Неподалік центру Ряшева (тепер польська назва – Жешув) знаходиться колишній костел Святої Тройці. Натомість в новому місті, на околиці, яка колись була селом Залісся, стоїть колишня греко-католицька церква Успіння Богородиці.
У цій статті автор намагається зазирнути за лаштунки минулого однієї з невеликих громад Перемишльсько-Варшавської архиєпархії УГКЦ – парафії Успіння Богородиці, що зараз діє неподалік середмістя Ряшеві, і описує історичний контекст, подає деякі статистичні дані, розглядає сакральну спадщину, а також вказує на визначних постатей, які мали стосунок до цієї парафії в різні періоди.
Неподалік центру Ряшева (тепер польська назва – Жешув) знаходиться колишній костел Святої Тройці, який після відновлення греко-католицької парафії у 2001 році, перейшов їй у власність аж у 2013 році.
Костел Святої Трійці при старому цвинтарі у Ряшеві, 2012 р. Фото Даріуша Данека з відкритих джерел в інтернеті
Натомість в новому місті, за 6 кілометрів від середмістя Ряшева (раніше тут було с. Залісся), знаходиться колишня греко-католицька церква Успіння Богородиці, тепер римо-католицька парафія Внебовзяття Діви Марії.
Загальний вигляд костелу Внебовзяття Непорочної Діви Марії у «новому» Ряшеві (раніше с. Залісся). Фото з відкритих джерел в інтернеті
Витоки церковної громади українців на теренах Ряшівщини беруть свій початок ще з XV ст. На початку церква у с. Залісся, територія якого в 1975 році була включена у склад міста Ряшева, була православною. Після Берестейської унії 1596 року, аж за неповних сто років Успенська церква в Заліссі набула статусу «унійної», тобто сучасною мовою стала греко-католицькою. До 1889 року храм Успіння Богородиці в Заліссі у своїй основі був дерев’яним. З 1850 року на місцевому цвинтарі функціонувала також каплиця громади. Серед визначних парохів XIX ст. були Григорій Галецький (1828-1847), Юліан Ганасевич (1847-1881), Іван Негребецький (1881-1906), Іван Камінський (1907-1939). З часу служіння священника І. Негребецького і за інших парохів Залісся після нього в період 1840-1939 років кількість вірних вагалася від 1050 до 1505 осіб (див. сайт парафії УГКЦ в Ряшеві).
З поміж переліченого вище списку заліських священників особливої уваги заслуговує о. І. Негребецький, життя і душпастирське служіння якого відображене у пропам’ятних публікаціях на сторінках 22 річника суспільно-релігійного часопису «Нива» (1927 р). З них відомо, що він народився в 1853 році в Перемишлі, в міщанській родині. Закінчивши місцеву гімназію, вивчав філософію і богослов’я при Віденському університеті до 1877 року, а через рік був висвячений на священника у рідному місті Перемишль. Потім призначений на становище адміністратора парафії, при якій розвинув багатогранну душпастирську діяльність і громадську працю. Один з авторів цих статей в «Ниві», інтелігент з Ряшева Юл. Стеф. наголосив, що, незважаючи на зовнішні обставини, іноді нерозуміння в середовищі своїх, о. І. Негребецький належав до тих, хто не заламався у важких обставинах, не опустив рук в умовах натиску «чужого». На місці старої дерев’яної церковці і занедбаного парафіяльного будинку зусиллями згуртованої церковної громади і фінансової підтримки ззовні о. Іван Негребецький звів нову муровану церкву. В каталозі пам’яток і споруд української культури в Польщі за заг. ред. дослідника Андрія Саладяка, виданим польською мовою в 1993 році, вміщено опис архітектурних особливостей зведеного у 1889 році мурованого храму. Зокрема, він мав три секції, два яруси, з часом при ньому звели новий парафіяльний будинок, господарські будівлі, стайню.
Для пробудження релігійної і національної свідомості своїх парафіян о. Іван видав на початках двомовний (польською і українською) збірник богослужень, оскільки багато з них втратили зв'язок із своїм обрядом. Частина цих парафіян, інтелігентів за своїм соціальним станом, походила з Ряшева і в силу історичних обставин була названа «заточенцями», тобто тими, хто недобровільно опинився на «мазурах»… Їхню літургійну традицію рідною мовою заслужений священник відновлював з допомогою професійного церковного хору, який виступав також з концертами патріотичних пісень в Ряшеві у неділі й свята, і таким чином об’єднував етнічних українців. За адміністрування о. І. Негребецького територія заліської парафії простягнулася аж до самого Кракова. Парафіяльний будинок став місцем зустрічі «заточенців» та й загалом всіх українців-греко-католиків місцевості у великі релігійні і національні свята.
Духовною реліквією храму в Заліссі стала чудотворна ікона Богородиці (після Другої світової війни стала власністю римо-католиків).
До заслуг о.І.Негребецького автори публікацій в часописі «Нива» відносять його публіцистичну діяльність, видавничу і редакторську працю. У своїх чисельних публікаціях на сторінках авторитетного суспільно-політичного часопису «Діло» (роки видання: 1904-1939 – прим. І. С.) він гостро критикував дії польських політиків щодо порушення релігійних і національних прав греко-католиків зокрема і українців загалом у тодішній Малопольщі; закликав підтримувати різні економічні рухи, які би сприяли кращому матеріальному стану «русинів», тощо. Справою його життя стало заснування газети-місячника «Прапор», яку видавав з допомогою громадського діяча Теофіла Кормоша у Перемишлі (1897-1900 рр.). Часопис «Прапор» був адресований місцевому греко-католицькому духовенству, але через невдоволення тематикою в окремих церковних колах видання було припинено; також недовго проіснував часопис на економічну тематику «Господар», ініційований о. І. Негребецьким. З часом заліський парох видавав брошурки на суспільну й економічну тематику у видавництвах «Просвіта», «Батьківщина» та інших осередках.
Деякі польські політики також не сприйняли того факту, що парох із Залісся кандидував як посол до австрійського парламенту. Як наголошує Юл. Стеф., «вони, не рахуючись з будь-якими засобами, підривали популярність й авторитет о. І. Негребецького. Та це не знеохотило заліського адміністратора у подальшій праці на добро Церкви і народу». У 1908 році о. Іван Негребецький був переведений на служіння в с. Ясениця Сільна біля Дрогобича і активно займався розвитком товариства «Сільський господар» в цілому повіті. В 1918 році о. І. Негребецький присягнув на вірність ЗУНР, в 1927 році після тривалої важкої недуги його не стало…
Церква Різдва Богородиці в с. Ясениця Сільна на Львівщині, де в останні роки служив о. І. Негребецький. Фото І. Синкальського з альбому В. Слободяна «Церкви України. Перемиська єпархія»
Його наступником став о. Іван Камінський, згодом почесний крилошанин Перемиської капітули. Як подає у біографічних нарисах духовенства Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини о. Богдан Прах, він народився 1872 року в с. Полнятичі Ярославського повіту, навчався у гімназії Ярослава, потім в Львівській духовній семінарії, яку успішно закінчив, був одружений і в останній календарний день 1899 року висвячений на священника у Львові. До призначення парохом в 1907 році у Заліссі служив переважно в селах, які зараз належать до прикордонних з Польщею районів Львівщини. Через неправдивий донос чужинців опинився з деякими парафіянами Залісся в австрійському таборі Таллергоф… Після повернення на служіння не знеохотився і далі виконував свої обов’язки. Помер у часі Другої світової війни в 1943 році і похований біля церкви с. Залісся за участі греко-католицького і римо-католицького духовенства, що свідчить про його авторитет в середовищі представників іншого обряду.
Вірні Залісся в чужинецькому середовищі у міжвоєнний період не відступили від УГКЦ. Таку їх стійкість пов’язують із душпастирським служінням обох о. Іванів – Негребецького і Камінського. Не менш важливу роль у зміцненні парафій відіграли міцеві єпископи УГКЦ, майбутні блаженні священномученики Йосафат Коциловський (ЧСВВ) і Григорій Лакота.
Греко-католицька церква Успіння Богородиці в с. Залісся, 20-ті роки XX ст. Фото зі збірки Самуеля Гумінського, автор невідомий
В каталозі пам’яток і споруд української культури в Польщі зазначено, що в 1938 році до святоуспенської парафії Залісся належало 1440 вірних, зокрема вірні таких місцевостей: Залісся (310 осіб), Біла (650), Ряшів (200 осіб). Духовна обслуга греко-католиків священниками із Залісся сягала, як подає дослідник церковної історії о. д-р Дмитро Блажейовський, в 1840-1939 роках, ще й такі місцевості як Драбинянка, Ланьцут, Тичин та ін. (Блажейовський Д. «Історичний шематизм Перемишльської єпархії і Апостольської адміністратури Лемківщини», англ. мовою). Загалом, якщо користуватися мовою статистики, то за твердженнями співавторки названого вище каталогу Дороти Сохацької, станом на 1938 рік в межах Польської держави проживало біля 7 мільйонів українців, з них 3 336 200 відносили себе до греко-католиків. Кожен п’ятий мешканець Польської держави був українцем.
Після повоєнного переділу кордонів Європи і Ряшівщина опинилася в межах тодішньої соціалістичної Польщі, уряд якої був керований сталінським режимом. «Внаслідок операції «Вісла» культурна спадщина українців, зокрема, нерухомі пам’ятки (здебільшого церкви) та рухомі (церковний інвентар, твори народного мистецтва, документи, книгозбірні) були спалені, пограбовані або знищені внаслідок того, що їх ніхто не міг оберігати», – наголошує Д. Сохацька. Комуністична влада в РП довший час не охороняла, ні не зберігала пам’ятки цієї культури, натомість відомими є факти їх свідомого знищення. Ще в 1945 році, незадовго до початку сумнозвісної «Вісли», останній парох заліського храму Успення Богородиці о. Олександр Голінка в 1945 році був насильно переселений з 55 родинами до с. Білки біля Львова. В самому Ряшеві на території старого замку у 1945-1947 роках ув’язнили сотні українців, зокрема, вояків УПА і тих, кого підозрювали у співпраці з ними. Також виконано тут кілька десятків смертних вироків… Число етнічних українців після акції «Вісла» сягало не більше пів мільйона осіб по цілій Польській народній республіці.
На початку 1946 року римо-католицька дієцезальна курія в Перемишлі перетворила греко-католицький храм на Заліссі, який зусиллями багатьох поколінь етнічних українців набував у всіх відношеннях естетики всередині і ззовні, на костел-філіал, зберігши первісну назву нашої святині. Як подає документ ряшівського старости від 1948 року до комуністичних органів влади, на баланс римо-католиків передали храм, будинок священика, господарські прибудівлі, будинок «Просвіти» (Гук Б. Залісся // Сайт «Руський Апокриф»).
Костел Св. Трійці з добудованими секціями за останні роки. Фото з офіційного сайту Ряшева: rzeszow.pl
На офіційному сайті міста Ряшева так описана колишня святиня греко-католиків у Заліссі із заувагою, що у часі Другої світової було кілька спроб зробити її костелом: «Мурована, з цегли, була збудована в неороманському стилі, на шпилі має грецький (візантійський – прим. І.С.) хрест, з одним куполом. В 2001-2002 рр. була частково змінена і розбудована, зокрема, до вівтаря добудована захристія… також надбудови частин від західної сторони храму».
За твердженням історика, етнічного українця з Польщі проф. Ігоря Ґалагіди, яке він висловив на науковому семінарі Інституту історії Церкви в УКУ 26 вересня цього року, з 1947 року легальні богослужіння греко-католиків в Польщі вже не були дозволені… З початком падіння соціалістичного табору в Центрально-Східній Європі УГКЦ в Польщі почала поволі відновлювати релігійне життя і домагатися повернення культових споруд.
Греко-католицька церква Успіння Богородиці при старому цвинтарі у Ряшеві. Фото Ігоря Скленара
Після відновлення парафії УГКЦ в Ряшеві 27 вересня 2001 року декретом нині вже архиєпископа-емерита Івана Мартиняка богослужіння відправляли у костелі при монастирі отців бернардинців. Першим настоятелем відновленої ряшівської громади став о. Василь Стоїца, після нього довший час, до 2013 року, тут служив о. Мирон Михайлишин. Як зазначено на сайті громади УГКЦ Ряшева, «в рамках рекомпенсації за втрачену церкву в Заліссі єпископ Ряшівської дієцезії РКЦ Казімєж Ґурний передав у власність парафії костел Св. Трійці по вул. Тарговій у Ряшеві».
Вхід до храму Успіння Богородиці в Ряшеві. Фото Ігоря Скленара
У 2012 році на шпальтах деяких впливових видань Польщі окремі автори обурювалися з приводу факту цієї передачі і висували аргумент, що українці могли й самі побудувати нову церкву, як це зробили їх православні брати в Ряшеві...
Вигляд на храм Успіння Богородиці зі старого цвинтаря. Фото Ігоря Скленара
У 2013-2017 роках тут служив парохом о. д-р Ярослав Стороняк, який систематично доїждав до Любліна. З липня 2017 року тут розгорнув широку парафіяльну працю новопризначений парох о. Богдан Крик, за участі якого громада видає щотижня свій «Вісник» і має інформативно насичену сторінку у фейсбуці, яка відображає релігійне і національне життя місцевих греко-католиків.
Вид на інтер’єр святоуспенського храму у Ряшеві. Фото з фб-сторінки парафії Успення Богородиці у Ряшеві.
На сьогодні в склад парафії входять місцевості: Ряшів, гміни Корчина і Вояшувка, повіти Ряшівський, Стшижовський, Дембіцький, Колбушовський та низка інших.
Використані джерела: