поясі, бо кожен часовий пояс має свою «північ», яких в сумі є на нашій планеті 24. Тому, люди планети Земля і святкують в принципі 24 «Нові роки» протягом доби від 31 грудня по 1 січня. Все, отже, умовне.

Різдвяна магія

І тут важливий момент. Різдво Христове, яке святкується більшістю християн світу 25 грудня, хоча імовірність, що Христос народився 25 грудня, менша одного відсотка. На цю дату не сильно звертали увагу у перші віки християнства, приміром Іриней Ліонський (+202) чи Тертуліан (+ б. 220) взагалі не згадують про це свято, а тим більше про його дату. Деякі натомість, як от Оріген (+256), навіть висміювали спроби зафіксувати Різдво до якоїсь дати, як це у його часах вже практикували християни Риму, тому що таємницю Різдва Бога, на думку Орігена, неможливо зафіксувати, як це ми робимо з нашими днями народження. Для Орігена спроба зафіксувати Різдво на конкретний день – це «язичницька практика».

Проте, цей день, 25 грудня, поступово почав закріплюватися, бо ця дата у Юліанському календарі була визначена як день зимового сонцестояння, тобто як найкоротший день у році, і після дні починали збільшуватися, ставали світлішими – гарний символ приходу Христа у світ, щоб його «роз’яснити своєю присутністю». Крім того, у римських язичників це був день народження бога-Непереможного Сонця (Dies Natalis Solis Invicti), перейнятий римлянами у ІІІ столітті після Христа зі східного культу бога Мітри, а тому поміщення на цю дату Різдва Христа, Сонця світу, було символічним кроком. Але ще до цієї адаптації східного свята Непереможного Сонця римляни-язичники під кінець грудня мали свій язичницький фестиваль Сатурналії, в яких християни, ясна річ, відмовлялися брати участь.

Варто однак додати, що теорія про просте уміщення християнами Різдва Христового на день язичницького свята Народження Непереможного Сонця, є лише теорією – ні разу про цю заміну не згадується у християнських авторів. Натомість християни, що використовували тоді Юліанський календар, були в курсі, що там 25 грудня визначене, як день зимового сонцестояння, і що потім день починає зростати і світлішати. А тому те, що можна зустріти в проповідях того часу відносно Різдва і дати 25 грудня, так це не заміна поганського свята, але що Христос «наше Світло», «наша Ясність», Той, хто розсіює темряву тощо. Тому визначення дати Різдва на 25 грудня мало скоріше і в першу чергу зв’язок з астрономією і календарем, і лише як другорядний наслідок – з заміною язичницьких святкувань у той самий день. Властиво, то це не на початку християни перейняли язичницький день і помістили на його місце свій християнський празник, але це набагато пізніше почали до вже християнського Різдва, що святкувалося 25 грудня, додаватися язичницькі елементи. Приміром, ялинка, взята від друїдів, з їхніх пізньосередньовічних ритуалів. Чи теж наші «коляди», «дідухи» тощо.

І якщо ще у ІІ столітті Різдво Христове деякі християни Римської імперії святкували у другій половині квітня, а учитель Орігена, Климент Александрійський, що жив на початку ІІІ століття, говорить про 17 листопада як про день Різдва Христа (хтозна на якій підставі?), хоча також згадує в одному своєму творі «деяких, що святкують Різдво 21 березня, інші – 21 квітня, а ще інші 20 травня». Про 25 грудня взагалі не згадує (див. Климент Александрійський, Стромати, І, 21). Але вже у середині IV століття, дата 25 грудня стає домінуючою якщо йдеться про літургійний спомин Різдва Христового.

До речі, деякі дослідники пов’язують уміщення дати Різдва Христового на 25 грудня з… датою Його смерті. Була традиція, ще з часів Тертуліана, або і раніше, що Христос помер того самого дня, коли і прийшов у цей світ. Це була древня юдаїстична традиція, що Сотворіння і Викуплення повинні відбутися того самого дня. У Вавилонському Талмуді, створеному на перетині XIII-XIV століть, є між іншим про цю традицію мова: двоє рабинів з ІІ століття дискутують, і один з них твердить, що «місяця нісана був сотворений світ, у нісані народилися патріархи, на Пасху теж народився Ісаак, у нісані наш народ був викуплений з Єгипту,… і в нісані також наш народ у майбутньому буде остаточно викуплений» (див. Rosh Hashanah 11a).

Власне, Тертуліан десь біля 200 року пише, що день 14 нісана, тобто п’ятниця розп’яття Христа – це наше 25 березня. І саме цього дня святкувалося Благовіщення. Відповідно, 9 місяців пізніше маємо народження Христа, тобто 25 грудня. Потім, про 25 березня як про день смерті Христа писатиме якийсь анонімний автор з Північної Африки на початку IV століття, писатиме у трактаті «Про сонцестояння і рівнодення» так: «Саме тому наш Господь був зачатий вісім днів перед квітневими календами [25 березня], і це є одночасно день страстей Господніх і Його зачаття». На підставі цього логічно виводить автор день Різдва на 25 грудня (див. Трактат De solstitia et aequinoctia conceptionis et nativitatis Domini nostri Iesu Christi et Iohannis Baptistae). Августин в одній з проповідей про Трійцю повторить цю ідею про причину уміщення Різдва на 25 грудня (див. Августин, Проповідь 202).

На Сході подібно вираховували день смерті Христа, опираючись на 14 нісана, але так як використовували не римський, Юліанський календар, як це робив Тертуліан, лише свій, грецький, то їм це виходило на 6 квітня. Відповідно, Різдво пересунуте на 9 місяців пізніше, було 6 січня – разом з Епіфанією. Так воно і залишилося у вірмен, лише Благовіщення пересунулося на один день, на 7 квітня. Підсумовуючи, традиція уміщення Різдва Христового на 25 грудня має радше юдаїстичні коріння, аніж язичницькі.

Власне, якщо говорити конкретно, то 354 року вперше згадується – і потім тут і там у різних авторів повторюється – день 25 грудня як день Різдва Христового (див. Chronographus anni CCCLIIII). У цьому календарі з 354 року його автор, римський каліграф Діонісій Каліграф, покликується на 336 рік, що саме тоді в Римі християни святкували Різдво Христове 25 грудня, і так там пише: «Hos cons. dominus Iesus Christus natus est VIII Kal. Ian. d. Ven. luna XV, тобто: «При цих консулах Господь Ісус Христос народився у 8-й день до січневих календ у п’ятницю 15-го місяця» (див. Monumenta Germaniae Historia. Auctorum Antiquissimorum, Berolini 1892, IX). Одним з перших відомих проповідників, що говорив у своїх проповідях про 25 грудня як про день Різдва Христового, був єпископ Верони Зенон (362-380). Однак, скоріше за все, день 25 грудня, пов’язаний з Різдвом, існував і раніше. Августин в одному своєму творі, написаному біля 400 року, згадує єретиків-донатистів з Північної Африки, які 312 року «святкували Різдво 25 грудня, але відмовлялися святкувати Епіфанію 6 січня». Тому, можна припустити, що дата 25 грудня сягає ще кінця ІІІ століття.

З християнського Заходу ця дата досить швидко перебралася на християнський Схід. 370 року Василій Великий, архієпископ Кесарії Кападокійської в Малій Азії пише про 25 грудня як про день Різдва Христового. 380 року Григорій Назіянський, архієпископ Константинополя, також згадує 25 грудня як день Різдва. 386 року Йоан Золотоустий, перебуваючи ще в Антіохії, також говорить про цю дату, пов’язуючи її з Різдвом. В одній з проповідей, виголошеній власне 386 року в Антіохії, каже, що «не пройшло ще й 10 років, як цей день став відомим і у нас». Пізніше, 432 року, Кирило Александрійський говоритиме як про щось очевидне, що 25 грудня ми християни, святкуємо Різдво Христове.

В Єрусалимі у IV столітті свято Різдва Христового було ще невідоме як окремий літургійний спомин, святкувалася тоді лише Епіфанія, тобто Богоявлення чи Хрещення в Йордані, що мало місце 6 січня. Проте, вже наступного століття, а саме за патріарха Єрусалиму Ювеналія (418-458) починають і тут теж святкувати Різдво Христове як окреме свято, і теж 25 грудня. Щоправда, наступні патріархи Єрусалиму відмінили це свято, як «не наше, не традиційне», і поєднано його знову з Богоявленням, але у VI столітті воно знову було привернуте, як самостійне, і вже на постійній основі святкувалося 25 грудня. Вірмени аж до початку XIV століття святкували лише Епіфанію (і в тім теж Різдво), проте 1306 року виокремили Різдво Христове як самостійне свято. Сьогодні, щоправда, лише вірмени-католики святкують Різдво окремо від Епіфанії, бо Вірменська Апостольська Церква і далі святкує лише Епіфанію, і лише разом з нею Різдво Христове.

Августин в одній зі своїх проповідей з приводу урочистості Різдва Христового, написаній на початку V століття, так обґрунтовує святкування Різдва 25 грудня: «Отже, Він народився в день, який є найкоротшим у земному році, а наступні дні починають тепер збільшуватися. А тому, Він (народжуючись), низько нахилившись, щоб підняти нас, обрав цей найкоротший день, але в цей же день починає бути все більше світла» (Августин, Проповідь 192). І вже у V столітті, дата 25 грудня була остаточно затверджена для майже всього християнського світу як день Різдва Христового. Особливо папа Лев Великий (440-460 роки понтифікату) багато виголосив проповідей про Різдво Христове і в тім теж про день Різдва – 25 грудня.

Отже, дата 25 грудня, хоча і досить давня і має свою традицію, проте вона є символічною. Звичайно, вона є сьогодні «точніше символічною», аніж інші дати, з огляду на більшу точність григоріанського календаря. Крім того, у цей день більшість християн світу святкує Різдво Христове. Тому ця дата є також у певен спосіб об’єднуючою. Бо не знаючи точної дати народження Христа, треба вибрати якусь одну, щоб символічно в один день літургійно святкувати цю велику подію і цю велику Таємницю нашої віри.

Зрештою, так само було обрано рік народження Христа: у VI столітті Діонісій Малий встановив, що Ісус Христос народився 754 роки після заснування Риму. Як виявилося набагато пізніше, помилився на якісь 4-6 років, і тому насправді Христос народився раніше. Сьогодні, у 2020 році, мав би бути вже 2024 або 2026 рік від Різдва Христового. А тому, слава Богу, через помилку монаха Діонісія Малого, що мала місце у VI столітті, маємо ще навіть у ХХІ столітті декілька зайвих років «нашої ери», які можемо гарно і з пожитком використати!

Підсумкова і остаточна магія

І на кінець, питання. Якщо дата Різдва Христового «25 грудня» всього на всього лише символічна, а не реальний час народження нашого Спасителя, то де тоді правда? І чи тоді не все одно, коли святкувати? Може варто знову перенести день Різдва на весну, бо скоріше за все Христос народився саме весною. Якщо в Євангеліях з’являються при описі Різдва пастухи овець, то навряд чи це могло бути взимку, бо навіть у Палестині у грудні не так вже й тепло, і вівці тоді радше не випасають – час випасу починається власне весною.

Дехто, приміром Свідки Єгови, часом кепкують з нашої Церкви, що мовляв «навидумували ми собі традицій, які не з Писання», і наш вірянин справді не знає, що відповісти, коли його починають засипувати ці добродії «аргументами» про «язичницьке 25 грудня». Повертаючись до «Астрономічної магії», ми бачимо, що все у цьому світі відносне і умовне. Безумовною є лише Божа Істина і Божа Любов. І саме це є головне у Різдві Христовому. Бо це було мотивом приходу Бога у цей наш відносний світ: Бог вирішив бути Богом-з-нами, бо нас, людей, не зважаючи на нашу несталість і не дивлячись на нашу хиткість, Він полюбив ще перед віками.

Чи могло б вплинути на нашу віру те, якщо Різдво Христове ми б літургійно святкували не 25 грудня, але десь в червні, чи в жовтні, чи будь-якого іншого місяця? Це правда, що символіка дня 25 грудня, як здається, найбільш вдала – і астрономічно, і історично, і вже теж традиційно. Також з огляду на єдність християнства варто усталити дату святкування Різдва в один день, щоб видимо цю єдність підкреслювати, щоб літуйргійно єдналися в той день всі християни, дякуючи Богу за Його найбільший дар для нас – за Його Сина.

Але суть нашого, християнського святкування Різдва Христового – це не день, а це Подія, яка не просто сталася колись там, і яку ми щороку згадуємо, як День народження. Тут правий дещо Оріген. Різдво – це Особа, яка була, є і буде. Як і Воскресіння Христа, яким ми повинні жити щоденно, так і Втілення Христа і потім Його Народження має проникнути наше життя: після Хрещення ми вже, як каже Апостол Павло, зодягнулися у Христа, у Ньому ми ходимо, живемо і існуємо, живемо вже не ми, але живе у нас Христос.

Різдво Христове – це наше невпинне відродження і оновлення, це наше постійне народження згори, це наше постійна відповідь на факт, що «З нами Бог», а тому «ми з Богом». Ми з Богом покликані бути не лише 25 грудня чи якогось там іншого усталеного дня, але постійно. Ба, більше – вічно. У вічності вже не буде Різдва 25 грудня чи 7 січня. У вічності є Вічнозроджуваний Син Отця, який тепер своїм Духом водить нас стежками спасіння, щоб привести нас до життя у спільноті Пресвятої Трійці, у спільноті Матері народженого на землі Христа, Марії, а також всіх ангелів і святих, і взагалі всіх, які удостоїлися з Божої благодаті спасіння, тобто всіх тих, які перебувають у Відвічній Божій Любові.