Найрадіснішу подію – народження Божого Сина – людство оспівало у різдвяних гімнах й колядках, оповило легендами… Спробуємо поглянути на деякі постаті та події, пов’язані із Різдвом Христовим так, як вони подаються в історичних джерелах та Святому Письмі.
Допоможе нам у цьому о.Тарас БАРЩЕВСЬКИЙ, доктор біблійного богослов’я.
Ім’я царя, за правління якого народився Ісус, давно стало надзвичайно лайливим словом. І справді, Ірод був неймовірно жорстокий, одержимий манією величі, хитрий і підступний. Невисокого походження (його батько був ідумейцем, представником зневажаної юдеями народності) і з великими амбіціями, цілковито позбавлений моральних принципів, не говорячи вже про духовні ідеали, Ірод завжди стояв на боці Риму (Юдея входила до складу Римської імперії). Його цікавив лише практичний успіх. Спочатку він підтримував Юлія Цезаря, після вбивства якого перейшов на сторону його вбивці Брута. Після проголошення Ірода царем Єрусалиму він робить свій перший царський жест – похід із римськими очільниками до святині Зевса Капітолійського, де приносить ідолові жертву подяки. Ірод – дуже хитрий політик. Він відбудував єрусалимський храм, перетворивши його на одну з найславніших будівель римської імперії. (Це той храм, до якого приходив Ісус, – він був історично третім. Перший, зведений Соломоном, знищив Навуходоносор у 586 р. до Христа. Другий збудували юдеї, повернувшись із вавилонської неволі у 515 р. І його розвалив Ірод, щоб побудувати на його місці свій.) За наказом Ірода тисяча священиків навчились мулярства і будували внутрішні стіни, тому що закон забороняв туди вхід мирянам. Праця над «святая святих» тривала півтора року, а над зовнішніми частинами – вісім років. Під час будови ніколи не переривались літургічні відправи, і як тільки усувалось стару частину, її замінювала нова.
Звісно ж, не високі поривання керували Іродом: бажав втихомирити підданих і утвердити власну велич. Намагався не обурювати релігійних почуттів євреїв: не лише ретельно дотримувався складних приписів єврейського закону. Всі вилиті ним гроші не мали зображення живих істот. Навіть не дозволив своїй сестрі одружитись із арабом, тому що той відмовився від обрізання. Втім, цинізм царя Ірода не знав меж. Його двір за розпустою перевершував інші східні царські двори, а своє розкішне життя він підтримував, зокрема, і за рахунок скарбів із гробу Давида, до якого ввійшов потай вночі, щоб особисто пильнувати за обкраданням.
Безмежною була і його жорстокість: він стратив багатьох своїх родичів, серед яких і кохану дружину Маріамну (від якої мав кількох дітей і після смерті якої ледь не збожеволів), а потім – і власних синів.
…Юдейський народ, знемагаючи під римським ярмом і жорстоким правлінням Ірода, чекає пришестя Месії.
Про те що говорить Святе Письмо про прихід Спасителя, розповідає о. Тарас Барщевський:
— Усі пророцтва, які звіщають народження Спасителя в Старому Завіті, є свого роду проявом певності й надії в скоре здійснення Божої обітниці, дане Адамові і Єві одразу після їхнього гріхопадіння: “Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову […]» (Бут 3,15). Серед усіх пророцтв про народження Спасителя напевно найбільш знаним є пророцтво Ісаї: "Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл" (Іс 7,14).
Євангелист Матей бачить здійснене це пророцтво в народжені Ісуса, який "спасе людей своїх від їхніх гріхів", що і є розкриттям повного значення імені Еммануїл - "З нами Бог". Божа присутність, ґарантована в самому імені Еммануїл, є в першу чергу дієвою присутністю Бога, який спасає (саме це і означає ім'я Ісус: "Ягве спасає").
Отож, юдеї чекають – з великою тугою і надією – на Месію, якого бачать як національного месника та політичного завойовника, що несподівано прийде і посяде єрусалимський трон. Трапляються і лжемісії. Продовжує о. Тарас:
— Щодо «лжемесій тих часів» бажав би сказати, що це не був злочин! Зрештою, Ісуса засуджують не тому, що він себе проголосив месією, ... а тому, що "робив себе рівним Богові".
Цікавим з цієї точки зору було юдейське повстання проти римлян під проводом Бар Кохби (132-135), якого найвизначніший юдейський вчитель-книжник з ІІ ст. по Хр. Раббі Аківа привітав саме як "Сина зірки" (дослівне значення імені Бар Кохба). Оскільки сам Бар Кохба загинув у битві проти римлян, а саме повстання було жорстоко ними придушене, то пропала і надія, що він був месією, Божим помазаником. І хоч його ім'я згадується пізніше дуже зрідка, йому ніколи, однак, не буде закидатися богохульство. Крім цього, потрібно також зрозуміти, що в самому юдаїзмі існували різні розуміння месії і його ролі: під час окупації країни на поверхню найбільше випливали саме ті "військового типу", згідно з якими месія був би визволителем від окупантів. Однак, не слід забувати, що окрім цієї визвольної чи царської моделі месії, в Ізраїлі говориться про месію-помазаника як священика і пророка. Ісус Христос об'єднує в собі усі ці три месіанські типи очікування, хоч їх і здійснює дещо інакше від очікуваного (зокрема, це стосується царської моделі месіанізму).
… Ніхто не чекає, що Месія прийде на світ як беззахисне дитятко, у вбогості й тиші.
І ще нікому не відомо, що Божий план спасіння людства уже почав втілюватись. У бідному селищі Назареті Діві Марії з’являється Ангел Господній і провіщає, що вона народить сина, який назветься Сином Всевишнього. Здивована Марія – «Як же воно станеться, коли не знаю мужа?» отримує відповідь: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе осінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк.,1,35). Не дискутуючи, не возвеличуючись, дівчина із вбогої назаретської хатини приймає Божу волю.
Діва Марія була заручена із столяром Йосипом. У євреїв законне подружжя включало два обряди: заручини і шлюб. Заручена жінка вважалась уже дружиною, могла навіть отримати «розводового листа» від нареченого. Але справжнє подружнє життя розпочиналось через рік, після шлюбу. Отож, коли Йосип побачив, що його наречена вагітна, нічого не знаючи про надприродність зачаття, вирішив її тайком відпустити. Міг би їй дати «розводового листа» - та це означало б знеславити її. Але, повідомлений уві сні ангелом про те, що Марія зачала від Духа Святого, Йосип теж цілковито довіряється Божій волі. Тепер таємниця відома їм обом.
Від Назарету до Вифлеєму – близько 150 км. Такий шлях мали здолати Йосип з Марією, щоб відбути перепис населення, про який згадує євангеліст Лука. Вифлеєм, маленьке містечко у 9 км від Єрусалима, налічувало тисячу мешканців, здебільшого – пастухів чи хліборобів. Щоправда, через містечко пролягав караванний шлях із Єрусалиму до Єгипту, отож, були там і заїзди для подорожніх.
Невідомо, чи закон вимагав присутності Марії, чи перед чиновниками мав з’явитись лише Йосип як глава сім’ї. Можливо, Пречиста подалась у цю нелегку подорож, бо відчувала недалекі пологи, в яких не могла б залишитись сама. Очевидно, святе подружжя не мало грошей, аби вийняти окрему кімнату у переповненому місті. Марія відчуває, що дитя ось-ось з’явиться на світ, тому потребує самоти й подається із Йосипом на вифлеємські околиці. Божий Син народжується у хліві…
Хлівами тоді були розташовані за селом печери, викопані в горбах або ж природні. Містечко з усіх боків було оточене степами, де чисельні стада овець та кіз постійно перебували під голим небом. Вдень і вночі, літом і зимою там жили тварини і пастухи, які творили одне ціле. Фарисеї та книжники зневажали їх. Кочове життя робило їх занедбаними, байдужими до усіх приписів єврейського закону щодо миття рук і посуду. Втім, це були люди сміливі і сильні, які не боялись ставати у сутичку із хижими звірами. Вони були неграмотні, але як ізраїльтяни знали, що має прийти Месія. Тому щойно повідомлені ангелом: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь», «притьмом», як пише євангеліст Лука, подались вклонитись Йому.
За пастухами привітати Божого Сина приходять мудреці зі Сходу. Дивним є їхнє питання: «Де цар юдейський, що оце народився?», звернене до Ірода. Очевидно, що були чужинцями і нічого не знали про його жорстокість, інакше б не поставили його. Дивна й поведінка Ірода. Не страчує їх за зухвалість, а відпускає і просить повернутись і повідомити місце перебування нового царя: мовляв, сам хоче вклонитись. Чи не простіше вислати за ними шпигунів? Чи аж такий довірливий? А може – просто невпевнений і не хоче осмішитись перед народом?
Дехто із дослідників вважає цих мудреців магу – послідовниками Заратустри, персами. За народною традицією, їх було від 2 до 12, хоча згодом закріпилося число 3. Вони – чи не найзагадковіші постаті різдвяної історії. Про них говорить о. Т. Барщевський:
— Євангелист Матей називає їх «magoi», що українські переклади відобразили як «мудреці». Саме слово походить з перської мови, де «magush» є, зокрема, титулом священиків зороастризму – релігії, що виникла в Персії перед VI ст. до Хр. Цікавими є слова німецького монаха Людольфа Саксонського (1295-1377) в його творі «Життя Христа»: «Три поганські царі були названі магами не тому, що займалися магією, але через їхню велику компетенцію в астрології. Магами перси називали тих, кого євреї називали книжниками, греки – філософами, а латиняни – мудрецями».
У VIII столітті «три мудреці» отримали імена і царства: Мельхіор – цар Персії, Гаспар – цар Індії, Балтазар – цар Аравії. Однак важлива не їхня «професія», а значення, яке надає їм євангелист Матей у своїй розповіді про народження Ісуса. Зокрема, йдеться про дари, які вони приносять Ісусові: золото – як цареві; ладан – як священикові і миро – як пророкові, визнаючи його тим самим і Помазаником (гр. Христос; євр. Месія), бо в Ізраїлі тільки ці три категорії осіб отримували помазання. Оскільки «мудреці» були поганами, а англійський історик св. Беда Преподобний (+735, саме йому завдячуємо відліком літочислення від Різдва Христового), уважав ще Балтазара темношкірим, то їхній поклін Христові вказує на те, що Ісус прийшов спасти усіх людей. Їхнє число «три» утвердилося відповідно до принесених дарів. Вони представляють Сима, Хама і Яфета, синів Ноя, тобто усе людство.
Їхні мощі, за переданням, були знайдені св. Єленою і покладені в Константинополі, звідки у 344 році були перевезені до Мілана в Італії, а в 1166 до Кельну, де зберігаються, як святиня, і по нинішній день в катедральному Соборі.
… Не дочекавшись мудреців, Ірод зрозумів, що помилився у розрахунках. Тоді, зі звиклою для нього жорстокістю, наказав вбити немовлят у віці 2 років – аби бути певним, що його трону ніщо не загрожує. Народна фантазія виплела цифри вбитих хлопчиків – від 3000 до 144 000. Насправді, враховуючи кількість мешканців Вифлеєму та високу смертність серед маленьких дітей – то їх, очевидно, було близько 25-ти. Чому така радісна мирна подія, як народження Сина Божого, супроводжується настільки кривавими й трагічними речами? Говорить о. Тарас Барщевський:
— Із приходом Ісуса сили зла скаженіють, але Божі задуми залишаються незмінні. Все ж таки дітей повбивано: хто зустрічає Христа, зустрічає на своїй дорозі також і хрест. А Ісус приймає і повторює тяжку долю свого народу, до якого відноситься пророцтво Єремії про Рахіль (див. Єр 31,15). Ісус не є причиною цієї ескалації зла і жорстокості, які звернені в першу чергу проти нього самого, а насправді втілює в собі страждання свого народу, якого переслідували, мучили, вбивали, а також усіх тих, які. повіривши в нього, стали Божими дітьми і, так як він, стануть мішенню зла, яке не щадить нікого, навіть дітей. І не тільки: намагається ще у всіх своїх злочинах звинуватити добро.
…Різдво – це прекрасна нагода зрозуміти, що ми потребуємо Бога, і запевнитися в тому, що Він нас любить, даючи нам можливість любити Його! Йдеться про те, щоб в першу чергу зрозуміти, що в Різдві ми не тільки приймаємо Христа в наше життя, але що завдяки Йому ми входимо у Боже.