Скасувати «легалізацію розколу»: митрополит УПЦ МП звернувся до Патріарха Варфоломія. У відповідь його скерували шукати мир у Москві

Архиєрей жаліється на «гоніння» православ’я в Україні, на державну владу, порівнює її з більшовиками, звинувачує ПЦУ у погромах та осуджує Патріарха за те, що той «легалізував розкол», тобто надав Томос ПЦУ, за «мовчання» з приводу подій в Україні. Він однозначно заявляє, що той творить новий церковний розкол, порівнюючи його з подіями 1054 року.

Відповідь і спростування цих звинувачень надійшли від єромонаха Микити з афонського монастиря Пантократор. Він, натомість, вказує, що митрополит фактично поширює російські погляди, сам продовжує бути частиною РПЦ, яка благословляє війну проти України, та радить архиєрею звернутися до Патріарха Кирила, щоби той зробив все можливе, щоби припинити російську агресію, яка насправді руйнує православні святині і вбиває вірян.

Подаємо тексти обох звернень.

Звернення Митрополита Черкаського Феодосія до Святішого Патріарха Констянтинопольського Варфоломія

(першоджерело)

Ваше Святосте, патріарше Константинопольський Варфоломію!

Звертаюся до Вас від імені численної та багатостраждальної пастви та духовенства, чернців та мирян Черкаської єпархії Української Православної Церкви.

Не вважайте моє безпосереднє звернення до Вас напряму проявом якоїсь зухвалості, або недотримання церковного етикету чи протоколу. У мене для цього є дві вагомі підстави.

Перша це та, що свого часу, ще задовго до подій, пов'язаних з наданням Томоса ПЦУ, коли ми з Вами служили разом і спілкувалися у старовинному монастирі Панагія Сумела, а також мали тривалі розмови на Фанарі, Ви самі дали мені таке право говорити з Вами безпосередньо про проблеми Православ'я в Україні. І я згрішу перед Богом та перед людьми, якщо цим правом зараз не скористаюся. А друга підстава – це трагічні обставини, в яких зараз опинилася моя єпархія, як і все Православ'я в Україні.

Очолювана мною Черкаська єпархія – одна з найбільш постраждалих єпархій в Українській Православній Церкві. Постраждала вона від рук, скажу словами Євангелія, «злодіїв та розбійників» з так званої «православної церкви України», котрі «не ввійшли дверима» до Церковної огорожі, а «пробралися туди іншим шляхом» (Ін. 10:1). Зробили вони це за Вашим рішенням, Ваша Святосте. І тепер, як таті та розбійники, господарюють у винограднику Христовому. Вони б'ють і ранять слуг Справжнього Господаря – Христа, вони ділять одяг його дітей між собою, вони перекидають кошики та знущаються над виноградом. За свої злочини в Черкасах представники ПЦУ не покарані, а їх злодійства досі так і не отримали належної моральної оцінки з Вашого боку, Ваша Святосте. Хоча всі ми тут в Україні на це дуже чекали.

Нещодавно ви дали інтерв'ю французькому телебаченню. Воно співпало з візитом у моє кафедральне місто Черкаси лідера створеної за Вашим благословенням «православної церкви України» Епіфанія Думенка. Він звершував своє дійство в Черкасах, яке я не наважуюсь назвати богослужінням, у моєму Кафедральному соборі, криваво захопленому бойовиками менше року тому. Кров ченців та священиків ще не встигла до кінця висохнути на плитах Собору, ще не встигли зажити рани на тілах Черкаських сповідників віри, а пан Думенко вже приїхав до чужого Собору та незаконно підіймався на мою кафедру. Він робив своє дійство на викрадених богослужбових сосудах, у тому числі на Потирі, який був подарований особисто мені духовними чадами багато років тому на архієрейську хіротонію. Йому прислужували служки у відібраних у нас силою богослужбових стихарях. А на галереї Собору тим часом адептами ПЦУ були звалені в купу ікони святих, яких вони за політичними мотивами святими не вважають.

Найбільший православний храм України, Архангело-Михайлівський кафедральний собор у Черкасах, був захоплений прихильниками Епіфанія у жовтні минулого року. При захопленні були покалічені священики, ченці та миряни. Їх травили сльозогінним газом, їм ламали руки, ноги, зуби та голови. В них стріляли прямо всередині Собору. На мені самому шматували рясу, зламали посох, а потім ударили дубиною по голові з такою силою, що стався струс мозку. Від вірної смерті мене врятував лише чернечий клобук, який пом'якшив удар. Незадовго до удару і до струсу мозку я встиг звернутися до Вас, Ваша Святосте, з вівтаря, обложеного терористами, в якому ми сиділи як заручники. Впевнений, що Ви бачили це звернення.

Корумповані органи поліції, прокуратури та інших спецслужб досі не дали і, зважаючи на все, не збираються давати належної оцінки цим злочинам представників ПЦУ та їх озброєних найманців. І це, незважаючи на те, що Архангело-Михайлівський Собор у Черкасах де-юре продовжує залишатися у власності Черкаської єпархії Української Православної Церкви, яку я очолюю, а загарбники користуються ним просто по «праву сили».

Конституція та закони в Україні зараз практично не діють, тому не дивує відсутність реакції на ці злочини з боку української влади та правоохоронних органів.

Але чому ж Ви, Ваша Святосте, досі не заборонили Вашим підопічним із ПЦУ вчиняти ці злодіяння? Адже Ви маєте над ними повноту влади, згідно з виданим Вами Томосом. Адже Ви так часто декларуєте, що «український православний народ у Вашому серці». То чому ж Ви не зупините цих злочинців? Чому Ви навіть не сказали хоча б одного слова співчуття чи підтримки побитим та покаліченим віруючим мешканцям Черкас, Чернівців, Івано-Франківська та інших регіонів України, якщо ми «у Вашому серці»?

Навіть Організація Об'єднаних Націй вже дала належну оцінку подіям у Черкасах, засудивши ці злочини на релігійному ґрунті та закликавши владу України до негайного реагування. В ООН забили на сполох, підкреслено у своєму офіційному документі представники (спецдоповідачі) ООН звернули увагу на силове захоплення кафедрального Собору в Черкасах та на криваве побиття його захисників, у тому числі й мене. В ООН закликали негайно розслідувати цей злочин.

Але від Вас ми слів співчуття та підтримки так і не дочекалися.

В інтерв'ю французькому телебаченню Ви сказали, що не шкодуєте про створення так званої «православної церкви України». І дуже дарма не шкодуєте!

У схожій ситуації наша Церква вже була після Жовтневого державного перевороту на початку ХХ століття, коли нова більшовицька влада влаштувала гоніння на християн. Церкву вони гнали в тому числі руками новоствореної псевдо-церкви обновленців. Тоді, на превеликий жаль, Ваш попередник по кафедрі Константинопольський Патріарх Григорій VII зайняв бік обновленців, легалізувавши їх. Патріарх Григорій не лише вимагав від святого Патріарха та сповідника Тихона покинути свій престол, але й через свого представника, архімандрита Василія, благословляв лже-собор розкольників-обновленців. Благословляв Посланням зі словами: «Заочно я з вами!» Цей же представник Константинопольського патріархату офіційно був почесним членом обновленського лже-синоду і постійно брав участь у розкольницьких блюзнірських «богослужіннях» у 1920-х роках.

Сьогодні, через століття, ситуація повторюється майже зі 100% збігом. Державна влада України жене нашу Церкву і робить все для її тотального знищення. У цьому пряму участь бере «православна церква України», створена за Вашою безпосередньою участю.

Тоді, у ХХ столітті, наш народ великодушно пробачив Вашому попереднику зраду нашої Церкви та співпрацю з комуністами в гоніннях на неї.

Чи простить наш віруючий народ і цього разу – це велике питання. Адже дуже багато крові та страждань принесли на нашу землю запущені Вами до Церкви розкольники, запущені в обхід дверей, без покаяння, без законного висвячення. Запущені «іншим шляхом», як говориться у Святому Євангелії (Ін. 10:1).

Тому дуже дивно було чути Ваші слова, що через роки чи десятиліття стане можливим об'єднання ПЦУ з нашою Церквою. Повірте, цього не станеться, бо не може бути об'єднання Христа з веліаром. Тому Ваша незмінна позиція, висловлена французькому телебаченню, дуже небезпечна і деструктивна. Вона має всі шанси стати тригером, спусковим механізмом, другого великого розколу в Церкві.

З особистого спілкування з Вами я пам'ятаю, що Ви хотіли б стати діяльним учасником зцілення першого великого розколу Церкви 1054 р. Але за фактом Ви, Ваша Святосте, можете стати причиною другого великого та незворотного розколу світового Православ'я. І якщо Ви зараз цього не усвідомите, то це у будь-якому разі рано чи пізно усвідомлять Ваші наступники по кафедрі, яким доведеться розгрібати ці авгієві стайні. Чи вийде у них це зробити, невідомо. Але це неодмінно затьмарить пам'ять про Ваше ім'я в церковній історії.

Сьогодні ж, враховуючи очевидні беззаконня ПЦУ, у Вас, Ваша Святосте, є всі моральні та канонічні підстави покласти їм межу та припинити гоніння на Церкву в Україні. Зараз у Вас є не тільки безліч причин, але й усі дієві важелі, щоб виправити цю трагічну помилку. Адже її плоди стали вже очевидними для всієї ойкумени.

Так, змінювати свої рішення не просто навіть простій, звичайній людині, а тим більше ієрарху у Вашому шанованому становищі та поважному віці. Але невже якась особиста честь чи навіть честь кафедри, яку Ви очолюєте, може для Вас стати вищою від реального порятунку світового Православ'я від нового великого розколу? Невже особиста честь стане Вам перешкодою, щоб припинити страждання мільйонів православних християн в Україні?

У це неможливо повірити. У це не хочеться вірити.

Ваше Святосте, віруючі України не повірять у це, доки ви живі. Вони, обливаючись своєю сповідницькою кров'ю, надіятимуться на те, що Господь дасть вам зміну розуму та зміну своїх рішень! Адже ми зараз зазнаємо реальних гонінь з боку безбожної влади в Україні та її вірних слуг – так званого «кліру» ПЦУ.

Звичайно, для виправлення ситуації недостатньо буде просто відкликати Томос, який ви надали «православній церкві України». Головне, що зараз зможе заспокоїти хвилювання у світовому Православ'ї, примирити її ієрархів з різних країн і залікувати новий великий розкол, що починається, – це скасування Вашої легалізації українських розкольників. Вони повинні принести покаяння в гріху розколу і вже тоді можна буде порушувати питання про звершення над ними законних хіротоній. Причому ці питання ніяк не можуть вирішуватись без участі законної Кіріархальної для українського Православ'я Церкви – Руської Православної Церкви, незважаючи на жодні політичні проблеми сьогодення.

А це, в свою чергу, неможливо буде зробити без Вашої відмови від чуждого духу Церковної Соборності вчення про «першого без рівних», яке Ви вперше особисто відкрито оголосили в ефірі французького телебачення. Але це зробити абсолютно необхідно. Інакше канонічний порядок та справедливість не будуть відновлені у світовому Православ'ї. А отже, так і не буде залікована кривава рана нового розколу, і 2019 рік стане для Церкви таким же трагічним рубіжем, яким став свого часу 1054 рік.

Сподіваємося, Ваша Святосте, на Вашу мудрість і на Вашу здатність змиритися перед Божими шляхами, які так очевидно для всього православного світу відкриває сьогодні Господь. Відкриває у сповідницькому подвигу Церкви-мучениці, Української Православної Церкви. Відкриває також і в антихристиянській поведінці та злобі штучно створеної ПЦУ.

Сьогодні у Ваших руках як майбутній світ ойкумени, так і гіпотетичний незворотний розкол світового Православ'я. Просимо Вас, не зробіть фатальної помилки, Ваша Святосте.

* * *

Відповідь митрополиту Черкаському Феодосію

(першоджерело)

Добре відомо, що митрополит Феодосій залишається твердо прихильним до Російської Церкви.

Також добре відомо, що він не припинив поминання Патріарха Московського, незважаючи на «рішення» Синоду його Церкви в травні 2022 року розірвати всі відносини з Російською Церквою. Він також є одним із провідних діячів, які енергійно чинять опір усім спробам діалогу та єдності з Автокефальною Церквою України, натомість просуваючи звичне для Москви «богослов’я» розкольників, нерукопокладення та подібні аргументи.

На початку інтерв'ю він звернувся до Патріарха Варфоломія від імені своєї пастви і підкреслив, що його пряме звернення не є зухвалим, оскільки сам Патріарх надав йому право безпосередньо говорити з ним про проблеми православ'я в Україні. Але чи може він так само звернутися до Патріарха Кирила Московського? Можливо, було б зухвалим розповідати йому про страждання його пастви від бомбардувань і смерті, які несуть російські ракети в його єпархії. Це справжні трагічні обставини, а не те, що митрополит описує нижче про захоплення одного зі своїх храмів.

Митрополит висловлює своє розчарування тим, що він називає «мовчанням» Вселенського Патріарха Варфоломія щодо злочинів, які він описує. Однак він, здається, навмисно ігнорує 5-ту статтю засідання Священного Синоду Вселенського Патріархату, яке відбулося 9–11 жовтня 2018 року, коли було прийнято рішення про надання автокефалії Церкві України. У цьому синодальному рішенні отці чітко «звертаються до всіх залучених сторін із закликом утриматися від захоплення церков, монастирів та інших об'єктів власності, а також від будь-яких актів насильства та помсти, щоб панували мир і любов Христа».

Як добре відомо митрополиту, в Криму, а також на всіх територіях України, окупованих росіянами, всіх членів Автокефальної Церкви України було вигнано. У звітах навіть задокументовано страти священиків, які належали до Автокефальної Церкви. Звичайно, він про це не згадує. Однак Вселенський Патріарх, завдяки своєму проактивному баченню, з самого початку закликав і апелював до уникнення таких звірств. Отже, незважаючи на твердження митрополита, Вселенський Патріарх не «мовчав». Кожен, хто вирішує підкорятися Матері-Церкві, захищений від усього зла, що неодноразово доводила сама історія.

Потім митрополит стверджує, що Організація Об'єднаних Націй засудила події в Черкасах і закликала до негайного розслідування. Однак він не згадує про засудження ООН російських воєнних злочинів, навмисних вбивств, нападів на цивільне населення, незаконних затримань, тортур, зґвалтувань, примусового переселення та депортації дітей до Росії. Отже, це явно однобічне викладення фактів, яке повністю відповідає версії Москви.

Далі, у порівнянні, яке є не менш абсурдним, він проводить паралель з ХХ століттям, стверджуючи, що попередник Вселенського Патріарха співпрацював з більшовиками у переслідуванні Церкви. Найжахливіше те, що він не наважується провести справжню паралель: між руйнуванням церков більшовиками 100 років тому і знищенням понад 380 православних пам'яток і церков сьогодні, що відбувається під щоденними бомбардуваннями. Насправді більшість цих храмів належала їхній власній Церкві. Проте Патріарх Московський Кирил жодним чином не згадав про страждання українського народу чи руйнування храмів своєї власної пастви.

Деякі єпископи, такі як Агафангел Одеський та інші, спробували виступити проти Патріарха Кирила після руйнування їхніх митрополичих храмів. Вони усвідомили, що для росіян на першому місці стоїть не православ'я, а сама Росія. Це відображає один із центральних аспектів ідеології так званого «русского мира», ідеології, яку вже засудив Олександрійський Патріархат.

Нарешті, митрополит Феодосій закликає Патріарха Варфоломія скасувати Томос, наданий Автокефальній Церкві України, і відновити «канонічний порядок», тим самим просто повторюючи риторику і позицію Російської Церкви з цього питання.

Ці аргументи вже давно спростовані, проте з впертою наполегливістю вони час від часу повторюються, щоб підтримувати розбрат в українській Церкві. Коротко зазначимо, що весь процес надання автокефалії відбувався саме відповідно до канонів і Святої Традиції Східної Православної Церкви, як би не погоджувався з цим митрополит Феодосій. Розкол виник не з вини Вселенського Патріарха, а з вини Російської Церкви, яка продовжує підтримувати і продовжувати розкол. Патріарх Варфоломій, навпаки, об'єднав три фракції, що існували в Україні, і неодноразово закликав усіх дисидентів приєднатися до єдності. Якщо той, хто запрошує до єдності, не зацікавлений, то хто ж тоді? Звичайно, не той, хто відмовляється від запрошення.

Однак те, що питання вирішуються відповідно до канонів і церковної традиції, лякає деяких осіб. Адже Священна Традиція Церкви і її правила не можуть бути змінені в інтересах місцевої Церкви. Митрополит заявляє в своєму інтерв'ю, що Церкви в Україні ніколи не будуть об'єднані. Однак, як відомо, сам митрополит зіграв певну роль у забезпеченні такого результату.

Нарешті, він закликає Вселенського Патріарха не дозволяти особистій честі чи честі трону, який він займає, стояти на заваді зціленню страждань мільйонів православних християн. Натомість митрополит, який у своєму інтерв'ю описав агресивне вторгнення Росії на свою батьківщину лише як «політичну розбіжність», міг би на цьому етапі закликати Патріарха Кирила Московського не вагатися і навіть пожертвувати своїм престолом, щоб зупинити війну і усунути перешкоду для зцілення страждань мільйонів українських православних християн. Це саме такий заклик, з яким Вселенський Патріарх сам звернувся до Москви півтора року тому.

Однак Патріарх Московський, як той, хто «не має вух, щоб чути», благословляє війну і молиться лише за перемогу, а не за мир. Проте Московський Патріархат повинен діяти як фактор миру, стабільності та рівноваги. Таким чином, українське церковне питання могло би бути вирішене гладко, без нинішніх міжправославних конфліктів.

Якщо ми всі не визнаємо, що Автокефальна Церква України існує під благословенням Матері-Церкви, яка історично надавала автокефалію всім помісним Церквам, і що це тепер є доконаним фактом, ми не зможемо сприяти єдності Православної Церкви, єдності, якої ми всі повинні очікувати, до якої ми повинні прагнути і яку ми повинні щиро бажати.

Переклад з англійської РІСУ