СНІД стукає у церковні брами
Інтерв’ю з єпископом ЄХБ Олегом ОВСІЄМ та його дружиною Ларисою про проблему поширення СНІДу та їх досвід у протистоянні цьому
Пандемія СНІДу в Україні набирає обертів. За твердженням спеціалістів, якщо зовсім нічого не робити, через кілька років ВІЛ-інфікований буде у кожній українській родині. Цю небезпеку визнають на всіх рівнях, а влада та громадські організації вже б’ють на сполох. Усі розуміють, що просто соціальними роликами про шляхи зараження ВІЛ-інфекцією, безкоштовним поширенням презервативів серед молоді чи шприців серед наркоманів, кардинально змінити ситуацію не вдасться.
Спеціалісти стверджують – зупинити наступ чуми ХХІ століття може допомогти повернення до християнських принципів моралі взаємостосунків між людьми різних статей. Роль у цьому Церкви та духовенства незаперечна.
Та чи готові самі віруючі йти на цю «війну»? Як ставляться до ВІЛ-інфікованих у християнських громадах? Чи можливо зцілитися від СНІДу? Відповіді на ці питання дають наші співрозмовники — єпископ церков євангельських християн-баптистів у Полтавській області Олег ОВСІЙ та його дружина Лариса. Ця родина активно порушує питання ВІЛ-СНІДУ серед віруючих Полтавщини та займається профілактикою цієї хвороби серед молоді регіону.
— Скажіть будь ласка, коли ви вперше усвідомили масштаби проблеми ВІЛ-СНІДу в Україні? І що саме спонукало вас підняти цю тему серед християн?
— Лариса ОВСІЙ: Це сталося кілька років тому, коли ми почали розуміти, що серед молоді є дуже багато ВІЛ-інфікованих людей. Тоді деякі наші друзі померли від СНІДу, і ми зрозуміли наскільки це глобальна проблема. Але конкретно ми почали зайнялися цим служінням у наших церквах лише рік тому. Нас спонукав до практичних дій, як на мене, дуже страшний випадок. Одна дівчинка серед наших знайомих в 16 років захворіла ВІЛ-СНІДом. Це сталося випадково під час статевих стосунків з чоловіком, який був для неї першим. На жаль, ніхто із її родини і досі не знає, що дівчинка ВІЛ-інфікована. Ще хочу без коментарів назвати деякі цифри статистики, що говорять самі за себе.
— На сьогодні, за темпами поширення ВІЛ-СНІДу Україна посідає 1 місце у світі.
— Щоденно в нашій державі ВІЛ-інфекція вражає 40-60 людей, 8 — помирають від СНІДУ.
— На січень 2007 року в нашій державі зареєстрована понад 121 тисяча ВІЛ-позитивних. Це дані офіційної статистики, та як стверджують спеціалісти, цифри треба помножити мінімум на 10. Таким чином отримуємо цифру 1 мільйон 210 тисяч.
— Середній вік ВІЛ-інфікованих українців 15-29 років…
— Так дійсно цифри вражають. Та чи відчуваєте ви підтримку і розуміння цього служіння вірними?
— Олег ОВСІЙ: Мабуть, як і в кожній справі, до цього питання відносяться по-різному. Вже є люди, які зрозуміли, що в церкві не можна сховатися від проблеми ВІЛ-СНІДу. Ця хвороба – є чумою ХХІ століття. Церква повинна бути готова допомагати тим, хто має «позитивний» статус. А тим, хто ще здоровий, ми можемо розповісти правду про наслідки «вільного» сексу, і таким чином вберегти їх від зараження. Дуже хотілося б, щоб цією проблемою переймався кожний віруючий.
На превеликий жаль, в серцях багатьох прихожан є ще якийсь бар’єр у ставленні до ВІЛ-інфікованих людей. На них дивляться, як на осіб, що несуть з собою велику небезпеку. Інколи в церквах можна почути пропозиції, що ВІЛ-інфікованих необхідно тримати в якомусь окремому місці, бо від них можна заразитись. Ці хибні стереотипи треба рушити.
— Чому, на вашу думку, часто такий негатив йде з боку віруючих?
— Олег ОВСІЙ: Бо люди часто не розуміють, що цю проблему на їхні плечі покладає Бог. Церква може дуже багато допомогти ВІЛ-інфікованим людям. В усі часи, коли що-небудь змінювалось, віруюча людина також повинна була трансформуватись. Коли була війна чи голодомор, віруючі люди займали відповідну позицію, щоб допомагати тим, хто страждав. Якщо зараз віруючі почнуть розповідати своїм знайомим правду про СНІД, то багато чого може змінитись у нашому суспільстві.
— Чи відомі вам конкретні випадки, коли ВІЛ–інфіковані люди зазнавали дискримінації в церквах?
— Лариса ОВСІЙ: На превеликий жаль, такі випадки дійсно є, і все це від того, що люди необізнані. Брак інформації часто не дозволяє їм вільно спілкуватися з ВІЛ-інфікованими людьми. Наприклад, є віруючі, які просто бояться давати руку позитивній людині, є й ті, які бояться навіть сидіти з нею поруч. Нам відомі випадки, коли людині не дозволяли брати участь у причасті, бо боялися що інші прихожани можуть заразитись. Все це, я хочу ще раз повторити, від браку інформації. Аби змінити ситуацію, ми проводимо у церквах Полтавщини інформаційно-просвітницькі лекції щодо проблеми ВІЛ-СНІДУ.
— А особисто з вашого досвіду, як ставляться у суспільстві до ВІЛ-інфікованих дітей. Адже щодня в наших державі таких дітей стає все більше?
— Лариса ОВСІЙ: Як правило, ніхто не знає що у дитини статус. Я вважаю, що це дуже правильно, бо наше суспільство, на жаль, поки не готове у повній мірі прийняти ВІЛ-позитивних людей. Та я вважаю, що такі діти мають повне право спілкуватися зі своїми однолітками, вільно ходити і в загальноосвітню, і в недільну школи. Тому, що насправді вони не несуть з собою небезпеки. Навпаки, ВІЛ-інфіковані дітки швидше за здорових малюків можуть заразитися грипом чи іншою інфекційною хворобою. І саме для них більш ризиковано спілкуватись зі своїми однолітками.
Я вважаю, що ізолювати дітей — це абсолютно не гуманно і не нормально. А з точки зору Біблії — це взагалі неприйнятно. Це все треба пояснювати прихожанам. Звичайно, коли віруючі батьки дізнаються, що поряд з їхньою дитиною грається ВІЛ-інфікований малюк, перша реакція — негативна. Спрацьовують захисні інстинкти, адже батьки хочуть вберегти в першу чергу свою дитину. Та коли з ними відверто поговорити, більшість змінюють своє ставлення, адже розуміють, що самі можуть опинитись в такій ситуації.
— У світі поки офіційно не зафіксовано жодного випадку зцілення від СНІДу. Чи взагалі таке можливо?
— Олег ОВСІЙ: Я також не знаю жодного випадку, коли б людина могла зцілитися від СНІДу. А коли ми чуємо від знайомих таку інформацію, треба розуміти, що це просто реклама тих чи інших цілителів. Але на ваше питання хочу привести одну думку із Святого Письма. В дні Ісуса було дуже багато прокажених людей і деякі з них отримали зцілення. Якщо Бог по відношенню до якоїсь людини матиме такі плани, то це може бути. Але рекламувати, що там чи в якомусь іншому місці люди зцілюються від СНІДу — це дуже велика помилка.
— Лариса ОВСІЙ: Коли ВІЛ–інфікована людина дізнається про свій статус, то вона навіть на емоційному рівні починає відчувати проблеми зі своїм здоров’ям. Згодом вона заспокоюється і починає вести здоровий спосіб життя. Відповідно покращується здоров’я, людина вирішує, що вона зцілена. Та виникає питання, наскільки такі висновки підтверджені медиками. Ми зазвичай рекомендуємо людям прийти і повторно здати аналіз. Але як правило, впевнені у «зціленні» люди, не хочуть цього робити. Це дуже шкода, адже коли вчасно звернутися за допомогою до лікарів, то можна значно подовжити життя таких хворих. Приймаючи АРВ — терапію вони підтримують свій організм і можуть жити повноцінним життям. Але, якщо запізно звернутись до лікарів, то усі шанси втрачаються.
— Скільки християнських громад на Полтавщині працюють з ВІЛ-позитивними людьми? Якась соціальна чи духовна робота проводиться для цієї категорії прихожан?
— Олег ОВСІЙ: Зараз це — лише одиниці. Але ми бачимо, що керівництво різних конфесій розуміє масштаби проблеми ВІЛ-СНІДу в нашій державі. Про це потроху починають говорити і в церквах. Тож віримо, що невдовзі будуть зроблені конкретні кроки і при кожній церкві відкриється відділ, що буде допомагати ВІЛ-інфікованим людям. Адже, насамперед «позитивним» людям потрібне духовне, а не просто фізичне зцілення.
— А що саме вам вдалося зробити за цей рік, аби вплинути на сумну статистику поширення ВІЛ-СНІДУ? Ви працюєте тільки з прихожанами чи також проводите профілактичну роботу серед інших категорій населення?
— Лариса ОВСІЙ: Звичайно ми не обмежуємось церквою. Ми почали працювати наприкінці листопада минулого року. Саме тоді провели першу профілактичну лекцію «АНТИ-СНІД» в одній із шкіл Полтави. Нас вразила реакція старшокласників. Вони ставили багато запитань, а кінці зустрічі у своїх відгуках написали вражаючі факти. За їх словами, більшість батьків взагалі ніколи не говорили з ними про статеві стосунки. А ті, які піднімали цю тему, переконували, що секс до шлюбу це норма, а презерватив захистить від усіх бід. Школярі дякували нам за те, що ми розповіли їм правду про наслідки «вільного» сексу і просили про наступні зустрічі. Тож ми відвідали майже всі старші класи у цій школі, а потім нас запросили до іншої, потім до технікуму… Таким чином правду про СНІД дізналися понад 1500 молодих людей нашого міста.
У грудні ми провели акцію для немовляток зі статусом, які живуть в Полтаві та області. Ми вирішили допомогти матерям ВІЛ-позитивних діток, які не в змозі повністю забезпечити свої немовлят харчуванням. Адже такі діти вживають тільки штучну їжу, і не можуть пити мамине грудне молоко. Ми закупили якісне харчування та певну кількість памперсів. Оскільки інформація про домашні адреси «позитивних» немовлят конфіденційна, то ми віднесли усі пакунки до полтавського СНІД-центру. А вже потім ця організація розіслала допомогу тим, хто її потребував. Звичайно ми розуміємо, що це дуже малі масштаби. Та у СНІД-центрі сказали, що це взагалі була перша така допомога з боку Церкви.
Також протягом року ми організували ще декілька святкових ранків та благодійних акцій для ВІЛ— позитивних дошкільнят. Почали також працювати з ВІЛ-позитивними дітками, які є у міських дитячих будинках.
При необхідності проводимо консультування молодих пар, що хочуть вступити у шлюб. Консультуємо людей, які хочуть проходити лікування у СНІД-центрі, або просто їм потрібна якась підтримка духовна, моральна чи соціальна. Можливо це невелика допомога, але інколи я розумію, що для хворої людини не важливо зробити щось велике. Для неї увага набагато важливіша, аніж якась матеріальна допомога. Коли хворі на СНІД бачать, що прийняті суспільством та церквою, і це робиться не заради піару чи, щоб показати, що ось ми такі найкращі, то вони дуже позитивно це сприймають. Вони відкривають свої серця і розуміють, що їм ще варто жити, адже вони впевненні, що комусь потрібні.
— Ви згадали що проводите профілактичні лекції проти “ВІЛ-СНІДУ” для молоді Полтавщини. Яка їхня реакція, коли вони дізнаються правду про СНІД? Чи змінюється їхня статева поведінка?
— Олег ОВСІЙ: Ці лекції проходять у цікавій, ігровій формі. Звичайно спочатку ми даємо статистику, від якої діти просто шоковані. Адже якщо взяти середній вік ВІЛ-інфікованих – це 15-29 років. Це якраз той вік, до якого ми йдемо. І коли вони чують цю статистику, то їм дуже страшно. Далі ми говоримо про те, як уникнути зараження ВІЛ-СНІДом. Це робимо в ігровій формі, на зрозумілому для них рівні. Дуже гарні відгуки, як від керівництва навчальних закладів, так само і від дітей, які сидять за партами. Деякі з них кажуть, що вперше почули про те, що вільний секс це — ненормально. Адже із засобів масової інформації їм кажуть інше. А в батьків зазвичай просто нема часу про це поговорити. На жаль, тільки в деяких школах Полтави ми зустріли дітей, в яких дома ведеться нормальне моральне виховання.
— На вашу думку, які конкретні кроки можуть зробити віруючі, аби зупинити СНІД на Україні?
— Лариса ОВСІЙ: Обов’язок кожної людини, якщо вона щось знає – не приховувати цю інформацію. Якщо моє серце розривається від болю, бо я знаю стільки страшних випадків і понівечених доль, то я не можу бути байдужою і просто сидіти на місці. І хочеться, щоб таких небайдужих людей було більше. Наприклад в церквах, коли розповідаєш про СНІД, є люди, які сприймають це дуже близько до серця. Та найбільше відгукуються бабусі. Вони не просто говорять якісь гарні слова, вони реально готові жертвувати із своєї невеликої пенсії. Так, одна літня жінка буквально за декілька місяців пожертвувала 300 гривень. Вона говорить, що це з її пенсії, а пенсія в неї 450 гривень. З такої суми пожертвувати триста гривень, я вважаю, що це вже певний героїзм. І вони готові так жертвувати, бо розуміють, що рятують своїх онуків. Ці гроші йдуть на одноразові пакети АНТИ-СНІД для ВІЛ-інфікованих жінок, які народжують, на харчування для немовляток, на іграшки для ВІЛ-інфікованих діток і т.д. Звичайно хочеться інформувати людей не тільки в церквах, школах, а й у військових частинах, в зонах позбавлення волі тощо. Ми віримо, що Господь дозволить поширити межі нашого служіння і на ці місця.
— Олег ОВСІЙ: Кожен віруючий знає чудові слова, написані у Святому письмі “Люби свого ближнього, як самого себе”. Сьогодні таких ближніх, які мають ВІЛ-статус, є дуже багато. Кожний віруючий повинен бути уважним до свого оточення, бачити таких людей і донести до них добру новину про те, що вони комусь потрібні. Я знаю конкретні ситуації, коли віруючі служили таким людям й ті, які мали статус, прожили ще багато років і були щасливими. Вони отримали сенс для свого життя. Ці люди не були залишені. Тобто церква зробила свою справу у конкретній ситуації. Тож, я хотів би побажати кожному віруючому зрозуміти, що він покликаний рятувати тих, хто приречений на смерть.
Розмовляла Ольга ТАРАНЕНКО,
Полтава, 7 листопада 2007 року
