Дорогі друзі! Сестри і брати! Христос воскрес!

Є кілька думок, які я хотів би вам нині залишити.

Кожен має своє поле битви! В Артемія — це був Пласт, Майдан, Крим, Маріуполь, Донецьк, Кіліманджаро, Авіація Галичини, Олімпійські ігри, авіастрибки, парашутизм, квадрокоптери, Автошлях США 66 (U.S. Route 66), читання книжок, гра на музичних інструментах, і тд.

Важливо, щоб ми також добре пізнали і якнайкраще управляли нашим полем. На кожному полі є свої специфічні інструменти.

Приклад Артемія виглядає животворним, тож я хочу продовжувати в тому дусі, не тільки для нас тут присутніх, але для всіх людей доброї волі, які нас нині чи колись почують. Тому буду з вами спілкуватися про наші майбутні дії, щоб дух Артемія — Курки й Павла Добротворського — Історика, які одночасно принесли себе в жертву Богові з любови до Батьківщини України мали продовження в нашому щоденному житті.

Наприклад, я вчора о 19:00 год. зайшов до храму св. Климентія папи у Львові, а там група 11 жінок склали лавки у форму літери “П” і перед іконою Хреста Господнього молилися за перемогу над ворогом. Я, на віддалі, з ними молився і роздумував над силою і значенням цієї молитви.

Пригадалася мені розмова Бога із Авраамом, що в книзі Буття 18, коли Бог вирішив знищити Содом і Гомору за їхні гріхи, а Авраам свобідно, але відважно домовлявся з Богом, що не варто того робити, якщо там знайдуть 50, 45, 40, 30, 20 і нарешті 10 праведних, на що Бог погодився. І я собі подумав, що цього міста точно не знищать, якщо тут є тих 11 жінок.

Скільки то таких ініціатив мають місце не тільки в Україні, а буквально на всіх континентах світу. Не тільки серед християн, але й серед інших шукаючих Бога на нашій планеті. Я ще там не бував, але впевнений, що й на небесах Україна має своїх заступників, мучеників і героїв, які віддали своє життя за свою Батьківщину в оборонній війні, але не тільки.

Нині хочу закликати кожного, хто мене чує в Україні — щодня своїми словами, хто як вміє, молімося за перемогу України в цій війні. Це дуже важливе поле бою. Тут ми не тільки стаємо позитивними, але отримуємо наснагу на дальшу боротьбу проти зла, де б воно не було, не тільки нині, але й впродовж нашого земного життя.

Також хочу просити, щоб завдяки вам втілився заклик по всій Україні, щоб не було в нас храму, дому молитви, синагоги, мечеті, де люди не виявляли щоденні молитовні ініціативи.

Звертаюся і до Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, щоб вона виступила з таким закликом, щоб всюди, де є українська душа відбувалася щоденна волонтерська групова молитва за справедливий мир в Україні. Думаю, що Український Католицький Університет може звернутися з таким закликом до цілого українського народу.

Це мова йшла про поле молитви, але є багато інших місць нашої боротьби: наука, культура, гуманізм, свобода, демократія, інформація, волонтерство і тд. Ми маємо до того підходити інтердисциплінарно, то значить, що ми можемо працювати і брати участь в різних видах допомоги, але при цьому вважаймо завжди, щоб це було позитивно й альтруїстично, із світлою і здоровою думкою, великим серцем. Вважаймо також, щоб не розпорошуватись, бо краще робити одну річ добре, ніж три погано. В християн є заклик священника: “Будьмо уважні. Мир всім. Премудрість. Будьмо уважні.”

Приклад важливості молитви і позитивного думання можемо почерпнути від парамедика Юлії Паєвської (Тайри), яку війна принесла до позитивного мислення, до більшого контакту з Богом і остаточно до Хрещення. Після повернення з російського полону вона такі слова скакзала: “Обдурити можна кого завгодно, навіть себе самого, але не цього Бога, який сидить всередині” або “Я навіть не можу їх ненавидіти, бо я розумію, що це є вплив пропаганди, я до них ставлюся як до хвороби”.

Я почав цю тему, бо хочу заторкнути важливе питання, а саме про значення нашої думки і слова для подальшої дії, в нашому випадку, для перемоги над російським загарбником. Нам потрібно дивитися на себе й на ворогів, і на ситуацію на воєнному фронті із такої перспективи, яка б нас окрилювала. Тільки якщо ми піднімемося на висоту крильми, думкою чи квадрокоптером зможемо реально і свобідно виробляти собі добру стратегію й приймати відповідні рішення в кожній нашій битві.

Буває, що в нас панує ненависть, погані слова різних ґатунків, які виходять із наших сердець і виливаються через уста, а також на письмі чи через образ в публічному просторі. Все це не від Бога, все це не окрилює на довготривалу боротьбу. Воно навпаки нас може спонукати до невідповідних, занадто ризикованих необдуманих дій, які приведуть до поразки.

Тому я вас прошу, будьмо людьми, які вміють високо літати, думаймо позитивно, висловлюймо і пропагуймо всю красу, що ми бачимо, гартуймо свій дух як це наприклад робила Леся Українка в своїй приватній боротьбі проти хвороби. Від неї ніколи не було чути нарікання чи проклону, вона зажди висловлювала надію проти надії — “Жити хочу! Геть — думи сумні”.

Ми, християни, маємо, що показати світові. Наш Бог, Ісус Христос, якого несправливо і з ненавистю розпинали на хресті, не впав в пастку ненависті, але віддався волі свого Отця, коли її до кінця не розумів, і вже на хресті молився: «Отче, прости їм, вони не знають, що роблять!» (Лк 23, 34). Тисячі святих і лицарів духа показали нам як, для того щоб стати непереможним в боротьбі, треба сильно уважати, щоб спокій і мир перебував в наших серцях — щоб там Бог дійсно знаходився.

Так, що я нині, прошу вас, друзів і знайомих Артемія, будьмо сторожами думки й слова в мовному просторі України. Думаймо, говорім, плачмо, радіймо, пишім як лицарі духа, щоб все що погане не могло бути протагоністами наших буднів, а щоб вела нас світлість і ясність думки в нашій боротьбі. Бо це, що в нас на думці, а потім на устах часто виливається в дію.

Так, що дорогі друзі, реально сестри і брати!

Творім молитовні неформальні гуртки і щоденно молімся хто як знає. Це важливі оази, які доставлятимуть питну воду серед страшної пустелі, якою є російсько-українська війна.

Вправляймося в орлиному леті, дивімся на ситуацію з Божої перспективи, і на цій основі будьмо світлої думки, шляхетного слова, позитивного бачення.

Пам'ятаймо: краще раз злетіти соколом у небо, аніж вічно жити в ярмі!

Христос воскрес! Воістину воскрес!