Тези виступу на семінарі "Актуальні проблеми сучасної теології" (23 червня, Київ)

Почну з особистого. На моїх книжкових полицях стоять прекрасні томи серії «Філософська теологія». Їх автори належать до аналітичної традиції і пропонують власні версії теоретичних доказів існування Бога, примирення віри та розуму, науки та релігії.

Книжки багаті, змістовні та цікаві. Але я не впевнений, що філософська теологія наразі є найбільш актуальною ділянкою досліджень.

Я мрію про серію «Соціальна теологія», яка запропонує соціальні докази існування Бога та примирення віри з соціальною реальністю. Адже саме соціальна реальність є для нас основною, саме там ми зустрічаємо іншого, впізнаємо себе як себе,  відчуваємо присутність Бога між нами.

На жаль чи на щастя, ми не можемо собі дозволити жити виключно кабінетним життям і мислити суто абстрактно, соціальна реальність вимагає нашої ангажованості.

Як показали події останніх трьох років, українці вимагають від теології відповідей на соціально гострі, злободенні питання. Від теології очікують не стільки виправдання Бога, скільки прояснення Його способу присутності і пояснення Його послання, тобто того, як Він діє у світі, що Він хоче сказати, які смисли відкрити.

Оскільки християнський Бог обрав спосіб взаємодії з людьми через втілення, ставши одним з нас, світ соціального став місцем Божого одкровення, простором Богоявлення.

Тож дивно, що соціальна теологія настільки відстає від христології, що християни сповідують Боговтілення і не розуміють його значення для виправдання та освячення соціальної реальності як реальності Богоодкровенної. Дивно, коли звертаються до Бога як Творця людини, але не впізнають у Ньому Господаря людської історії.

Без соціальної теології християнство уподібнюється деїзму (Чарльз Тейлор називає це «провіденціальним деїзмом»), наче Бог-Творець згодом самоусунувся від соціальної відповідальності, і відтоді історію роблять виключно люди.

Дивно, що природна теологія (дієвою особою якої є Бог-над-нами)досі залишається основним посередником між Богом і світом, а соціальна теологія (дієвцем котрої виступає Бог-між-нами) перебуває на маргінесах.

В той час як навколо нас говорять про постметафізику та постсекулярність, тобто про релігію в її соціальних вимірах, теологія залишається… асоціальною.

Цю невідповідність не можна пояснити виключно впливом секулярного чи постсекулярного суспільства, це внутрішня проблема теології, отже для її розвязання теологія має відкрити та осмислити власну соціальність (соціальну природу, обумовленість, вписаність в контекст), а також світ соціального  як locus theologicus.

Соціальна теологія – це теологія, яка будучи свідома власної соціальності, обирає своїм предметом теологічні смисли соціальних трансформацій, і таким чином здатна примирити соціальне та релігійне – і у собі, і у предметі свого дослідження.

Соціальна теологія – утворення синтетичне, і працює вона не на розділення, а на синтез, поєднання, примирення, переображення частин у цілому. У соціально-теологічному дискурсі соціальне є частиною, а не цілим, отже воно відновлює свій з'вязок і знаходить пояснення і виправдання тільки в контексті цілісної духовно-природно-соціальної реальності.

Хоча соціальна теологія імпліцитно присутня в теології від початку, інституалізується вона лише у минулому сторіччі. Її виникнення було викликано необхідністю пояснення та виправдання радикальних соціальних трансформацій. Тоді темпи та масштаби трансформацій вийшли за межі традиційних пояснювальних схем і затребували новий інструментарій. Відтоді соціальна теологія мала не тільки вчити про стабільно-нерухомі духовні основи та віковічні принципи суспільного життя, але й поясняти творчу еволюцію суспільства, давати оцінку революційним експериментам, показувати перспективу в умовах глибокої соціальної кризи.  

В цьому контексті вважаю доречним конкретизувати нагальне завдання соціальної теології для наших днів – віднайти та пояснити релігійні смисли суспільних трансформацій, а також запропонувати власні позитивні світоглядні орієнтири для оптимізації соціальних процесів. Такі смисли та орієнтири можна знайти по той бік релігійного та політичного, духовного та суспільного, церковного та культурного, символічного та реального – тобто через їх зближення та примирення.

Ось лише кільки можливих напрямків для досліджень з соціальної теології: 

- соціальна есхатологія (в якій реалізується християнська відповідальність за образи майбутнього),

- герменевтика суспільних подій (в якій здійснюється дешифрування соціальних змін як символів та знамень часу),

- соціальна критика (яка пропонує оцінки наявного, корективи і програми перетворень),

- соціальна теологія Царства (яка відрізняє себе від "теології Церкви" і розпізнає соціальну логіку, знаки та локуси наступаючого Царства Божого, як воно проявляється в подіях історії),

- аналіз соціальних позицій провідних українських конфесій.

Таким чином, соціальна теологія здатна поєднати цілий комплекс гуманітарних та теологічних дисциплін, пропонуючи свій погляд на логіку та смисли соціальних змін на тлі варіативних есхатологічних образів майбутнього.

Оскільки основним чинником долі людства стає не природна, а соціальна еволюція; оскільки основою загрозою є не природні катастрофи, а соціальні небезпеки; саме соціальна теологія має посісти почесне перше місце, яке раніше займала теологія природна. Принаймні у відносинах академічної філософії та християнської теології, на спільній для них території.

Можна констатувати, що соціальна теологія стає найбільш актуальною сферою академічних гуманітарних досліджень. Цей попит не може ігнорувати і християнська теологія, тож слід очікувати від неї структурних змін та переоцінки пріоритетів. Соціальна теологія як theologia prima може стати не тільки перспективним напрямом розвитку вітчизняної теології, але й її наріжним каменем, основою самобутньої традиції; а ще – способом актуалізації для теології і християнства в цілому.